«Мене називали ексгібіціоністкою». Справжня історія голлівудської актриси Демі Мур — уривок із мемуарів

9 листопада 2021, 09:16
Демі Мур (Фото:instagram.com/demimoore)

Демі Мур (Фото:instagram.com/demimoore)

На початку грудня у видавництві BookChef стане доступною для продажу автобіографічна книга відомої голлівудської актриси та моделі Демі Мур під назвою Inside Out. Моя істинна історія. Мемуарі.

У ній героїня розповідає свою справжню історію: від головних ролей у культових фільмах до наркотичної залежності та пережитого у юності сексуального насильства. НВ у співпраці з видавництвом публікує уривок із мемуарів Демі Мур.

Відео дня

З аради моїх дівчат я була ладна на все. Я відчувала якусь майже тваринну потребу захищати їх: за них я пішла б під кулі, пограбувала б банк — та що завгодно. Саме тому я відчула, що героїня сценарію, написаного за романом Карла Гаясена Стриптиз (Strip Tease), близька мені. Мало що в цьому світі могло завдати мені більшого дискомфорту, ніж необхідність щовечора знімати одяг і демонструвати своє тіло перед незнайомцями, та я погодилася б на це не вагаючись, якби лише так могла прогодувати своїх дітей, — історія головної героїні була саме такою. Її звали Ерін Ґрант, вона працювала секретаркою у ФБР, і, коли втратила роботу й не могла забезпечувати доньку, її позбавили опіки. Ерін стає стриптизеркою, бо знає, що це найшвидший та найнадійніший спосіб заробити достатньо, щоб повернути собі дитину.

Мені за цю роль запропонували понад 12 мільйонів доларів. Жодна інша голлівудська акторка ніколи не мала такого гонорару за фільм. Одначе так вже сталося, що продюсери стрічки Стриптиз були змушені змагатися розміром гонорару з продюсерами фільму Солдат Джейн — ще однієї історії про жінку, яка зробить що завгодно заради своїх цілей, щоправда, геть інших цілей. (Я, власне, була одним з продюсерів Солдат Джейн — сама принесла сценарій режисерові, з яким мріяла попрацювати, геніальному Ридлі Скотту, і він погодився, чого майже ніколи не траплялося). Я вже мала грати солдата Джейн, тож продюсери Стриптизу мусили запропонувати більше, щоб я спершу знялася в них. І вони запропонували. Знічев'я я стала найбільш оплачуваною акторкою в Голлівуді.

Брюсові справи теж ішли непогано: йому заплатили понад 20 мільйонів за третю серію Міцного горішка. Зауважте різницю. Тоді в Голлівуді — і зараз, на жаль, — чоловіки чомусь заробляли майже вдвічі більше за жінок.

Проте замість того, щоб надихнутися мною, люди вигадали дещо інше: почали називати мене Gimme Moore («дайте більше»). Почасти це було пов’язано з тим, що ми з Брюсом були дуже успішною парою. Та йому ніхто не давав образливих прізвиськ. Він був просто хлопцем, який робив те, що й мав — заробляв, щоб подбати про свою сім'ю. Жінки, на думку суспільства, чомусь мають заробляти менше — на будь-якій роботі, від найтяжчої до найпрестижнішої, — і нізащо не говорити про це. Я ніколи не могла цього збагнути. Я не здобула вищої освіти, не зростала в заможній родині, проте розуміла, що жінка за свою працю має отримувати найвищу можливу оплату. Я вирішила, що на противагу моїм батькам, які забезпечували нас завдяки аферам, тяжко працюватиму і здобуду репутацію професіоналки. І я пишаюся тим, що викладаюся на повну, а не задовольняюся мінімумом. Я була причетна до успіху касових блокбастерів — мій фільм Викриття з Майклом Дугласом був тоді надзвичайно прибутковим — і очікувала на відповідну оплату. От і вся моя провина.

Цікаво, що всі звинувачення, що звалилися на мене за рішення знятися у Стриптизі та за мій гонорар за цю роль, були суголосними суспільному осуду, якого зазнала моя героїня Ерін за те, що стала стриптизеркою. Я почала відвідувати стриптиз-клуби, щоб познайомитися з жінками, які там працювали, та почути їхні історії, і це були неймовірні відкриття. Дехто танцював стриптиз, щоб заплатити за навчання. Хтось так заробляв на наркотики. Була одна дуже вродлива мати-одиначка, яка всю ніч танцювала, щоб удень бути з дітьми. Про цю молоду маму я говорила з Барбарою Волтерс, обговорюючи промоцію фільму. Я наполягала, що ніхто не має права засуджувати самотню маму, яка в такий спосіб забезпечує дітей, як ми не засуджували б офіціантку чи секретарку. Я щиро так вважаю.

І знову мене називали ексгібіціоністкою. Так, я танцювала на пілоні, вбрана в самі стринги. Не сперечаюся. Та від тих відгуків, які люди залишали про мою роль, відгонило мізогінією та лютою злістю. Проте був і позитивний момент — я проводила багато часу з Румер. Їй вже було сім років, і вона благала дозволити їй пройти кастингна роль доньки Ерін. Вона чудово впоралась і дістала роль. Утім я теж була вагомим чинником, як і харизма Румер: режисерові дуже сподобалась ідея використати наш сімейний зв’язок у цьому фільмі. Ми чудово провели час на спільних зйомках, і я дуже пишалася нею: Румер була вельми старанною і швидко вчилася. Невдоволені особи називали мене поганою матір'ю за те, що я дозволила доньці побачити себе майже оголеною. Мені це здавалося нісенітницею: Румер не раз бачила мене оголеною. Попри всі мої труднощі зі сприйняттям свого тіла (а може, й завдячуючи їм, я не хотіла, щоб мої доньки успадкували ці проблеми), я виховувала дітей з природним сприйняттям голизни і вчила їх, що в оголеному тілі немає нічого сороміцького.

Як я вже казала, в стрічці Стриптиз мене вразила історія матері та доньки. Та, міркуючи про те, як обидва фільми — Стриптиз та Солдат Джейн — потребували від мене зосередженості та контролю над своїм тілом, я збагнула, що через ці ролі опрацьовувала свої глибинні проблеми.

Знімаючись у Стриптизі, я відмірювала вранці пів склянки вівсянки і варила її на воді. Решту дня я лише пила протеїновий коктейль та їла трохи овочів. І що незбагненно: навіть за такої дієти, навіть тренуючись шість днів на тиждень, я не була худою, як тичка. Переконана, що це було свого роду ментальне та емоційне утримування. Я так судомно за все хапалася — за свій шлюб, кар'єру, за вправи та дієти — що тіло відмовлялося чогось позбуватися. Єдине, в чому я почувалася дійсно комфортно, було материнство — роль, яка для мене була в осерді цієї стрічки.

Якщо вся ця одержимість виглядом мого тіла видається вам божевільною — ви не помиляєтеся: харчові розлади і є божевіллям, а ще — недугою. Та це не робить їх менш реальними. Коли ви хворієте на харчовий розлад, то не можете просто вирішити не мати його.

Я певна, що мало кому, хто не є спортсменом чи військовим, вдасться осягнути, чого мені вартувало перетворитися на солдата Джейн. Цією роллю я пишаюся найдужче, тому що вона була для мене найскладнішою — емоційно, фізично та ментально — і я мусила віддатися цій ролі так само відчайдушно, як моя героїня, лейтенант Джордан О’Ніл, — своїй меті стати першою жінкою в підрозділі «морських котиків».

Сценарій мене просто полонив: сенаторка Сполучених Штатів скеровує лейтенанта О’Ніл на підготовку спецпризначенців. Та Джейн навіть не підозрює, що сенаторка використовує її як розмінну монету і сподівається на її провал. О’Ніл спізнала побиття, знущання, мало не втонула, але, попри всі обставини, досягла своєї мети. Ця незламність, ця цілковита відмова скоритися, хоч що з нею відбувається, зачепила мене за живе.

BookChef
Фото: BookChef

Цитати з Inside Out. Моя істинна історія

«Тоді в Голлівуді — і зараз, на жаль, — чоловіки чомусь заробляли майже вдвічі більше за жінок».

«Я з трепетом спостерігала, як жінки розповідали перед громадськістю свої історії сексуального насильства, і була вражена як відвагою цих жінок, так і осудом, що неодмінно супроводжував ці одкровення. Люди запитують, чому жінкам можуть знадобитися роки чи десятиліття, аби звірити іншим те, що з ними сталося. Я можу на це сказати так: тих, хто запитує, ніколи не ґвалтували. Адже, визнавши себе жертвою, ти стаєш підозрюваною, тебе називають брехухою та шльондрою, яка заслуговує на те, щоб все її життя розглядали під мікроскопом».

«Я не усвідомлювала, що, не маючи наставництва чи нагляду, повсякчас прагнучи вдовольняти очікування інших, я була легкою здобиччю».

«В нас закладено несвідому довіру до наших батьків. Вражає, як багато часу може знадобитися на те, щоб позбутися її».

«Я одержала купу листів від жінок, багато з яких називали себе феміністками. Вони дякували за те, що я вивела вагітність із тіні та продемонструвала цей дивовижний аспект жіночності. Складно повірити в це зараз, коли кожна знаменитість фотографується зі своїм „вагітним животиком“, але тоді це було революційним».

«Допомогти жінкам полюбити себе та свої природні форми — визначне досягнення та винагорода, особливо для таких, як я, що роками воювала зі своїм тілом».

«Я почала відвідувати стриптиз-клуби, щоб познайомитися з жінками, які там працювали, та почути їхні історії, і це були неймовірні відкриття. Дехто танцював стриптиз, щоб заплатити за навчання. Хтось так заробляв на наркотики. Була одна дуже вродлива мати-одиначка, яка всю ніч танцювала, щоб удень бути з дітьми. Про цю молоду маму я говорила з Барбарою Волтерс, обговорюючи промоцію Фільму (Стриптиз — примітка). Я наполягала, що ніхто не має права засуджувати самотню маму, яка в такий спосіб забезпечує дітей, як ми не засуджували б офіціантку чи секретарку. Я щиро так вважаю».

«Я певна, що мало кому, хто не є спортсменом чи військовим, вдасться осягнути, чого мені вартувало перетворитися на солдата Джейн. Цією роллю я пишаюся найдужче, тому що вона була для мене найскладнішою — емоційно, фізично та ментально — і я мусила віддатися цій ролі так само відчайдушно, як моя героїня, лейтенант Джордан О’Ніл, — своїй меті стати першою жінкою в підрозділі „морських котиків“».

«Зазвичай люди уявляють, що алкоголікам достатньо перехилити одну чарку і все котиться під три чорти — в моєму випадку це був поступовий спуск у пекло. Я поволі втрачала впевненість у собі й пила дедалі більше».

«Почасти сенсом моногамії є той внесок у стосунки, який ви робите, відмовляючись від права обирати інших партнерів. Ви зберігаєте це особливе місце біля себе лише для однієї людини, і ніхто інший не може його посісти. Коли третя людина з’являється у стосунках, це сакральне місце поруч з вами просто зникає».

«Одним зі спільних для нас усіх є страх самотності. Дізнатися, що мені добре сам на сам із собою, було величезним дарунком для мене. Той час на самоті, можливо, був не зовсім тим, чого мені хотілося, але я була в порядку. Мені не було лячно. Я не потребувала зайвих рухів для заповнення цього простору. Був один аспект моєї ізоляції, який тоді посприяв моєму одужанню і через який тепер я намагалася сприймати життя загалом. А якщо все це сталося не зі мною, а для мене? Я зрозуміла: те, як ми сприймаємо наш досвід, є вирішальним».

«Труднощі трапляються, щоб привернути нашу увагу — щоб змусити нас прокинутися».

«Є дві причини, з яких я хотіла розповісти цю історію, історію про те, як я навчилася прийняттю. Перша причина полягає в тому, що ця історія моя. Вона не належить пресі, моїй матері, чоловікам, з якими я була одружена, або людям, які люблять чи ненавидять мої фільми, чи навіть моїм дітям. Моя історія є лише моєю. Я єдина була її свідком і вирішила розповісти її на своїх умовах. Друга — в тому, що, хоча вона й моя, можливо, якась її частина є також і вашою. Мені неймовірно щастило в цьому житті і неймовірно не щастило теж. Розповідаючи свою історію, я усвідомлюю, як багато всього дивовижного зі мною сталося. Однак всі ми страждаємо і тріумфуємо, і всім нам доводиться обирати, як це пережити».

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X