Чому ми себе недооцінюємо. Блог Михайла Лабковського

25 березня 2018, 09:03

Синдром самозванця геть убиває в людях сміливість і знижує самооцінку до мінімуму

Чи відвідувало вас відчуття, що якогось успіху ви добилися випадково? Що якісь ваші досягнення — всього лише збіг обставин, а оточення перебільшує ваші заслуги? Якщо так, то у вас класичні прояви синдрому самозванця. Це не смертельно: згідно з дослідженнями, час від часу він проявляється у 70% людей. Але поговорити про це треба.

Відео дня

Керівникам такий синдром притаманний меншою мірою — інакше вони просто не стали б великими начальниками. А ось у найманих працівників думки про невідповідність займаній посаді, власну некомпетентність і майбутнє звільнення з'являються досить часто. І нерідко ця тривога стає постійною.

Як правило, подібний синдром можна виявити у людини з вищою освітою. Люди прекрасно розуміють і свою кваліфікацію, і вимоги сьогодення. І це їх непокоїть. А чим гірша в людини освіта, тим вона зухвала і самовпевненіша. Ті, хто, умовно кажучи, закінчив церковно-приходську школу і купив диплом, — узагалі без комплексів. Їм море по коліна.

Порада: навіть якщо у вас закоренілий синдром самозванця і ви повністю не впевнені в собі — ніколи під час прийому на роботу не кажіть "я цього не вмію". Це означає автоматичне "ні". Просто повідомте, що вам знадобиться якийсь час, щоб опанувати тему. Повірте — дасте раду.

У принципі, такі стривожені працівники — мрія керівника. Адже чим тривожніший працівник, тим він кращий і сумлінніший виконавець. А якщо людина в школі вчилася на одні п'ятірки (це одна з ознак тривожності) і виріс перфекціоністом, вона буде по 10 разів усе переробляти, перевіряти ще раз, здавати проекти достроково. Правда, дістане постійним перепитуванням — щоб не дай бог не помилитися.

Але з іншого боку, сумлінні виконавці, які постійно відчувають тривожність, — зовсім не творчі люди. Вони не готові брати на себе відповідальність. Не готові братися за роботу, в якій почуваються невпевнено. Це не ті люди, які кидаються у воду з головою, щоб виплисти і навчитися плавати. Вони стоять на березі.

Самокритика - річ узагалі не дуже здорова

Хтось може вважати це "здоровою самокритикою". Але самокритика — річ узагалі не дуже здорова. Людина має сприймати себе такою, якою вона є. Коли до мене приходять бізнесмени з тривожністю, перфекціоністи, ті, хто горить на роботі, я їм пропоную не доробити роботу. Наприклад, не перевірити ще раз за собою зроблений звіт. Або не засиджуватися до пізнього вечора на роботі, а вчинити по-німецьки: о шостій вечора зачинити за собою двері і піти додому. Адже, як сказав Стів Джобс, працювати треба не 12 годин, а головою. Щоб піти від тривожності, треба просто бути самим собою.

Синдром самозванця геть убиває в людях сміливість і знижує самооцінку до мінімуму. І це не дозволяє їм рости, заробляти більше грошей, насолоджуватися життям. До мене якось звернулася дівчина з Мінська, яка 12 років пропрацювала в одній компанії і дуже хотіла отримати надбавку до зарплати. Але хвилювалася і боялася підійти до керівника. "Ви готові втратити роботу?" — питаю. Виявляється, ні. Тому їй і не підвищують зарплату — вона і далі буде працювати за ті самі гроші! Ставлю інше запитання: "Чого ви хочете?" "Щоб мені підвищили зарплату на 50%, тому що я працюю в компанії 12 років і обсяг роботи за цей час зріс утричі..." — чую у відповідь. "Підвищили зарплату чи що?" — уточнюю. Не знаю, каже. Так ось, поки ви самі не визначилися, чому вам мають підвищити зарплату, а просто ниєте, ви будете і далі працювати за три копійки.

Зрештою, вона дозріла до того, що втрата роботи — не найстрашніше в житті. Тим більше, що у людини є кваліфікація і досвід роботи. Дівчина не стала питати у секретаря, який настрій у керівника (ви що, його лікар, щоб цікавитися цим?), у дусі він чи ні (ви що, його мама?). А прийшла і сказала: "Я хочу, щоб мені додали зарплату на 50%, інакше я просто тут не буду працювати". І вони з керівником помінялися відразу ж місцями: він став тривожним невротиком, який швидко розв'язав проблему і підвищив їй зарплату на 70%.

Але для цього треба мати впевненість у собі. Дівчина реально ризикувала втратити роботу, тож про маніпуляцію не йшлося.

Узагалі, на пострадянському просторі у більшості людей абсолютно занижена самооцінка. Ми себе не любимо і не цінуємо. Тому і страждаємо роками на ненависній роботі, витрачаємо на неї половину свого життя. Боїмося проявити ініціативу. Побоюємося вимагати надбавку до зарплати. Ми вважаємо себе негідними самозванцями з випадковими успіхами.

Як перевірити свою самооцінку? Все просто: якщо ти задоволений своїм життям — твоя самооцінка адекватна. Якщо ні — ти себе недооцінюєш.

Занижену самооцінку можна "помацати руками". Це ненависна робота, нелюба дружина, ти живеш не так, як хочеш, а як змушують обставини. Тобі постійно чогось не вистачає — то освіти, то можливостей, які є в інших. Заздрість, незадоволеність своїм життям — ось такий вигляд має занижена самооцінка. Ти не віриш, що тобі до снаги щось змінити. І просто скиглиш у соцмережах.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

28 березня відбудеться лекція Михайла Лабковського в Одесі, а 30 березня — у Києві

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X