Love Story. Українські зірки розповідають НВ, з чого починалися їхні історії кохання - фото

Love Story. Українські зірки розповідають НВ, з чого починалися їхні історії кохання

14 лютого 2021, 11:55

Найяскравіші українські пари згадують, як починалися їхні стосунки

Напередодні Дня святого Валентина НВ Life попросив найяскравіші українські пари пригадати, з чого починалися їхні історії кохання. Результат? Відверті розмови, спогади, що викликають посмішку, сльози та, звісно, мурашки. Дякуємо, що створили чудову атмосферу! Love is all around!

Відео дня

.

Пара: Ната Філатова, ONUKA, та Євген Філатов, The Maneken, композитор, саундпродюсер ONUKA

Разом 13 років


Розповідає Ната Філатова:

До нашого знайомства я знала про Женю, а він — про мене, тому що музична електронна сцена 2000-х — це реально «два» артисти. Познайомилися ми на одному із концертів у 2004 році, коли я ще була у складі Tomato Jaws, а Женя виступав як діджей.
Це точно не було коханням з першого погляду. Ми тривалий час спілкувалися як музиканти. В обох на ту пору були стосунки з іншими людьми.

Якщо говорити про те, що запало мені, то, звісно, це його музика. Настільки якісна і класна музика з України, написана людиною, так би мовити, під ключ. Саме музикою він мене одразу надзвичайно зацікавив і привабив. І за цей його талант можна багато що пробачити, як би це дивно не звучало. Мені із Женею цікавіше, ніж з будь-ким іншим. Кіно, новини, плітки, нову музику хочеться обговорити саме з ним у першу чергу.

Напевно, ініціатива зблизитися походила з мого боку. Я доклала чимало зусиль, щоб ми були разом. Щоправда, це не можна назвати завоюванням. Швидше, це був величезний запит у Всесвіт, який через певний час здійснився.

Женя запропонував мені руку і серце через вісім років спільного життя і стосунків на McDrive McDonalds 30 грудня, у передостанній день року перед моїм від'їздом на чергові гастролі. Напевно, це був найкращий варіант, тому що якогось романтичного освідчення мені точно не хотілося, всі ці моменти ми пройшли до, і воно було б якось смішно або банально в нашому випадку. Така прагматична ситуація, мені видається, набагато більш трушна.

Вже 13-й рік, як ми разом. У нас є син Олександр. Він народився 2020 року. Є спільний проект Onuka, який ми започаткували наприкінці 2013 року. І є спільний пес Піф, якому цьогоріч виповнюється 10. Він наша перша дитина і найліпший спільний друг.

Відверто кажучи, будь-які рецепти із серії поважати і чути одне одного, пропрацьовувати складні моменти із психологом або бодай обговорювати одне з одним не мають сенсу, якщо у стосунків немає підґрунтя: глибокого кохання, надзвичайного спільного інтересу або настільки схожих характерів, коли дві людини мов пазли сходяться.

Мені здається, у стосунках має бути щось доленосне чи божественне, як би це пафосно не звучало. І в такому випадку міцний шлюб залежить від взаємоповаги і особистого простору для кожного. У людини має бути час на себе. Навіть собаці нашому потрібен особистий простір.


Розповідає Євген Філатов:

Як колеги та музиканти ми знали один одного давно. Але нашою річницею ми вважаємо травень 2008 року і зустріч у Києві у Пінчук Арт Центрі.

У Наті мене вразило те, що вона знається на дуже важливих для мене темах: музиці, кіно тощо. І її інтерес до життя мене й досі захоплює.

В певний момент мені дійсно довелося завойовувати її. Це було кілька років тому 30 грудня на парковці біля McDonalds, коли я запропонував їй одружитися.

Як на мене, певного рецепту міцного шлюбу не існує, та коли зустрічаються дві протилежності працює як мінус, так і плюс.

.

Пара Марко Галаневич, учасник гурту DakhaBrakha, і Наталка Галаневич, учасниця гурту Dakh Daughters

Разом 22 роки

Розповідає Наталка Галаневич:

Познайомилися ми з Марком у Київському університеті імені Тараса Шевченка у 1998 році, де вчилися разом в Інституті філології, на першому курсі, а одружилися у 2003 році, на п’ятому курсі (нам у РАГСі біля костьолу на Великій Васильківській ще видали подарунок від Омельченка (тодішнього мера Києва) — бокали із зображенням символа міста Архангела Михаїла.

Після знайомства ми одразу подружилися. Для мене це не було коханням з першого погляду, бо ми спочатку стали досить близькими друзями, і спілкувалися вісім місяців доволі тісно і цікаво просто як товариші, а тоді вже навесні, якось вмить на дні народження Марка в Голосіївському лісі серед ночі бурхливо прийшло кохання, ніби «з першого погляду», наче прибув нарешті цей погляд.

Його думка і погляди на певні життєві події дуже важливі для мене. Що мене вразило під час знайомства? Найбільше — потужне відчуття, що я цю людину знала завжди, задовго до першої зустрічі, і що ця людина невимовно мені рідна. Ось ці відчуття виникли одразу після знайомства і є дотепер.

Ми вже 22 роки разом, і я щаслива, що це відчуття лише міцнішає. Звісно, тепер уже і завдяки двом нашим діткам. Найдивовижніше — як Марко часто змінюється. Він проживає якийсь період життя і стає іншою людиною, нашаровуючись новим досвідом, не втрачаючи себе. Мені не вдається занудьгувати, адже я зі своїм чоловіком неначе весь час із «новим». (Сміється.) Це неймовірні відчуття. Ось, наприклад, саме зараз він зацікавився теслярською справою і сповна в неї поринув.

Розповідає Марко Галаневич:

Дружина написала всю правду. (Сміється.) Від себе додам, що справді відчував у цій однокурсниці споріднену і дуже рідну мені душу. Ми виростали в невеличких селах Приазов’я, в родинах вчителів. Тільки вона — в Запорізькій області, а я — в Херсонській. Десь за 100 км один від одного. Зустрілися у Києві в університеті.

Мені було дуже цікаво з Наталкою. Ми разом закохалися в Київ і відкривали його для себе, вулицю за вулицею. Ще вона найталановитіший і найтонший реципієнт мистецтва у світі. А я лише тягнувся до неї. І тягнуся далі. (Сміється.)

Вона привела мене в театр ДАХ, з яким ми пов‘язали все своє подальше життя. Я вдячний їй за наше спільне життя, яке нині збагатилося двома дітьми. І сьогоднішній карантинний час ми намагаємося використати для більшого родинного спілкування.

.

Пара: Володимир Нечипорук (генеральний продюсер Ukrainian Fashion Week) та Ірина Данилевська (співзасновниця та голова оргкомітету Ukrainian Fashion Week)

Разом 37 років

Розповідає Володимир Нечипорук

Ми познайомилися у вересні 1981 року, бо разом вчилися на першому курсі факультету журналістики Київського державного університету.

Я б не сказав, що це було кохання з першого погляду. Я не знаю, як Іра мене сприймала, але для мене це була «дєвочка с писклявым таким голоском» і дуже тонко вищипаними бровами, які щось мені не дуже подобались, м’яко кажучи. До того ж ми вчилися в різних групах, і тільки десь під кінець другого курсу почали один на одного звертати увагу. На третьому вже ходили на здибанки.

Мене в ній вразило те, що зараз заведено називати емпатією. Тоді ж для мене це була якась соціальна активність, яка у нас на все життя і збереглася з Ірою. Вона ніколи не була байдужою до всього довкола неї. Там, де можна було промовчати чи пройти повз, вона все одно включалась: взятися за якісь громадські роботи, допомогти людині в магазині чи на вулиці, підказати дорогу тощо. І це не вдаване. У неї такий діагноз душі, і це, мабуть, найбільше приваблювало.

А ще Ірине волосся. Воно і досі мене приваблює. Коли вже з віком Іра почала вкорочувати волосся, я, сміючись, сказав, що закохався у дівчину, в якої коса була до копчика, а тепер що? Але розумію, чим дорослішою пані стає, тим коротшим в неї волосся має бути.

А зараз це її небайдужість і вміння зарядити на черговий проект, як на перший і водночас останній, бо на мене особисто, інколи нападає втома, і думаєш, як же цього разу почати з нуля чи почати підготовку до чергового тижня моди. У нас же не циклічне виробництво і кожного разу проект відбувається, а потім починається знову підготовка, і, як правило, вона з нуля. З новими ідеями, форматами… Тому інколи досить важко зібратися на черговий «подвиг», але Ірі це вдається, вона цим заряджає всіх, і мене в першу чергу, і команду, і ми вчергове робимо щось неможливе.

Спершу, звісно, варто мені добряче попрацювати, аби звернути Ірину увагу на себе.

«Полювання» розпочалося із банального — на заняттях з плавання виліз на 5-метрову вишку. Бачив, як наш учитель фізкультури Петро Слабодян, сьогодні вже покійний, звідти стрибнув, і, думаю, я теж зможу. Якраз дівчатка там плавали внизу в басейні, зокрема й Іра, ось коли піднявся, ноги ледь відірвалися, ну, звісно, коли «солдатиком» то не комільфо, треба було ж красиво — «рибкою», але страшно було неабияк.

Другий важливий етап «полювання» був гастрономічний, бо шлях до серця і не тільки чоловіка, йде через їжу. Я працював на третьому курсі, якраз коли був найактивніший період залицяння, «нічним директором», а саме сторожем-вишибалою у ресторані «Вітряк».

Отже, вранці я приходив у гуртожиток, а в день — на пари з тим, що мені кухня віддавала. Як у фільмі Вокзал для двох: «Це не об'їдки, а залишки, різницю я вам вже пояснював». Тому у не найситніші студентські роки мої канапки і делікатеси були зацінені не тільки товаришами в гуртожитку, а й Іриною та її подружками. Вона ходила в компанії дівчаток, а я ж не міг тільки одну канапку принести, ну ось і годував їх усіх.

Руку і серце я запропонував по частинах. Спочатку серце, а з рукою — трохи пізніше. Серце було запропоновано у перший момент істинного спалаху почуттів. Я чекав на Іру з екскурсії в парадному з квітами, її довго не було, я просидів там години півтори. Нарешті дочекався. Вона сказала, що таку картинку давно собі малювала, що її буде хтось чекати біля дверей. І після цього, можна сказати, ми почали зустрічатися.

Отже, серце вже було віддане, а з рукою було все складніше, бо планували «про руку» після закінчення університету. Іра — киянка, я — «панаєхали» з Воркути. Хотів спочатку отримати роботу і розподіл до Києва, а потім вже одружуватись, щоб ніхто мені не міг дорікнути, що я одружився через те, щоб отримати київську прописку. Але тут приїхала Ірина тітка, яка жила і працювала на той час у Парижі, і сказала, що її не дуже цікавлять наші «розклади», у неї скоро буде відпустка, тому «давайте раз все одно все йде до одруження, то прискоримо цей процес». Слово тітки, яку Іра дуже любила і поважала, та її допомога, були важливими аргументами. І у вересні 1985 року, якраз на п’ятому курсі, ми одружились.

У 1985 році ми одружилися, зустрічатись почали у 1983 році, а тому можна рахувати будь-який стаж. Більше ніж половину свого життя ми провели разом. Наші проекти — то таке, надлаштування, а основні базиси — це дочка. Я завжди любив казати, що це моя найбільша творча удача. І троє онуків, яких нам дочка подарувала. Це базис. А проекти, вони якось так склалися, легко, їх багато…

Треба розуміти, що шлюб і взагалі людські стосунки, кохання, дружба чи стосунки в колективі це постійний живий організм, який змінюється, який не можна один раз законсервувати, скажімо, стоячи на шлюбному рушнику, і ти думаєш, що ти в цьому захоплено-піднесеному стані проживеш все життя. Будеш тільки метеликів в животі мати, і ніжку підіймати, і чмокі-чмокі, і шоколадно-шампанський період, чи як там він називається. Ні, подружнє життя — це і сварки, в яких не можна переходити межі, це і вміння пробачати, і розуміти, що головне, що неголовне, і однакові цінності, і повага…

.

Пара Дмитро Шуров, лідер гурту Pianoбой, і Оля Шурова, PR гурту Pianoбой

Разом 20 років

Розповідає Оля Шурова:

Йшов 2001 рік, кінець березня або початок квітня. Я, молода на той момент журналістка, прямувала у справах та зайшла в Макдональдс на Майдані Незалежності взяти каву із собою. Бачу: сидить Юра Хусточка з якимось симпатичним кучерявим хлопцем. З Юрою ми були трохи шапочно знайомі, я підійшла привітатись. Одного погляду на того кучерявого хлопця мені було достатньо, щоб його запам’ятати.

Через деякий час ми знову випадково зустрілись, він підійшов взяти номер телефона. Я подумала: цікаво, він сьогодні ж подзвонить або витримає павзу? Таки він виявився стриманим та культурним: подзвонив наступного ранку о 10-й, хоча одразу сказав, що взагалі-то раніше 11 не просинається. Ми пішли гуляти, зайшли до Еріка, проговорили чотири години й більше в житті не розлучались.

Це матеріальний бік історії. А є ще сакральний.

Щойно я побачила Діму, а це, як ви здогадались, був він, ніби відкрився портал, та в моє життя назавжди увійшов цей кучерявий хлопчина. Не знаю, чи то було кохання з першого погляду, скоріше, це було миттєве впізнавання абсолютно спорідненої душі. Коли я всього лиш вдруге побачила Діму, подумала: треба познайомитись з ним поближче, бо в мене буде такий самий син, і я маю знати, як з ним спілкуватися.

Ось і не вір після цього в магію! Десь вже на другій годині спілкування стало зрозуміло, що ми можемо співати разом Бітлів аб Квін з будь-якого альбому, що ми любимо одну й ту ж саму літературу, що у нас в обох бабусі бухгалтери, а батьки поети. На другий день я з хвилюванням чекала на смс, та коли воно надійшло та Дімон виділив звернення комою, я зрозуміла — це він. (Сміється.)

Дивно, але ми щоразу приходили на побачення, одягнені абсолютно однаково, не домовляючись. «Знов як клоуни», — жартував Дімон. Доволі тривалий час я мала великі сумніви щодо Діми. Мої аргументи були такі: він музикант популярного гурту, в нього дівчатка під під'їздом сидять, ми просто позустрічаємось, нанесемо один одному травму та розійдемось із розбитими серцями. Ну ок, розбите серце буде тільки в мене. Нащо воно мені треба? Але потяг до нього був настільки сильнішим за мене, що десь за пару місяців я здалась.

Ну тобто як, ситуація була така: або я встрибую в ці відносини, повністю їх проживаю та вони закінчуються як закінчуються, або я вмру. Я обрала жити та страждати. (Сміється.) Багато хто думав та думає, що я Діміна сестра. Ми дуже схожі зовнішньо. Смішно, що у Діми є реальна сестра Оля Шурова, то всі думають, що вона дружина! А ще колись одна журналістка мені зізналася, що думала, що у нас інцест-брак між братом та сестрою. Шкода було розчаровувати, що у нас з Дімоном різні батьки. (Сміється.)

Я стала Олею Шуровою дуже швидко: всі його друзі записували мій номер телефону як Оля, чия? — Оля Шурова. Цієї весни ми будемо разом 20 років. Ніколи б не повірила в таке у 2001 році. Головне, що з нами відбулось та ще несе величезний потенціал того, що відбудеться — наш син Лев. Це унікальний всесвіт, який я не втомлююсь пізнавати. Людяний та щедро обдарований. Нова, вдосконалена модель. Ми — це швидкісні потяги, а він — spaceX, обладнаний для виходу у відкритий космос. Ніяких рецептів удалого шлюбу я не знаю. Мені просто пощастило. До того ж я не люблю готувати за рецептами — мені ближче імпровізація. Але я знаю одне: Діма саме та людина, на боці якої я хочу бути завжди. Правда, за однієї умови: що він теж буде на моєму боці. Знаю, що такі віддані стосунки величезна рідкість в нас час, тому вважаю нас особливо удачливими особами.

Розповідає Дмитро Шуров:

Нас з Олею звела любов до фастфудів. Ми познайомились випадково, у Макдональдсі на Майдані Незалежності. Я одразу помітив її, щойно вона зайшла у двері дуже елегантна, і стильно вдягнута жінка з довгим кучерявим каштановим волоссям і очима, сповненими блиску. Я одразу зрозумів, що вона — рідкісний екземпляр і мені дуже хотілося б познайомитись ближче. Але той факт, що вона створена для мене, я збагнув набагато пізніше.

Після цього короткого знайомства, коли ми навіть не обмінялись телефонами, Київ нас почав зіштовхувати в різних місцях і через пару місяців, побачивши її знову у Домашній Кухні, я, набравшись сміливості, взяв її контакт і зателефонував наступного дня. Вона думала, що я маю до неї якусь шоу-бізнесову справу і ми зустрілись в барі у Еріка. Говорили години три про все на світі, пили пиво та мартіні, а коли стало очевидно, що ніякої шоу-бізнесової справи немає пішли гуляти на БЖ, Софію, Паркову алею, Ярославів вал. Далі історія розвивалась у різноманітних локаціях — Таврійські Ігри, Ботсад під Ялтою, Луганськ, Одеса та інші міста України, ми декілька разів розставались «назавжди», а потім зустрічались знову, навіть пропустили падіння веж близнюків у Нью-Йорку, дізнавшись про це двома днями пізніше за решту світу. Нас намагались роз'єднати дівчата, які іноді ночували під моїм під'їздом та активні шанувальники Олі, але з якогось часу стало очевидним, що роз'єднати себе можемо лише ми самі.

Перші декілька років багато людей думали, що я Олін брат і ми до якогось моменту із задоволенням підтримували цю легенду. Ми дуже різні, але, крім любові, нас об'єднує прагнення створювати, ми обидва завжди заряджені на конструктив. Той весняний день у 2000 році, та все, що трапилось далі, стало поштовхом до багатьох прекрасних подій, в першу чергу — до появи Лева.

Наша родина і наші відносини — це фундамент для багатьох пісень Pianoбоя, таких, як Родимки, Полуничне Небо, Родина, Лучшее, Что Есть, Так Добре З Тобою, На Вершині, Я Можу Все та інших. Ніщо мене так не штовхає вперед, як її віра, підтримка та критика.

Ми по-різному дивимось на більшість речей у світі, тому нам майже ніколи не буває нудно разом. Вона живе красою світу, я — звуками, вона полюбляє слухати хіти, а я — знаходити музику, яку ніхто не знає. Ми обожнюємо подорожувати разом машиною, довгі прогулянки природою, тролити один одного та дивитись фільми 70-х. Оля — жінка, обдарована у безлічі сфер, вона, на відміну від мене, дійсно може практично все. Єдине, що я, мабуть, ніколи не збагну, — це як вона стільки років витримує життя зі мною.

Пара: Катерина Кухар, прима-балерина Національної опери України, і Олександр Стоянов, прем'єр Національної опери України

Разом 12 років

Катерина Кухар: Наші стосунки почалися з балету Лускунчик, коли нас поставили у цьому спектаклі як дует.

Олександр Стоянов: Катя мені шалено сподобалася ще до того, як ми стали в пару. Щоправда, спочатку на репетиціях у нас була напружена обстановка, ми частенько сварилися.

Катерина: Але Олександр належить до категорії чоловіків, які вміють робити красиві вчинки. Після ексцентричних сцен у репетиційній залі, мене частенько на моєму столику в гримерці, чекали вишукані кондитерські шедеври… ось так він мене і прикормив. (Сміється.)

Олександр: У перший же день, коли я зайшов до балетної зали, я став навпроти Каті так, щоб наші очі весь час зустрічалися. Ми весь урок знаходилися навпроти одне одного. Її усмішка була настільки життєрадісною і сонячною, а очі такі грайливі, що не закохатися в мене не було ані найменшого шансу.

Катерина: Я того дня відчувала трохи інші емоції, він мені загороджував дзеркало, і я не могла через це більш ефективно працювати. Але про себе подумала: «Який талановитий хлопчик, і які неймовірно розкішні балетні ноги і стопи йому подарувала природа».

Олександр: Я повільно, але вірно підкорював її серце протягом року. Це було нелегко.

Катерина: Спочатку Олександр для мене в першу чергу був найближчим другом.

Олександр: А з друзів перейшов у чоловіки. Це найправильніший підхід.

Катерина: Ми спочатку були партнерами, потім дуже близько потоваришували. Саша майстерно виконував партію друга.

Олександр: Просто Катя звикла, що всі чоловіки падають до її ніг. Тому я обрав іншу тактику. Був справжнім джентльменом: дарував подарунки, надавав знаки уваги, носив важкі валізи на гастролях, але жодним чином не показував, що вона мені подобається. Ані натяку! І так було досить довго. У Каті навіть нерви почали здавати. Ось так я її і перехитрив.

Катерина: Я губилася в здогадах: напевно, я не подобаюся йому. А, може, у нього є інша.

Олександр: Я обрав певну тактику. Адже у Каті такий характер, що прояви я наполегливість, зміг би її злякати. Або вона вирішила б, що я — черговий залицяльник, якому вона подобається.

Олександр: Ми разом майже 12 років, і найголовніший результат наших стосунків — діти. Крім того, що у нас збігаються життєві цінності, один із моментів міцності наших стосунків — це те, що моя дружина мотивує мене заради неї йти на подвиги. Іноді - на великі, іноді на маленькі щоденні подвиги.

Навіть у понеділок, в законний вихідний артиста, вона підніме мене раніше і попросить їй у чомусь допомогти. Припустимо, вона не може засипати зерна в кавоварку — вона ж маленька, тендітна. Вона вигадує щоранку щось нове. Її потрібно постійно домагатися, завойовувати і балувати. Кожен день. А мені подобається бачити її щасливою.

Катерина: Ми ніколи не засипаємо в сварці, є ймовірність, що вранці прокинемося з ще більшою образою. Тому обов’язково миримося перед тим, як лягати спати.

.

Пара: Сергій Лавренюк, продюсер, і Олена Лавренюк, актриса театру і кіно

Разом 15 років

Розповідає Сергій Лавренюк:

З Оленою познайомились у літаку Ан-24 рейсу Львів-Київ. Так вийшло, що вона переплутала та випадково зайняла моє місце. Ми були знайомі заочно, але саме там відбулася наша перша особиста зустріч! І я можу сказати, що це були емоції з першого погляду. Вона просто офігенна. Я не дуже люблю сентиментальні речі, але мушу визнати, що вона вразила мене: така мила, ніжна, тендітна. Та продовжує вражати й досі.

На початку нашого знайомства, коли я вкотре прилетів до Києва, вона неслася мене зустріти настільки швидко, що в дорозі загубила бампер своєї машини. (Сміється.) Справа в тому, що Олена пошкодила задній бампер під час поїздки, і продовжувала їхати з відірваним, а потім взагалі залишила його на заправці. Проте я був у захваті, що така пригода не завадила їй приїхати та зустріти мене.

Отримати її увагу мені довелося непросто. Наприклад, коли вперше їй зателефонував, вона подумала, що я масажист. Мені довелося переконувати її, що це я, той кльовий чувак, якому вона дала номер телефону в літаку. (Сміється.)

Окрім наших донечок у нас багато спільних захоплень: ми вдвох займаємося виробництвом кіно та серіалів. Фактично більшість наших інтересів переростають у спільні проєкти. У них ми один одному допомагаємо, заважаємо, інколи сваримось, інколи любимось — все, як у нормальній щасливій сім'ї.

Терпіння і взаємоповага — мій рецепт успішного шлюбу. З часом почуття змінюють своє забарвлення, вони стають іншими — якийсь колір стає яскравішим, а інший тьмяніє. Саме повага та терпіння, на мою думку, є гарантом тривалого сімейного життя і постійного підживлення ваших спільних кольорів.

Розповідає Олена Лавренюк:

Наше перше знайомство відбулося «на висоті», у літаку! Тоді я летіла зі Львова до Києва на навчання.

Чи було це кохання з першого погляду? Мені здається, щоб закохатись по-справжньому, треба пізнати людину глибше. Під час нашої першої зустрічі Сергій мені дуже сподобався. Симпатія з першого погляду у нас точно була! Наступного дня всі мої подруги знали, якого чоловіка зустріла в літаку, так він мені сподобався!

Сергій однозначно виділявся з усього натовпу — на нього не можна було не звернути увагу! Тоді в літаку я навіть зробила йому комплімент. Згадала, мені сподобалося його взуття! (Усміхається).

У нашій історії саме Сергій був тим, хто «завойовував». Мені здається, що, якщо це відбувається навпаки (хоча бувають і виключення), то інтерес у протилежної статі втрачається. Коли жінка самодостатня, цікава та знає, чого вона хоче, привернути її увагу — цілий челендж і пригода для чоловіка.

Як на мене, рецепт міцного шлюбу — у повазі одне до одного. Коли присутнє це почуття, всі інші чинники стають зрозумілішими, і ти приймаєш людину такою, яка вона є, без бажання її виправити чи змінити.

.

Пара: Святослав Гринчук, ведучий ТСН на 1+1, та Христина Гринчук

Разом 21 рік

Розповідає Святослав Гринчук:

У нашій родині так склалося, що ми з Христиною не надаємо особливого значення Дню святого Валентина. Ми не відзначали це свято навіть тоді, коли зустрічалися. Це не якийсь там протест. Просто у нас і без того вистачає різних цікавих дат, щоб відзначити їх разом: дата знайомства, дата першого побачення, з часом додалися ще дата шлюбу і народження дочки Дзвінки.

Ми познайомилися 21 рік тому у Львові, в школі журналістики, тоді були ще 11-класниками. Разом училися там, потім на факультеті журналістики. Були хорошими друзями. Наприклад, вона часто позичала мені книжки, а я їй давав слухати аудіокасети.

Тепер дуже добре розумію, наскільки важливо, аби ваша «половинка» була ще й вашим другом, щоб вам завжди було про що поговорити, пожартувати, щоб у вас були спільні інтереси і мрії.

Лише після п’яти років на факультеті журналістики — коли ми його закінчили — ми по-іншому подивилися на наші cтосунки.

Наше перше побачення було дуже незвичайним: я зав’язав очі Христині і ми гуляли містом. Вона мала здогадуватися, де ми зараз, куди йдемо, а я вибирав найцікавіші і загадкові місця, куди її відведу. Авжеж, добре, що ми були вже знайомі, тому що навряд чи незнайома дівчина дозволить вести її невідомо куди, ще й із закритими очима. То було 9 листопада 2006-го.

А потім був перший спільний похід у кіно. Ми пішли у маленький кінотеатр, який зазвичай показував цікаві, але маловідомі інді-фільми. Досі пам’ятаю, що стрічка називалась Айсберг, там був епізод, де дівчину закрили у великому холодильнику. За дивним збігом обставин це була зима, а в кінотеатрі зламалось опалення і у залі було страшенно холодно. І при цьому — на екрані теж холод і крига, справжнє 4D ще до того, як воно увійшло в моду. Все б смішно, якби Христина після цього не застудилась і тиждень не просиділа на ліках. Досі з усмішкою згадуємо цей похід у кіно.

9 листопада — день нашого першого побачення — ми завжди відзначаємо. Одного разу, в якусь з річниць — помінялися ролями, і це вже Христина зав’язувала мені очі і водила по місту. А ще саме 9 листопада ми вирішили, що рано, чи пізно одружимося. Це було в Тбілісі. В якомусь дуже колоритному місцевому ресторані, де чомусь саме в той вечір за дивним збігом — грали українські пісні. Мабуть, це не було «освідченням» в такому класичному уявленні, як показують у фільмах. Ми не говорили про конкретні дати і часові рамки. Просто я сказав, що хочу прожити решту життя в її компанії. Вона погодилася. До речі, офіційно ми одружилися лише через 4 роки після того вечора у Тбілісі.

Чому Грузія? Через наше захоплення атмосферою, красою і гостинністю цієї країни. Це наша спільна любов. Ми навіть мріяли, що офіційно одружимося десь у горах Сванетії, але згодом море перемогло. Хоча на внутрішній частині наших обручок таки вигравіювано кілька слів саме грузинською мовою. Щоправда, які саме це слова — таємниця.

Зрештою ми одружилися в Одесі, на морському узбережжі. На той час зустрічалися вже 11 років. Але те почуття, коли кожного ранку, дня або вечора радий її бачити — нікуди не зникло. Нам завжди є про що поговорити, адже «говорити», як на мене, — це одна з головних запорук будь-якої щасливої сім'ї.

Пара Сергій Танчинець (гурт БЕZ Обмежень) і Анна Танчинець

Разом 12 років

Розповідає Сергій Танчинець:

Ми познайомилися на дні народженні сестри моєї дружини. Вона працювала директором гурту БЕZ Обмежень. Усі зібралися на їхній дачі для святкування, і там власне я вперше побачив Аню. Вона не звертала ні на кого увагу. Бо вони перед цим придбали цуценя, і Аня була повністю зайнята тим маленьким чудом. Цуценя лежало у неї на ручках, і ми так і просиділи разом весь час. Я звернув на неї тоді увагу, вона на мене — ані трохи.

Пізніше ми обирали головну героїню для зйомок кліпу, який на жаль, так і не вийшов. Наш директор Оля запропонувала десять фотокарток претенденток на цю роль, і серед них була і Аніна фотографія. Я природньо відповів, ось же твоя сестра гарна дівчина. Всі претендентки були красиві, але її сестра мені приглянулась, ще на дні народженні. І ми так і вирішили, що саме вона буде зніматися у кліпі.

Під час зйомок я відчув, що мушу бути з неї. Я вже тоді зрозумів, що Аня має бути моєю дружиною. Через певний час її родина, я і друзі влаштували для неї сюрприз. Запросили до офісу наче для перегляду частин кліпу, а насправді так відсвяткували день народження Ані. Того вечора ми довго спілкувалися і вперше поцілувалися, а потім почали зустрічатися. Так розпочалася наша історія.

Потім було декілька важких моментів, коли ми майже не мали змоги бути разом. Вона від'їздила по роботі, а я повертався в Мукачево. І ми довгий час не бачилися. Але все ж таки ми змогли побороти всі перепони та вирішили одружитися. Згодом у нас народилася Настя. Разом ми вже 13-й рік. А три роки тому на світ з’явився Лук’ян. І подарував нам емоції, які ми пережили дев’ять років тому. І це немало.

Основним рецептом у подружньому житті є здатність слухати і чути, відчувати потреби і допомагати реалізовувати амбіції один одного. Аня надзвичайно багато участі бере у моєму творчому житті, а я намагаюся допомагати у її творчому. Вона є співавтором кількох пісень та автором кліпів БЕZ Обмежень. Я багато раджусь із дружиною і прислухаюся до її думки.

За відносно довгі роки спільного життя наша родина пройшла крізь весь спектр емоції, які відображені у нашій новій пісні. Але ми зрозуміли, що головне керуватися правилом: Поклянись. Поцілуй. Обійми. І коли ви робите якусь справу разом — це об'єднує. Мені здається це один з найважливіших моментів у сімейному житті. Мати спільні цінності, інтереси та тримати одне одного в тонусі.

Пара Наталія Сумська і Анатолій Хостікоєв, актори Театру імені Франка

Розповідає Анатолій Хостікоєв:

У театральному інституті, до якого я вступив одразу після школи, було дуже багато красивих дівчат, аж очі розбігались від такої краси! Коли на останньому курсі, Ірина Молостова, відомий режисер і педагог, поставила виставу Вестсайдська історія, то у масових сценах були задіяні студенти перших курсів.

Вистава була надзвичайно популярна не тільки серед студентів, але і серед театралів Києва. Тому студенти молодших курсів прагнули будь що потрапити у масовку. Серед них найбільш примітною була студентка першокурсниця Наталя Сумська. Спортивної статури, коротка зачіска, виразні карі очі, надзвичайно пластична і музично обдарована, якраз те, що необхідно для мюзиклу.

Особисто я сприймав її як молодшого партнера по сцені, товариш, друг і ніяк інакше! У Чехова Астров стверджує: «Стосунки між чоловіком і жінкою розвиваються у такій послідовності… спочатку коханка, а потім вже друг!». У нас усе вийшло навпаки. Довгий час ми були друзями, аж раптом… Ось вже багато років у нас сім'я, спільні інтереси, робота, вистави, кіно, відпочинок, друзі, плани, мрії, подорожі і, нарешті, наш син Славко! Хіба я міг тоді в інституті подумати, що це дівча стане моєю Долею! Життя несподіване і прекрасне!

Розповідає Наталія Сумська:

Ми поєднали свої долі у віці розквіту своїх молодечих амбіцій, бажань та можливостей. Те, що актора не занесло в закордонні світи, а могло, це теж рознарядка від вищих сил. Все працювало на те, аби ми були разом. І тому за плечима в спільному доробку є хороші плоди нашої праці. Вистави, які були, які є, які йшли десятками років: мюзикл Крихітка Цахес за Гофманом, рок-опера Біла ворона, джаз-вистава Пігмаліон тощо. А ще вистави поза театром: the Best, нарешті сьогодні ми разом у виставах Грек Зорба, Незрівнянна.

Хостік Божою милістю актор дуже емоційний, ранимий, відповідальний. Будь-яка справа, котру починає, чи подорож на байдарках, чи ремонт, чи головна улюблена — театр, обов‘язково має бути довершеною. Колись я мріяла бути хоча б поруч з ним на сцені в ролі, може в кіно, але доля подарувала мені більше.

Пара: Валентина Хамайко, ведуча Сніданок.Вихідний на 1+1, та Андрій Оністрат, український бізнесмен, банкір, віце-президент Федерації триатлону України, спортсмен

Разом 15 років

Розповідає Валентина Хамайко:

Я не з тих дівчат, що закохуються з першого погляду. Більше того, дуже довго мені взагалі ніхто не подобався. Не можу сказати, що я через це переймалась… я вчилась і працювала.

З чоловіком у нас було дві зустрічі… Перша, коли мені був 21 рік… Я, студентка-інтерн медичного університету, отримувала нагороду Чорна перлина в номінації Краща модель року, а він був у залі. У кожного з нас було своє особисте життя. Про те, що чоловік помітив мене саме там, я дізналась лише тоді, коли ми стали жити як сім‘я.

Я ж познайомилась із чоловіком у компанії наших спільних знайомих, як пізніше з‘ясувалось, цю зустріч він навмисно організував, щоб познайомитись. Доля підкидала спонтанні зустрічі, і саме вони сформували дружні стосунки між нами. Андрій став для мене чоловіком, якому були небайдужі мої переживання. У той момент я мала непростий період спілкування з татом. А він став тим, з ким я могла спілкуватись і отримати підтримку та пораду.

Так тривало три роки, тоді у кожного з нас було особисте життя. Але саме у цей період я навіть не помітила, як закохалась у Андрія. Я просто зрозуміла, що постійно думаю про нього. Він став мені більше ніж другом.

Для кожного з нас 2006 рік був непростим… І восени ми прийняли рішення, що досить тікати одне від одного… Ми просто почали жити разом. Наразі ми разом 15 років.

Ми не скупі на слово «кохаю» одне одному, говоримо його щодня. І перше «кохаю» я пам‘ятаю до дрібниць, незважаючи на те, що це було смс, і в той момент я подумала, що чоловік просто вдарився сильно головою (він потрапив у аварію), і це необдумана емоція… Але цей телефон і смс я досі зберігаю…

У нас було чимало прекрасних моментів і багато складних… Але навіть тоді, коли на душі був відчай, ми знаходили сили розмовляти один з одним і чути один одного. Ми навчились проговорювати непорозуміння, перегортати сторінку і жити, не згадуючи про це один одному.

.

Фото: Ната і Євген Філатови — Лола Мамаджанова; Ірина Данилевська та Володимир Нечипорук — пресслужба UFW, приватний архів; Дмитро та Оля Шурови — Аліна Красієва; Катерина Кухар і Олександр Стоянов, приватний архів; Сергій та Олена Лавренюк, приватний архів; Святослав Грінчук, приватний архів; Сергій та Анна Танчинець, приватний архів; Наталія Сумська та Анатолій Хостікоєв — Павло Ботанов, Леонід Гайдай; Валентина Хамайкота та Андрій Оністрат, приватний архів

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Діліться матеріалом




Радіо НВ
X