Життя в Україні ніколи не вирізнялося стабільністю та впевненістю в майбутньому. І це стосується всіх країн пострадянського простору, на відміну від європейських держав, де історично формувалися династії, була можливість передавати у спадок майно, титули, бізнес. І в наш час у такому суспільстві заведено планувати своє життя на багато років уперед.
У нашій психології закарбований сумний і різкий історичний досвід: ми можемо в одну мить втратити все. Будь-що може бути втрачено, зруйновано чи знецінено. Тому чергова втрата майбутнього для нас у якомусь сенсі не є новиною. І ми, як нація, народ можемо спиратися на те, що у своїй історії ми вже переживали певні періоди, коли майбутнього не було. Але сьогоднішні обставини робить складнішими те, що під загрозою опинилося не тільки все цінне, що ми збирали та будували, а й наша базова потреба — безпека життя.
Якщо відійти від обставин і поглянути трохи глобальніше, можна помітити, що абсолютна безпека життя — ілюзорна річ. Навіть у мирний час з нами може статися все, що завгодно — нещасний випадок, автокатастрофа, напад тощо. Однак ми намагаємося будувати життя так, щоб уникати подібних думок і переживань і якнайбільше спиратися на відомі та звичні речі.
Які емоції супроводжують нас в ці часи:
Страх. Ви можете відчувати його по-різному. Це може бути хвилювання, занепокоєння, що переростає в постійну тривожність і далі розкручується аж до панічних атак. Всі ці стани притаманні людям сьогодні. Варто пам’ятати про те, що коли ми називаємо почуття, хоча б подумки, нашій психіці стає легше. Ми наче збираємося, розуміємо, що з нами відбувається, і усвідомлюємо, що почуття — це не смертельно, від почуттів не вмирають. Ще корисніше буде називати свій стан вголос.
Невідомість. Теж тривожить та не дає планувати свої дні та хоча б найближче майбутнє. Порушені всі звичні процеси — робочі, особисті та домашні. Планувати нічого не вдається.
Абсолютна безпека життя — ілюзорна річ
Безсилля. Одне з найважче переносимих почуттів для людей. Цікаве спостереження: безсилля добре переживається людьми, що звикли існувати у стані жертви або дитячій залежній позиції. Якщо до війни людина не несла багато відповідальності за своє життя, то в сьогоднішніх обставинах вона може себе почувати більш-менш нормально. А от ті, хто звик тримати своє життя під контролем, переносить власне безсилля перед обставинами досить важко.
Розгубленість. Це таке дифузне, розсіяне відчуття, коли ми не знаємо, куди себе приткнути. Впадаємо або в повну дезорієнтацію та гаяння часу — нескінченний скролінг соцмереж чи відео, або навпаки — в метушню, частіше за все безцільну, що дозволяє відчувати себе зайнятим.
Що з цим робити?
1. Контактувати з реальністю. Хай на початку потроху, але все частіше ставити себе перед фактом того, від чого ми намагаємось дисоціюватись, про що намагаємося не думати, не згадувати тощо. Важливо привчити себе (в тих дозах, що будуть вам під силу) контактувати з тим, що викликає у вас страхи, тривогу та переживання для того, щоб проживати ці почуття. А почуття «перетравлюються» краще за все фізичною дією — готуванням їжі, прибиранням, спортом, роботою на землі, допомогою іншим.
2. Ритуали та повторювані дії. Режим допоможе боротись з невідомістю та розгубленістю. Також добре «збирають» психіку до купи ритуали, що вивірені віками. Саме вони допомагали нашим предкам тримати структуру життя. Великі свята (ось скоро вже Великдень), а також менші, на рівні родини, важливо не ігнорувати та святкувати.
3. Сила соціальних звʼязків. Зараз дуже допомагає гуртуватись, вибудовувати звʼязки з членами родини, підтримувати контакт з друзями. Коли постає загроза втратити одне одного, варто приділяти увагу спілкуванню.
4. Мати своє майбутнє. Без цього бачення важко жити та боротись. Хай воно буде не чітке, хай це буде штрихпунктиром, але має бути ваше бачення майбутнього. І байдуже, що воно під загрозою, що за «зрадою» іде «зрада». Коли майбутнє вас лякає, згадайте відому фразу Віктора Франкла: «Першими ламались ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Після них — ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань про те, що може чи не може статися». Тому сила маленьких кроків так важлива. Створюйте це штрихпунктирне майбутнє, крок за кроком.
Ми сказали про майбутнє та про теперішнє. Але варто утримувати в пам’яті й минуле. Бачити, що щось вже вдалося пройти, що якісь події залишилися позаду. Вивчати досвід минулих поколінь, те, як наші предки переживали подібні становища в інші історичні часи. Підтримуйте зв’язок часів — він зміцнюватиме вашу стійкість.
Зміни будуть завжди, і хоч вони нас лякають, не варто звикати до страху — краще пропрацювати це. Бо життя без змін не буває. Допоможіть собі пройти цей період, або зверніться за допомогою до фахівців з психології.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут