Найбільше зло. Чому варто подивитись фільм Гарний, поганий, злий

16 травня 2019, 20:43

Фільм мимоволі порівнюєш з роботою Ларса фон Трієра Будинок, який побудував Джек

Фільм Гарний, поганий, злий поставлений за мотивами книги Елізабет Кендалл Моє життя з Тедом Банді. Знову екранізація. Знову складний жанр. Але автори кіноверсії, по-моєму, впоралися. 

Відео дня

Режисер стрічки – американець Джо Берлінгер. Як український глядач таких аж надто відомих робіт в нього не пригадаю. Хоча після Гарний, поганий, злий Берлінгер для мене точно один з справжніх кіномайстрів. 

В цьому і було, мабуть, їхнє маленьке щастя

З 3 травня стрічка доступна для глядачів США і Великобританії. Можливо, в Україні хтось із дистриб'юторів теж захоче закупити цю кінороботу. Ну, а якщо ж раптом — ні, то вам доведеться задовольнитись моїми скромними враженнями.

Таке рідко буває, але цього разу я помилився з характеристикою персонажа. Думати про людей добре, вірити їм — звичайна життєва установка. Напевно, у мене це від ліні. Але так і справді легше жити. Обдурить тебе хтось — ну і, Бог з ним, йому з цим жити. Не мені. 

Власне, у фільмі мене ніхто і не обманював. В англійській вікіпедії так і написано: фільм-біографія серійного вбивці Теда Банді. Автори в лоб тобі оголошують, про що ця історія. Але дурне твоє серце від епізоду до епізоду дає нові і нові шанси жахливому персонажу — не опинитися вбивцею. 

Фільм мимоволі порівнюєш з роботою Ларса фон Трієра Будинок, який побудував Джек. З тією лише різницею, що із Джеком відразу все зрозуміло, інтрига навмисно відсутня, ми бачимо (якщо не вдаватися до метафор) історію падіння людини. У випадку з Тедом Банді автори зберігають детективну канву. Це, напевно, і дає бажання дивитися фільм до кінця, не відриваючись. Тому що нічого особливого, крім вивертів можливого вбивці, ми в цій історії не бачимо. Я, взагалі, прочитавши анонс, був упевнений, що з перших секунд кину перегляд. Але з перших секунд не те, що не кинув, а вже ні на секунду не відривався аж до самого фіналу. 

Це ще й історія кохання. Ні, не звичайного, коли двоє люблять один одного, а такого — коли любить хтось один. Таких кохань в нашому світі багато. А тут ще й люблять вбивцю. І любить не одна жінка. А двоє. Вони десь схожі зі мною — також довірливі. Я за весь фільм нічого не зрозумів, вони не зрозуміли за все життя. Хоча в цьому і було, мабуть, їхнє маленьке щастя. І моє — на півтори години перегляду. Адже це так здорово — вірити і довіряти. 

Що ж, після цього залишається вкотре повторити собі давню істину про найстрашніші злочини: найпривабливіше врешті-решт і виявляється найбільшим злом. 

Присоединяйтесь к нашему телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Больше блогов здесь

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X