Це їхній головний страх. Чого потребують зараз українські підлітки
Сучасна молодь не боїться загинути від ракет, а боїться бути нереалізованою
«Агов, дорослі, почуйте нас. Ми існуємо. І ми потребуємо підтримки», — це те, що я все частіше чую від тінейджерів. Так, саме від тих, до кого в принципі важко достукатись, — підлітків. На долю яких випала війна, і вони тут і зараз разом із нами проживають її кожен день.
Вони — ті, хто в свої 16 знає, як розбирати завали, може організувати дитсадок і навчання в окупації, зареєструвати громадську організацію та надрукувати хвостовики на 3D принтері.
І саме вони відверто констатують, що їх в інфополі держави не існує. Ба більше, не лише там.
Не буду стверджувати чи заперечувати. Скажу лише, що коли йдеться про підлітків, які проживають у прикордонних та прифронтових громадах, десь так і є. Як результат, вони знаходять підтримку не у нас, а за кордоном. А ми втрачаємо тих, хто має й може стати рушієм змін у державі та власноруч її відбудувати.
Чому так і що з цим робити?
Основний фокус роботи нашої освітньої фундації — молодь. Нещодавно ми провели глибинні інтерв'ю з 50 підлітками 16−18 років з прикордонних та прифронтових громад. Це опитування показало їхні головні страхи, болі, переживання. Результати вразили. Сучасна молодь не боїться загинути від ракет, а боїться бути бідними та нереалізованими.
Ментором може бути кожен з нас
90% з опитаних планують після закінчення школи навчатися в Україні, проте у респондентів дуже високе занепокоєння щодо можливостей складання НМТ і подальшого вступу. Адже протягом п’яти останніх років ці діти практично не мали повноцінного навчання, спершу ковід, тепер війна.
Так, вони ретельно планують, готуються, але мають великий страх, що щось не вийде чи оберуть не ту професію і будуть нереалізованими. Вони не знають, які професії будуть затребувані державою. Вони не знають профорієнтаційних програм і майже нічого не чули про реформи. Ні в профтехах, ні в універах. Бо «Єдиний Марафон» — не їх канал комунікації, телеграм-канали — не про те, а реформаторські наративи ще не у тік-тоці. Тож як їм знати, що робити й чи вони в принципі потрібні державі? Напевно, саме час створювати та впроваджувати кар'єрне консультування, тренінги, зустрічі з мотиваційними тренерами, представниками професійної спільноти. Дні відкритих дверей — це ок. Але варто переглянути формати, зробити їх предметнішими, цікавішими, і проводити не одноразово, а більш системно.
Старшокласники ретельно готуються до НМТ та переживають за вступ: чи буде достатньо бюджетних місць в обраному ВНЗ, чи наберуть необхідну для омріяного навчання кількість балів і чи не розчаруються у своєму виборі вже під час навчання. Але виникає логічне запитання, як підготуватись до НМТ, якщо у тебе ще 12 предметів, які необхідно теж добре закрити, онлайн-навчання, постійні обстріли, повітряні тривоги та перебої з мережею… 56% опитаних відчули збільшення навантаження під час навчання, яке потребувало додаткових зусиль. Здебільшого це викликано зміною навчального закладу, переїздом або випускним класом. Особливо великий відсоток — це школярі Харківщини. І як тут допомогти нашій молоді? Думаю, ефективним інструментом буде перегляд і зміна навчальних програм, а також програми надолуження освітніх втрат, які вже впроваджуються.
Всі вони мріють про перемогу. Бо стабільність та безпека відіграють важливу роль у їхньому бажанні самореалізації. Та затяжна війна й відсутність комунікації роблять свою справу. Наші інтерв'ю показали, що якщо минулого року серед опитаних 8 з 10 дітей бачили себе в Україні, а 2 з 10 — за кордоном, то зараз дані набагато сумніші.
Все це я веду до того, що ми можемо підтримати цих дітей. І якщо враз зупинити сусідів нам не під силу, то під силу дати дітям те, чого вони прагнуть. Дати їм віру і показати потребу в них. А вона очевидно є у бізнесі, якому конче потрібні люди, у громадському секторі, у державному секторі, у політиці. Вона є скрізь.
Чого насправді хочуть діти? Підтримки, знань і бути почутими. Як ми можемо це їм дати? За допомогою менторства.
Ментор — це та людина, до якої завжди можна звернутися за порадою, яка підтримає, допоможе, надихне та змотивує. І насправді ментором може бути кожен з нас. До прикладу, ви є фахівцем у своїй галузі, пройшли свій шлях спроб, помилок та перемог і можете поділитися знаннями з молоддю. Елементарно — прийти до школи та розповісти старшокласникам, як досягли того, що маєте, на які аспекти варто зважати, коли починаєте щось робити, і найголовніше — як важливо не здаватися при перших невдачах. У нас в школах не вчать фінансової грамотності та проєктного менеджменту, а у сучасному світі без таких навичок ніяк. Тому, якщо ви знаєтесь на цьому, то чому б не поділитися знаннями з тими, кому це стане у пригоді?
Наприклад, Анастасія з Чернігівщини хоче зробити молодіжний центр у своєму містечку. Сама вона не може з цим впоратись, бо потрібно розробити план, бюджет, створити команду та знайти партнерів. Як ми можемо їй допомогти? Як відповідальні дорослі, ми можемо допомогти Насті з плануванням, правильно сформувати мету та цілі, показати такі центри в інших містах, роз’яснити, як вони діють і що для цього потрібно. А також навчити робити яскраву презентацію, фандрейзити, шукати гранти та звісно ж комунікувати. У висновку — в Городні буде класний молодіжний центр, який об'єднає підлітків містечка чи громади, вони матимуть, де проводити час, вчитися, спілкуватися.
Як це зробити? Інвестувати годину на тиждень у спілкування з тінейджерами. Іншими словами стати ментором, наставником, мотиватором. Якщо маєте натхнення та бажання, спробуйте себе у такій ролі. Адже зараз є багато майданчиків та менторських програм, до яких можна долучитись.
Тож, будьмо відповідальними дорослими та підтримуватимемо молодь вже зараз, особливо, коли вони готові приймати цю підтримку.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут
