"Енеїда" як історія цензурування страху

8 травня 2017, 10:06
Новое время Style в рамках спільного спецпроекту з Книжковим арсеналом "Сміх. Страх. Сила" публікує серію есе відомих українських журналістів та громадських діячів

Продовжуємо спецпроект роздумами мистецтвознавця, співкураторки майданчика "Українська візуальна книга" Діани Клочко - "Енеїда" як історія цензурування страху.

Відео дня

Енея римляни вважали своїм предком, а українці – ватажком козаків. Вергілієві дорікали наслідуванням Гомеру, а Іванові Котляревському – використання ритміки Миколи Осіпова. Поему вчили й декламували студенти європейських університетів, а могилянські бурсаки ставили за вергілієвими фрагментами короткі як нині б ми сказали «скетчі».

Суворий вигнанець Данте взяв Вергілія у провідники по християнському Пеклу, підтверджуючи спадкоємність своєї творчості від римських древнощів, українці ж малювали і богів-олімпійців, і вигнанців-троянців як етнографічних українців. І були вони, попри пафос перемог, у розірваних сорочках, підперезаних шароварах і гостроносих капцях, опецькуваті й кумедні. Чимось на кшталт шотландських піктів.

Дивним чином ота «малоросійськість» літературної основи, на яку гнівався Тарас Шевченко, впродовж півтора століття хвилювала українських художників. Якщо інші народи вдовольнялись перекладом, декламуванням, іронізуванням і музикуванням «Енеїди», українці нарощували потенціал ілюстрування, зокрема й книжкового. Жоден інший текст, окрім хіба Шевченкового «Кобзаря», не мав у ХХ столітті такої кількості видань в УРСР. Етнографічні подробиці зовнішності бурлескних персонажів стали ознакою доброї традиції і свідченням пошани до старовини, чому в певний момент намальованих козаків Енея стали сприймати ледь не нормативними і для зображення козаків взагалі. Це сталось після того, як наприкінці 60-х років ХХ століття у книгарнях з`явилась і моментально розкупилась подарункова «Енеїда» в оформленні Анатолія Базилевича. Дев`ятилітня епопея з творенням книги була сприйнята як труд над перекодування «малоросійського» тексту в «українські» образи: шестидесятники шукали нову візуальну мову, і у книжковій графіці художник зробив із Енея новий візуальний стандарт молодого, дужого і сексуально привабливого козака.

Однак не варто забувати, що Еней у Котляревського не лише «моторний» (це ще до винайдення мотора, з яким цей прикметник асоціюється), але й «пройдисвіт»: звісно, значення цього слова змінилось з початку ХІХ століття, але основний критичний погляд автора на головного героя зберігся. Нагадаю: Котляревський починав писати в традиціях класицистичних травестій, а закінчував через чверть століття, у добу торжества естетики романтизму, коли героїка військових походів толерувалась, бо виправдовувалась народницьким пафосом. Романтиків цікавили усі пристрасті людські, включно і з «низовими», а також і розмаїття страхів та їх подолання. І от тут візуальна українська-радянська енеїдіана дала цікавий крен в бік «подалі від тексту».

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Чому радянська?

Бо до початку 20-х років ХХ століття видання «Енеїди» Котляревського є нечисленними, а Георгій Нарбут в 1919-му встиг зробити усього одну, хоча й геніальну, ілюстрацію. Усі інші ілюстративні цикли були створені у офіційній парадигмі мілітарної героїки і етнографічних декорацій. «Понад усе» намагались уникати як античних ремінісценцій (умовний «Рим» залишався росіянам), так і еротизації (бо її унормувати неможливо), тримаючись загалом народницької концепції «страждання народу під владою пихатих і розбещених олімпійців-панів». Усе ж, що стосувалось негативних рис героїв-козаків, включно із їх страхами, візуально не акцентувалось. Тобто не мало власне образу. Адже концепт «безстрашний» був наріжним у радянській мілітарній героїці взагалі: як соцреалізм не давав «людині на війні» права на умовну «слабкість», так і книжкова графіка мусила йти у руслі «доблесної маскулінності».

Звісно, ілюстрації до «Енеїди» Котляревського, твору дорадянського, але не цензурованого текстуально, піддавалась корекції саме у візуальному трактуванні: зображення створювало необхідні акценти, презентувало у масовій культурі (а текст Котляревського, на відміну від перекладу поеми Вергілія, виходив чималими накладами) ставлення і до козацького минулого взагалі.

Анатолій Базилевич, на відміну від своїх старших колег, задумав з 1959-го створити прото-комікс, адже до нього в жодній українській книжці не було сторінкових ілюстрації на кожному розвороті книжки. Теми для ілюстрування він вибирав сам, без ідеологічних настанов від редакторів видавництва, адже угода була підписана аж у 1967 році вже на готовий комплект ілюстрацій і макет. Але від загальних установок на загальний бравий дух вояцтва, зокрема – і у зображенні переляканих троянців-запорожців, яких у Котляревського чимало (включно з ватажком їх, Енеєм) відходив рідко.

Однак саме ці винятки, напевне, найцікавіші.

Бо здебільшого там, де козакам у Котляревського страшно, Базилевич воліє показувати це явище гротескно. Чи то коли їм «крутить живота» у морській хитавиці (і вони характерно перехиляються через борти) або страждають від похмілля (чому поряд обов`язково валяється спорожнілий штоф), чи коли наступають злидні (тоді за поясом застромлений обсмоктаний хребет тараньки) й немає чим «срам» прикрити (тоді збирається «хазяйство» у долоні), - художник обирає для ілюстрування такі моменти, щоб обіграти чоловічу тілесну безпорадність.

Грізний вожак запорожців («удавсь на всеє зле проворний») у Базилевича сипе прокльонами на богів («свою і неню лаяв любу,// Добувсь і в рот, і в ніс Зевес»), хапає за шкірку Цербера-Бровка перед входом до пекла, але пасує перед жінкою. У самому пеклі ми бачимо не його поряд із відьмою-Сивілою, – тут цілий натовп грішників і галерея знущань чортів над грішницями. А Еней стоїть вкрай принижений і якийсь ніби менший зростом і щупліший, отримуючи від Дідони суворого одкоша, коли знову починає її (у пеклі, так!) спокушати. Як і у той момент, коли Еней втікає від Дідони з двома напнутими міхами «добра»: художник підходить впритул до гротескного фізіологізму, показуючи його, ватажка і напівбога, недолугим і переляканим коротуном, якого тягне за оселедця розгнівана дебела коханка-цариця.

Впродовж 70-х більша частина ілюстрацій «Енеїди» Базилевича не входила у нові, численні видання. Сумарний наклад твору Котляревського у цей час із різноманітним набором із ілюстрацій графіка – більше 100 тисяч. Але не існує дослідження, які саме з композицій набули найбільшого поширення, а які були повністю цензуровані.

Історію страхів і перед зображеннями, створеними як ілюстрації до класичних текстів у вершинних українських виданнях ХХ століття, ми також ще не написали. Обернутись до того, чим була візуальна цензура в українському книжковому світі, чому щось ставало через посередництво книжки нормативом, а чогось уникали – означає, як на мене, зрозуміти, а що підрадянські українці табуювали і соромились у собі також.

Бо не лише строфи, але й малюнки були під забороною страху.

Слідкуйте за найцікавішими новинами з розділу НВ STYLE у Facebook та Вконтакті

Показати ще новини
Радіо НВ
X