Коли починаються дива. Блог Ярослави Гресь

30 листопада 2017, 00:37
Вийдеш в люди, і день змінюється

Бувають дні, такі сумні, такі безнадійні, що хоч стій, хоч падай, хоч засинай до кращих часів. Але вийдеш в люди, до людей, і життя одразу налагоджується. Одразу починаються дива.

Відео дня

У потязі Львів-Київ до мене підсів хлопчина років шести:

– Привіт! – сказав хлопчик.
– Привіт! – сказала я.
– Тобі більше, ніж 50 років? – знову запитав він.
– Ти знаєш, ні, – знову відповіла я.
– Добре, тоді я можу на тобі одружитися. Папа каже, що до 50 років у жінки розквіт сил.
– А у чоловіка, – запитала я, – у чоловіка коли розквіт?
– Не бійся, – відповів він, – років до дев'яти точно!

Маленька дівчинка раптом закричала на весь вагон: «Мамо, мамо, дивись, цей велосипедист – це ж наш дядько Сергій!»

Бабуся в старомодному пальто сказала в телефонну трубку:

– Оксаночка, дзвоню проконсультуватися. Чи пристойно ставити лайк незнайомому чоловікові?

Провідник, схожий на палку брауншвейгської ковбаси, здійснював черговий обхід своїх володінь.

– Ви чому не пересіли? – строго запитав він. – Я ж пам'ятаю, что ви хотіли сісти за напрямком руху.
– Мені здалося, нема місця, – пробурмотіла я.
А мені здалося, ви зарано здалися. Місце є. Шість рядів від вас.
– Як ви його помітили з такої відстані? – здивувалася я.
– Зріст, – відповів він. – Намагаюся завжди бути над сітуацією.

На екрані крутили велоперегони. Маленька дівчинка раптом закричала на весь вагон: «Мамо, мамо, дивися, цей велосипедист – це ж наш дядько Сергій!»

Посеред київського вокзалу дивна жінка стояла прямо посеред потоку людей, підставивши обличчя під сніг, що падав з неба. І люди, лаючись, кидаючи їй під ноги гострі вирази, свій поганий настрій, свої образи на людство, обходили її, як хвилі, якими б грізними вони не були, покірно обходять айсберги.

Я подумала: може, дивні ми? Ми, а не та жінка. Може, було б чудово всім зупинитися, завмерти, як в дитячій грі про «море хвилюється раз», і підставити обличчя снігу? Впіймати на долоню шестикутну сніжинку на удачу? Усвідомити, що сніг пішов. Нарешті, пішов сніг, а отже до весни – рукою подати. До нової надії – просто рукою подати.

Не здаємося завчасно.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X