«Ця війна допомогла нам подорослішати». Інтерв'ю з Олексієм Сухановим — про родичів в Росії, нове шоу та нове життя в умовах війни
Олексій Суханов (Фото:Пресслужба каналу Україна)
До 2014 року Олексій жив та працював у Росії. Після початку російської агресії в Україні він залишив країну через незгоду з позицією Кремля. У січні 2022 року Суханов отримав паспорт громадянина України. З початком повномасштабного вторгнення РФ ведучий долучився до тероборони Києва.
Війна Росії проти України — головні події 3 червня
16 травня відбулась прем'єра соціального шоу про актуальні події дня Вечір з Україною, яке канал Україна транслюватиме на Індіго TV. Гості шоу приходитимуть у студію або підключатимуться через відеозв'язок. Серед них — звичайні громадяни, досвід яких сьогодні є важливим для всієї країни, волонтери, громадські активісти, українські зірки. Модеруватиме діалог ведучий соціального ток-шоу Говорить Україна — Олексій Суханов.
Ми зустрілися з Олексієм та поговорили про нове шоу та нашу нову реальність в умовах війни.
- На каналі Україна запустилося нове шоу, і тепер ви будете щовечора виходити в ефір та розповідати про актуальні події в Україні. Наскільки морально важко це буде для тебе, враховуючи як ти завжди «пропускаєш» крізь себе кожну історію героїв?
Звісно, не буде важко, тому що завжди у мене на думці люди, які цілодобово працюють, цілодобово захищають країну. Ми маємо робити (ми — це журналісти й ведучі телеканалу) все, що від нас залежить. Навіть не йдеться про те, важко чи не важко працювати щодня. У нас вибору немає. У такій ситуації зараз вся наша Україна. Тому треба працювати і робити все, що від тебе залежить.
- В твоїх програмах буває таке, що ти можеш і насварити героя, різні трапляються персонажі. Ефір, в принципі, дає таку можливість…
Дійсно, дає! І, я вважаю, що найголовніша принадність цього проєкту, моєї участі в ньому — що ніхто мене не обмежує у висловлюванні своїх думок.
- А чи є якісь обмеження від продюсерів?
Ні, обмежувальних моментів немає. Принаймні, мені про них ніхто нічого не говорив. Ніхто мені жодних обмежень і перешкод не ставив. Я висловлюю свою думку і буду її висловлювати надалі.
- Добре, поговоримо тепер про нашу нову воєнну реальність. Як твої справи з теробороною? Ти туди ще ходиш на навчання чи вже закінчив цей процес?
З теробороною я пройшов навчання повністю. У мене були вже й чергування. Зараз я залишаюся у складі. Якщо з’явився новий [телевізійний] проєкт і я маю виконувати свої обов’язки як журналіст, мені здається, тут я більш потрібний та корисний, тому зараз я займаюся своєю роботою.
- Ти раніше брав до рук зброю?
Ні, це було вперше. Зброя важка й фізично, і морально важка. Я навіть тривалий час не був впевнений, чи зможу вистрілити. Але тепер вважаю, що зможу. Після того, що вони [росіяни] тут накоїли, я би зміг.
- Від чого тобі довелося відмовитись? Я маю на увазі блага, які були тобі доступні в довоєнний час.
Якщо відверто, я багато від чого відмовився. Це, напевно, якийсь моральний аспект. Можливо, це неправильно… Коли ти навіть приходиш по продукти до крамниці і однаково тримаєш на думці: «Господи, от купуєш зараз курку, а десь люди не можуть собі цієї курки дозволити». З цим треба теж працювати, тому що з цього складається життя, це філософське питання. Але дійсно відмовився: і від одягу, і взуття. Нащо це зараз? До яскравого одягу не тягне зараз. Це те, що на підкірці, ти навіть відповідні запитання собі не ставиш: «А може щось купити?», «А може щось яскраве одягнути?». Якщо відверто, планів було забагато, але зараз зовсім невчасно це.
- Ти якось дозуєш новини, чи весь час проводиш в телефоні?
За новинами я не стежу, тому що розумію, що досяг того рівню виснаженості моральної та психологічної, що треба себе трохи поберегти для того, аби виконувати свою роботу якісно й професійно.
- Ну от взагалі новини не читаєш?
Ну, я зранку їх можу почитати й ввечері. Підсумки вже, що сталося за день. Не можна сказати, що взагалі не цікавлюсь… я цікавлюсь, але менше, ніж в перші тижні. Дійсно, в перші дні я взагалі не відлипав від екрану. Зараз мені здається, що така незацікавленість новинами має основу. І дуже розумну основу, тому що дійсно треба берегти свою психіку й допомагати собі якось проживати все це, не забуваючи про те, що переживає зараз Україна.
Ось на уроках фізкультури кажуть: «Сьогодні біжимо 2 кілометри… чи 500 метрів». І ти розраховуєш свої сили, коли виходиш до старту. Якщо 3 кілометри, то треба спочатку поберегти себе, потім пришвидшитись. А коли 200 метрів, можна й одразу швидко бігти. А тут невідомо, коли в нас це закінчиться, і, відповідно, треба зберігати сили моральні й психологічні.
- Твій прогноз, коли війна може закінчитись? У кожного ж є якесь інтуїтивне відчуття.
Я відчуваю, що до кінця року. Це мої відчуття, я можу помилятися. Але я думаю, що до кінця року ми з ними [рашистами] впораємося.
Найголовніше тільки, аби Макрон з Шольцем дійсно не досягли своєї мети, тому що я вважаю, що орків треба знищити. Жодних мирних перемовин не може бути з вбивцями й терористами. І мала рацію Голда Меїр, коли казала, що з терористами не можна домовлятись. Так що, я думаю, що до кінця літа у нас буде такий гарячий час, а вже до кінця року ми маємо розквитатися з ними.
- А взагалі ти вірив, що буде повномасштабна війна?
Ні, не думав. Я навпаки переконував друзів, що не може статися війна. Я знав, що він [Путін] взагалі призозулений, що він дійсно їб*нутий, але я не думав, що він аж настільки їб*нутий!
- Як ти дізнався, що почалась війна?
Я прокинувся від дзвінка своєї подруги. Вона сказала, що почалась війна.
- Твої рідні з Росії написали тобі в цей день, щось питали?
Ні. За весь цей час у мене були тільки три короткі розмови з ними. «Як ти?» — «Рашисти бомблять» — «Все, бувай».
Війна дійсно багато масок зірвала, я не шкодую. Дійсно якесь оновлення, оновлення і перезавантаження себе, і перезавантаження свого оточення, перезавантаження свого світобачення і того, що відбувається навколо тебе. Ця війна допомогла нам подорослішати. Не тільки наші діти, на превеликий жаль, зарано подорослішали, але й багато дорослих все ж таки отямилися.
- Перед війною ти казав, що хочеш купити квартиру в Києві. Ти довго йшов до громадянства України. Війна не змінила твоїх планів?
Це моя країна, в якій я живу з 2014 року, в якій я працюю, яку я люблю, традиції, історію, культуру якої я шаную. І як це може щось змінити? Якщо б у мене були інші плани, якщо б не було таких почуттів до України, поваги до неї, напевно, мене б зараз тут і не було. А нащо я б тут залишався, якщо плани були б інші? Це моя країна, я її бачу тільки щасливою, тільки мирною, тільки — я це підкреслюю — європейською. Тільки такою. Єдиний шлях — тільки Європа.
Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.
матеріалів розділу Life
