Морквинка на паличці. Як врятуватися від гіркої правди життя

8 червня 2019, 00:30

Протилежність щастя — це не гнів і не смуток

Якби я працював в Starbucks, то замість того, щоб писати на кавових філіжанках імена, писав би про таке:

«Одного разу ти і всі, кого ти любиш, помруть. І за межами найменшої групи людей і вкрай стислого періоду часу, дуже мало з того, що ти говориш або робиш, матиме значення. Це Гірка Правда Життя. І все, що ти думаєш або робиш, — ніщо інше, як старанні спроби сховатися від неї. Ми — несуттєвий космічний пил, який топчеться на крихітній синій крупинці. Ми уявляємо власну важливість. Ми вигадуємо своє призначення — ми ніщо».

Відео дня

Насолоджуйтесь вашою бісовою кавою.

Авжеж, мені довелося б писати дуже дрібними літерами. І на це знадобився би певний час, а отже, черга клієнтів в ранкові години пік простягалася б до самих дверей. Не зовсім блискучий рівень обслуговування. І це, ймовірно, одна з причин того, що я не працевлаштований.

А якщо серйозно, то як ви можете, поклавши руку на серце, бажати людям «гарного дня», знаючи, що всі їхні думки і прагнення є наслідком постійної необхідності оскаржувати невід'ємну безглуздість людського існування?

Ця «добра справа» підтримує нас у моменти екзистенційного жаху

Тому що в нескінченних масштабах Всесвіту байдуже, чи добре мине операція із заміни тазостегнового суглоба вашої матері, чи вступлять ваші діти до коледжу і чи влаштує вашого боса підготовлений вами звіт. Всесвіту байдуже, хто переможе на президентських виборах — демократи чи республіканці. Йому байдуже, чи застануть знаменитість за вживанням кокаїну і лютою мастурбацією в туалеті аеропорту (вкотре). Йому байдуже, чи палають ліси, чи тануть льодовики, чи піднімається рівень світового океану, чи закипає повітря і чи стирає нас в порошок більш розвинена інопланетна раса.

Це має значення для вас.

Тож, оскільки це має значення для вас, ви відчайдушно переконуєте себе, що за всім цим має бути якийсь вищий космічний сенс.

Вам не байдуже, тому що вам потрібне це відчуття значущості, щоб ховатися від Гіркої Правди, заплющувати очі на незбагненність свого буття і не бути розчавленим вагою власної нікчемності. І ви — як і я, як і всі — потім робите проекцію цього уявного відчуття значущості на світ довкола вас, тому що це дає вам певну надію.

Занадто рання пора для такої розмови? Ось, візьміть ще одну філіжанку кави. Я навіть намалював підморгуючий смайлик на молочній пінці. Ну хіба ж він не милий? Тримайте, я почекаю, поки ви сфотографуєте його для Instagram.

Добре, на чому ми зупинилися? Авжеж! Незбагненність нашого існування — точно. І зараз ви можете подумати: «Що ж, Марк, а я вважаю, що ми тут всі з певної причини, і немає випадкових збігів обставин, і кожен з нас має значення, тому що всі наші дії на когось впливають, і навіть якщо ми можемо допомогти тільки одній людині, це все одно варте того, чи не так?».

Ну хіба ви теж не симпатяга!

Річ у тім, що зараз за вас говорить ваша надія. Це платівка, яку крутить ваш розум, щоб вранці вам було заради чого прокидатися: щось повинно мати значення, тому що коли ніщо не має значення, то і жити немає сенсу. І ті чи інші форми примітивного альтруїзму — це завжди лише «чарівні палички» нашого розуму, що дозволяють створювати відчуття, ніби є сенс щось робити.

Щоб вижити, наша психіка потребує надії, як риба у воді. Надія — це пальне для нашого духовного двигуна. Це масло на нашому печиві. Це невичерпне джерело банальних метафор. Без надії весь ваш душевний апарат затихне. Якщо ми втратимо надію на те, що майбутнє буде щасливішим за справжнє, що наше життя якимось чином поліпшиться, ми духовно помремо. Зрештою, якщо немає надії на те, що все колись зміниться на краще, то навіщо жити — навіщо щось робити?

Це те, чого не розуміє більшість людей: протилежність щастю — це не гнів і не смуток. Якщо ви розізлились або сумуєте, це означає, що є ще щось, на що вам не байдуже. Це означає, що щось все ще має значення. Це означає, що у вас ще є надія.

Ні, протилежністю щастя є безнадійність, нескінченний сірий обрій смирення і байдужості. Це впевненість в тому, що всьому кінець, так навіщо взагалі щось робити?

Безнадія — це холодний і похмурий нігілізм, відчуття, що все безглуздо, а значить хай йому грець — чом би не бігати з ножицями в руках, не спати з дружиною боса і не влаштовувати стрілянину в школі? Це Гірка Правда, мовчазне усвідомлення того, що перед лицем нескінченності все, що можливо могло б мати для нас сенс, стрімко наближається до нуля.

Безнадія — це корінь занепокоєння, психічних захворювань і депресії. Це джерело всіх страждань і причина всіх залежностей. Це не перебільшення. Хронічна тривога — це криза надії. Це побоювання того, що майбутнє не виправдає очікувань. Депресія — це криза надії. Це впевненість в тому, що майбутнє позбавлене сенсу. Манія, залежність, одержимість — все це відчайдушні і неконтрольовані спроби розуму започаткувати надію і, заодно, нав’язливі бажання і нервовий тик.

Втеча від безнадійності, — тобто формування надії, — стає для нашого розуму проектом першорядної важливості. Весь сенс, все, що ми розуміємо про себе і в світі, створено лише для того, щоб підтримувати надію. Тому надія — єдине, заради чого кожен з нас охоче помре. Надія — це те, що для нас видається чимось більшим, ніж ми самі. Без неї ми вважаємо себе нічим.

Коли я вчився в коледжі, помер мій дід. Протягом декількох років після цього я відчував, що маю жити так, щоб він міг би пишатися мною. Це здавалося виправданим і очевидним — але це було не так. Насправді, в цьому взагалі не було навіть найменшого здорового глузду. Я не був близький з дідом. Ми ніколи не телефонували один одному. Ми не листувалися. Ми з ним навіть не бачилися останні п’ять років його життя.

Не кажучи вже про те, що він був мертвий. Як моє «життя, яким він міг би пишатися», могло на щось вплинути?

Його смерть змусила мене наражатися на Гірку Правду. І мій розум взявся до роботи, намагаючись знайти в цій ситуації основу для надії, щоб підтримати мене, щоб не дати нігілізму взяти верх. Мій розум вирішив, що, оскільки мій дід тепер позбавлений можливості відчувати власні надії і прагнення, я повинен продовжувати сподіватися і прагнути на його честь. Це був малесенький шматочок віри, породжений моїм розумом, моя особиста міні-релігія, що надає сенс життя.

І це спрацювало! На певний час смерть діда наповнила значимістю і сенсом ті події мого життя, які в іншому випадку вважалися б банальними і порожніми. І ця значимість дала мені надію. Ви, ймовірно, відчували щось подібне, коли помирав хтось із ваших близьких. Це поширене почуття. Ви говорите собі, що будете жити так, щоб ваша кохана людина могла би вами пишатися. Ви кажете собі, що своїм життям вшануєте його пам’ять. Ви запевняєте себе, що це важлива і добра справа.

І ця «добра справа» підтримує нас в моменти екзистенційного жаху. Я розгулював, уявляючи, що мій дідусь стежить за мною, мов дуже зацікавлений привид, постійно виглядаючи з-за мого плеча. Ця людина, яку я ледь знав, коли вона була живою, тепер чомусь стала перейматися тим, як я склав іспит з математики. Це було абсолютно ірраціонально.

Наша психіка створює подібні наративи, коли наражається на негаразди — ці історії «до і після», які ми вигадуємо для себе. І ми повинні постійно підтримувати ці наративи надії, навіть якщо вони стають божевільними або руйнівними, оскільки вони є єдиною стабілізуючою силою, що захищає наш розум від Гіркої Правди.

І ці наративи надії надалі надають нашому життю сенс. Вони мають на увазі не тільки те, що попереду нас чекає щось краще, але й те, що є реальний спосіб цього кращого досягти. Дискутуючи про те, що їм потрібно знайти «життєву мету», люди насправді мають на увазі, що їм більше невідомо, що має сенс, що гідно того, щоб витратити на це свій обмежений час тут, на землі, — словом, на що їм сподіватися. Вони щосили намагаються зрозуміти, яким має бути «до і після» їхнє життя.

Це складна частина: знайти для себе це «до і після». Це складно, тому що немає жодної можливості дізнатися напевно, чи правильно ви все зрозуміли. Ось чому багато людей звертаються до релігії — тому що релігії замінюють знання вірою. Ймовірно, це також частково пояснює, чому релігійні люди страждають на депресію і скоюють самогубства значно рідше, ніж нерелігійні люди: їхня віра захищає їх від Гіркої Правди.

Але ваш наратив надії не обов’язково має бути релігійним. Він може бути яким завгодно. Ця книга — моє маленьке джерело надії. Вона дає мені мету; вона дає мені сенс. І наратив, який я збудував навколо цієї надії, полягає в тому, що я вірю, що ця книга може допомогти іншим людям, що вона може зробити трохи кращим і моє життя, і навколишній світ.

Чи знаю я це напевно? Ні. Але це моя маленька історія «до і після», і я дотримуюся її. Вона пробуджує мене зранку і підтримує в мені інтерес до життя. І це не просто непоганий варіант — він же і єдиний.

Для одних людей історія «до і після» — добре виховати своїх дітей. Для інших — врятувати навколишнє середовище. Для третіх — заробити купу грошей і придбати величезну яхту. Для четвертих — просто спробувати поліпшити свій удар в гольфі.

Незалежно від того, усвідомлюємо ми це чи ні, у всіх нас є ці історії, в які ми увірували з тих чи інших причин. Байдуже, знаходите ви надію завдяки релігійній вірі або засновану на фактах теорії, інтуїції чи обгрунтованих аргументах — всі вони дають один і той самий результат: у вас є переконання, що (А) існує потенціал для зростання, поліпшення або порятунку в майбутньому, і (Б) є способи, якими ми можемо цього досягти. Ось і все. День за днем, рік за роком наше життя складається з нескінченного нашарування цих наративів надії. Вони — наша морквинка на краю палиці.

Якщо все це звучить нігілістично, будь ласка, не зрозумійте мене неправильно. Ця книга не є аргументом на користь нігілізму. Вона спрямована проти нігілізму — як нігілізму всередині нас, так і зростаючого відчуття нігілізму в сучасному світі. І щоб успішно протистояти нігілізму, ви мусите з нього почати. Ви маєте почати з Гіркої Правди. А потім повільно вибудовувати переконливі аргументи на користь надії. І не просто надії, а стійкої, доброзичливої форми надії. Надії, яка зможе об'єднати, а не розлучити нас. Надії міцної і могутньої, та при цьому незмінно заснованої на розумі і реальності. Надії, яка зможе дозволити нам зустріти свої останні дні з почуттям вдячності і задоволення.

Певна річ, зробити це непросто. І в двадцять першому столітті, можливо, складніше, ніж будь-коли. Сучасний світ охоплений нігілізмом і супроводжуючим його абсолютним потуранням своїм бажанням. Влада заради влади. Успіх заради успіху. Задоволення заради задоволення. Нігілізм не визнає розлогих відповідей на питання «чому?». Він не прихильник піднесених істин або причин. Його відповідь проста: «Тому що це приємно». І, як ми переконаємося, саме це й змушує все здаватися таким жахливим.

Переклад НВ

Оригінал

Це уривок з першого розділу нової книги Марка Менсона Everything is F*cked: A Book About Hope. Книга вийшла 14 травня, докладніше — на сайті автора.

Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X