Сміх в часи криз

4 травня 2017, 15:02
Новое время Style в рамках спільного спецпроекту з Книжковим арсеналом "Сміх. Страх. Сила" публікує серію есе відомих українських журналістів та громадських діячів

Починаємо спецпроект із роздумів культуролога і кураторки Мистецького Арсеналу Аліси Ложкіної – Сміх в часи криз.

Володимир Винниченко колись радив читати українську історію з бромом - щоб не впасти у відчай. Але є й інші універсальні ліки від індивідуальних та суспільних травм і неврозів – сміх. Українцям це солодке зілля завжди було до вподоби. Протягом сторіч сміхова традиція розвивалася як одна з найпотужніших складових вітчизняної культури. Симптоматично, що першим літературним твором, який було написано українською, стала саме гумористична Енеїда Івана Котляревського. Цього року ми відзначаємо 175-річчя першого повного видання цього бурлеску, а принагідно звертаємося до історії й сьогодення української сміхової культури. Також задаємось питанням - що є сміх для нас, сьогоднішніх? І взагалі, чи має право сміятися суспільство, яке переживає чергову болісну кризу?

Відео дня

Уся історія цивілізації доводить, що саме сміх часто стає рятівним там, де пробуксовують більш “поважні” суспільні рушії. Водночас сміх – це порто-франко кожної культури, і саме за це його дуже часто недолюблюють можновладці та офіційні інститути, що воліють остаточно загнати людство в слухняні шори заданого порядку та ідеологій. Саме цій дисидентській природі сміху, швидше за все, і завдячує його нев’януча популярність в Україні.

Кожна культура знаходить свій спосіб говорити про головні питання. Віршовані жарти мандрованих дяків, твори Гоголя, Нечуй-Левицького, гуморески Остапа Вишні, нищівні карикатури на шпальтах славнозвісного журналу Перець, анімаційні фільми Володимира Дахна Козаки, сороміцькі бурлески Леся Подерев’янського та багато інших феноменів аж до сучасних авторів – в усіх них прослідковується традиція вітчизняного сміху, притаманною рисою якого є гротескний реалізм. Від доби бароко, яка зазвичай асоціюється в Україні з сакральною архітектурою, ми успадкували не лише соковиті зеленаві бані церков, а ще й цей хист до поєднання трагічного з комічним, брутального з піднесеним, смішного з жахливим.

В ситуації, коли наше суспільство зазнає величезних викликів і намагається побороти низку внутрішніх протиріч, вміння разом посміятися над зовнішнім світом і, головне, самими собою, пережити межовий досвід через посмішку, має неймовірну вагу. Терапевтична роль сміху в часи серйозних колізій загальновідома – варто згадати, наприклад, часи Майдану, коли пробудження громадянської свідомості супроводжувалося сплеском стихійного народного гумору. Цей дух карнавалу з його традиціями переодягання, висміювання, церемоніальним ставленням до їжі та іншими особливими ритуалами – став могутньою зброєю і додатковим джерелом енергії для протестувальників.

Сьогодні сміхова культура, як і сотні років тому, відіграє значну роль в житті кожного, але форми її циркуляції змінюються. Якщо в традиційному суспільстві основним медіумом була усна традиція, яку у минулому сторіччі перехопили друковані ЗМІ та телебачення, то у ХХІ сторіччі головний “дім сміху” – це, безумовно, Інтернет. Щодня, відкриваючи соціальні мережі, ми бачимо сотні веселих гіфок, демотиваторів, фотожаб, читаємо нотатки друзів про дотепні вислови їхніх дітей, сміємось над витівками кумедних котів. Проте базовим трігером, який запускає хвилю нашого реготу, безумовно, сьогодні є політика.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Питання, чому споглядання політичних перипетій в останні десятиліття замінило українцям більшість соціальних розваг, залишається відкритим. Факт залишається фактом – ми живемо у надзвичайно політизованому суспільстві, і ця ситуація значно поглиблюється через діючий конфлікт на Сході та всезагальний острах майбутнього. До того ж, якщо раніше здавалося, що політизованість - це лише якась притаманна пострадянській трансформації хвороба росту, то сьогодні до нас стрімко підтягуються більшість західних країн, у яких донедавна основним джерелом жартів були побутові колізії та життя знаменитостей. Вочевидь, клімат змінився, і у глобального споживача наразі є великий запит саме на політичне шоу. Звісно, політичний гумор існував завжди – в формі памфлетів, карикатур, анекдотів тощо. Але за доби вірусних кампаній в Інтернеті він вимагає від читача/глядача особливої гігієни.

Де лежить тонка грань між щирим гумором, сатирою, анекдотом, іронією та нігілістичним тролінгом, тобто байдужим висміюванням заради висміювання, чи навіть пропагандою? Потенційне зловживання мережевою сміховою культурою стає помітною загрозою. Саме ефективність сміху робить його таким небезпечним засобом цькувань і маніпуляцій. У світі “альтернативних фактів” соціальні мережі формують абсолютно автономні світи прихильників тієї чи іншої ідеї. Ці світи щосили висміюють один одного, але стріли гумору не долітають до опонентів, адже кожен з них залишається на орбіті своєї пост-правди. Однією з найбільших небезпек часу нині є глобальний вірус популізму. Популіське висміювання зазвичай фокусується на приниженні опонента, перебріхуванні очевидних речей, яскравому попурі з реальних фактів та повної нісенітниці. Це дуже вибухонебезпечний коктейль, яким сьогодні ласують всюди – від США, Великобританії і Франції, до путінської Росії. Уважно придивившись, ви, на жаль, знайдете величезну кількість любителів цього напою і в нас.

Після тотальної іронічності поколінь постмодерну здавалося, сміх на довгий час має вийти із моди. В певний момент так і сталося, але як тільки у світі знову замайоріла турбулентнісь, запит на гумор значно підвищився. Вочевидь, епоха радикально грайливої іронії, що за допомогою безкінечної низки цитат оспівувала плюралістічний всесвіт, минула. Нові часи потребують якогось якісного іншого сміху. Але ж і сміх, як ми знаємо, буває не лише радісним, а й істеричним, ритуальним, патологічним чи просто фізіологічним (викликаним дією психотропних речовин). Деякі дослідження вчених доводять, що він може корелювати не лише з дружелюбністю, а й з агресією. То який саме сміх буде затребувано завтрашнім днем?

Гумор – одна з найзагадковіших властивостей людської природи. Відомо, що від лоскотання сміються і вищі примати, але саме почуття гумору вважається ексклюзивним скарбом homo sapiens. В нинішній ситуації надшвидкого розвитку штучного інтелекту постає питання – чи збережеться гумор у світі, яким верховодитимуть машини? Чи буде сміятися пост-людина і якщо так, то над чим? А чи зможе колись щиро посміхнутися робот? Вже сьогодні деякі системи вміють імітувати сміх і навіть видавати певну обмежену кількість стандартизованих жартів. Але говорити про справжнє стирання кордонів між нами і комп’ютером можна буде лише, якщо машина опанує когнітивну “геометрію Лобачевського”– тобто, навчиться, наприклад, іронізувати. Здавалося б, що може бути простішим? Але сучасна теорія доводить, що саме іронія – одна з найскладніших форм прояву людського розуму, поки що абсолютно непідвладна жодному штучному інтелекту. Не дарма ще Анрі Бергсон вважав сміх формою бунту проти механізації людської поведінки та людської природи. Можливо, саме почуття гумору стане останнім бастіоном людськості і ознакою, за якою про ту чи іншу істоту можна буде впевнено сказати: “Ecce Homo”.

Гравюра “Геракліт та Демокріт”, 17 сторіччя, з колекції Hunterian Museum and Art Gallery, Університет Глазго, Великобританія
Гравюра “Геракліт та Демокріт”, 17 сторіччя, з колекції Hunterian Museum and Art Gallery, Університет Глазго, Великобританія Фото:

У бароковій культурі набув великої популярності сюжет, що сягає корінням античності і Ренесансу та є вельми актуальним в контексті нашої теми. Це знаменитий філософський та образотворчий мотив “Геракліт, який плаче, та Демокріт, що сміється”. Сенека писав: “Геракліт щоразу як виходив із дому і бачив навколо себе стільки людей, які кепсько жили, а точніше, кепсько гинули, починав плакати і жаліти усіх перехожих, що траплялися йому, навіть якщо вони були веселі й щасливі… Про Демокріта ж розповідають, навпаки, що він ніколи не з’являвся на людях без посмішки: настільки несерйозним йому здавалося все, чим серйозно займалися всі навколо”. Отже, сміх і сльози, на відміну від гніву та обурення – вважалися двома єдино допустимими для філософа реакціями на безумство людського життя. Боротьба Геракліта та Демокріта, універсуму сміху і всесвіту сліз, триває тисячоліттями, і кожен з нас вільний обирати, яка позиція йому більш до душі. Варто пам’ятати одне – на картинах усіх часів та у розповідях всіх епох обидва персонажі у цьому рівнянні завжди зображуються поруч. Це парадоксальне співжиття щирої посмішки й не менш глибокого смутку є абсолютно в дусі української сміхової традиції.

Слідкуйте за найцікавішими новинами з розділу НВ STYLE у Facebook та Вконтакті

Показати ще новини
Радіо НВ
X