У «режимі бога». Рецензія на фільм Джон Уік 3

7 червня 2019, 19:53

Затягнуті бойові сцени не впливають на розвиток історії

Режисер франшизи Чад Стахельски щосили намагається спростувати стародавнього грека Геракліта, котрий стверджував, що в одну річку не ввійдеш двічі. Але оскільки весь режисерський досвід Чаду вміщається якраз до загального хронометражу трилогії про Джона Уіка, філософ з Еллади цей раунд впевнено виграє.

Відео дня

Суперкіллер Джон Уік після порушення кодексу таємої гільдії ассасинів дістає статус ізгоя — екском’юнікадо. За його голову призначено ціну $14 млн, і армія найжорстокіших професійних убивць з усього світу розпочинає на нього полювання.

Після трьох серій про пригоди любителя собак, уважний глядач неодмінно відзначить, що ассасини з таємної гільдії настільки круті і згуртовані, що вбивають тільки один одного. От серйозно, хтось за шість годин франшизи бачив, щоб кілери виконували замовлення на стороннього персонажа? На якогось політика, олігарха, кримінального авторитета? Ні?! Отож.

Геракліт виграв цей раунд

У 2014 році першим Джоном Уіком творчий колектив під керівництвом Стахельски створив оригінальний, подекуди екстравагантний світ, у якому жив і орудував головний герой у виконанні на той момент п’ятдесятирічного Кіану Рівза. Вдалий кастинг, цікава історія і нетривіальна подача закохали в Джона Уіка всю планету настільки, що у світовому прокаті фільм окупився більш ніж у чотири рази (збори близько $90 млн проти $20 млн вкладень).

У 2017 році бюджет сиквела зріс удвічі, що дало можливість розширити всесвіт за рахунок нових локацій і персонажів. Хоча від деяких сценарних ходів і набрання сили невразливості Джона Уіка вже тоді всередині починало поколювати, дуже якісна операторська робота Дана Лаустсена і саундтрек з квазікласичної музики стирали шорсткості і змушували прощати стрічці ці «збиті коліна», як символ дорослішання і пізнання навколишньої дійсності. Глядачі напробачали тоді на $171,5 млн (знову більше чотирьох бюджетів).

Але в третій частині під пафосним підзаголовком Парабелум («Готуйся до війни!») режисер на пару зі сценаристом, відштовхнувшись від бортика зі вступними титрами, стрімко спливають за буйки здорового глузду: коли Джон Уік крокує хронометражем у читерському God Mode («Режимі бога»), коли кожен антагоністу ассасин, коли в сюжетному melting pot варяться десятки другорядних персонажів, коли затягнуті файтинги не впливають на розвиток історії. Ранній Уік-Рівз підкуповував своєю людяністю. У нього була зрозуміла мотивація, він страждав від внутрішнього болю, був схильний до вогнепальних і ножових поранень. Уік у версії 2019 року схожий на Мачете. А Мачете, як ми пам’ятаємо, не есемесить. Мачете вбиває. Кого і навіщо — неважливо. Коли закони всесвіту, які дбайливо вибудовали в перших двох стрічках, летять в тартарари, стає не до тонкощів внутрішньої мотивації головного героя.

Ложку меду підмішують той таки Дан Лаустсен разом з композиторами Тайлером Бейтсом і Джоелом Дж. Річардом (ближче до фінальної сутички музичний супровід буквально виходить епічністю). Але навіть їхні зусилля навряд чи здатні витягнути третю частину фільму, що скотився до рівня бойовичка-середнячка «усіх вб’ю — один залишуся».

Геракліт виграв цей раунд. Не можна занурити глядача в одну і ту ж історію двічі. А тричі — тим паче. Історія Джона Уіка перетворилася на фарс. Але найсумніше, що третя частина остання тільки станом на сьогодні.

6 з 10

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X