Боронити країну та прокинутись відомим. «Мирні міста мають продовжувати нормальне життя, поки ми воюємо» — інтерв'ю з Артуром Тураєвим

23 жовтня, 07:26
Інтерв'ю з Артуром Тураєвим (Фото:instagram.com/arthur_turaev_official/колаж НВ)

Інтерв'ю з Артуром Тураєвим (Фото:instagram.com/arthur_turaev_official/колаж НВ)

Артур Тураєв розповів НВ про службу в ЗСУ, плани після перемоги та особисте життя.

Артуру Тураєву 27, він з міста-героя Миколаєва. Ви могли чути про хлопця як про одного з секс-символів ЗСУ або бачити його вірусні відео в Instagram та TikTok.

За рік після початку війни на Донбасі та окупації Криму він вступив до лав Збройних сил України. До цього був у добровольчому формуванні, відслужив два контракти. Коли конфлікт був «заморожений», вирішив здобувати освіту за військовим фахом і перейшов у спецпідрозділ поліції. 24 лютого, після початку повномасштабного вторгнення, знову опинився в ЗСУ.

Відео дня

Наша інтерв'юерка Маша Грушева поговорила з Артуром про його військовий досвід, особисте життя та прогнози щодо майбутньої перемоги.

https://www.youtube.com/watch?v=U2OQsaytqag&feature=youtu.be&ab_channel=%D0%9D%D0%92

В же за два тижні до повномасштабної агресії у нас були бойові тривоги, підготовки. Я не знав, що все почнеться саме 24 лютого, але коли це сталося, я і мій підрозділ були в бойовій готовності виконувати поставлені задачі.

Ще при контртерористичній операції я був на сході — це Авдіївка, Опитне, район Донецького аеропорту. Під час повномасштабної війни спочатку був під Києвом, а потім змінив свій підрозділ і ми перемістилися в напрямку Запоріжжя, працювали в районі Василівки. Також значний час приділяли півдню України. Звичайно, ця війна вже дуже відрізнялася від антитерористичної операції, тому що тут залучалася повна військова міць Росії, і також наша. Підходи до цієї війни були зовсім інші.

Спочатку російські військові ще були просякнуті пропагандою — думали, що у них дуже сильна армія. Армія справді сильна, але не така, як вони говорять, «друга в світі». Після 24 лютого буквально за два-три місяці їхня основна армія майже вся була розгромлена і зараз вони набирають інших мобілізованих, основної вже майже не залишилося. Коли вони бачили, що найпідготовленіші підрозділи, такі як десантники ССО, Росгвардія, Ударний кулак танків — були розгромлені українськими військовими, їхня мотивація, звичайно, впала.

Варто розуміти: чим більше до нас відправлять звичайних [непідготовлених] цивільних людей, яких вони мобілізують, тим простіше нам буде розхитати ситуацію всередині Росії. І це війна артилерії та технологій, а не живої сили, тож будемо мочити далі.

Маша Грушева

інтерв'юерка

  • Поговоримо про вашу популярність у соцмережах. Як саме це сталося? Чи було таке, що в один день ви прокинулися відомим? Кількість підписників поступово збільшувалася чи все відбулося раптово?

Для мене все почалося раптово. У знайомих було багато питань: що нам робити, куди тікати або де брати зброю. Я записав відео для цивільних, що все гаразд, зараз йдуть бої за Київ і в нас усе за планом. Так воно і сталося, а це відео потім завірусилося, дуже багато людей почали до мене додаватися в соцмережі, ставити багато запитань. Тоді були дуже популярними військові — «краші», дуже багато дівчат звертали на них увагу. Перед тим як завдати чергового удару по рашистах, я записав послання дівчатам, що «зараз ваші хлопці жарять орків» і не думав, що воно набере так багато переглядів. Це відео додало підписників, а потім мене почали репостити відомі люди, багато таких, як я, простих людей — і це все відбувалося десь упродовж декількох тижнів.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Спочатку мені було ніяково, тому що я не завжди розумів, як поводитися і дуже багато чого не міг говорити у прямих ефірах чи інтерв'ю. Але потім звик. Щодо популярності — чи подобалося це мені — це не є поганим. У тебе є своя аудиторія, підписники, з якими ти можеш спілкуватися, навіть дружити, якщо є бажання. Ми допомагаємо одне одному — багато волонтерів і простих людей допомагали мені, а кому потрібна була допомога — зверталися до мене, по можливості я допомагав.

  • Ви якось говорили, що для вас популярність була можливістю стати героєм для українців або «людиною з відкритим лицем». А взагалі, чи дозволено військовим відкривати лице за власним бажанням? Чи це вибір кожного — відкривати своє лице на відео чи ні?

Так, це вибір кожного, але потрібно розуміти, в яких обставинах і що ти можеш говорити. У деяких хлопців могли бути проблеми, тому що розповісти й показати багато чого можна, але потім йдуть наслідки. Тому я вважаю, що нічого секретного не показав і не розповів, але моральний дух українцям підняв. Зараз, окрім мене, є тисячі військових, які знімають відео і з нульової лінії, і з тилу, де завгодно. Тому зараз я вже менше записую.

  • А як саме ви обираєте, що можна знімати, що не можна? Це якесь внутрішнє відчуття, ви ні з ким не радитесь?

Ні з ким не раджуся, але має бути своя голова на плечах. Ти не можеш робити прив’язки, геолокації, світити номери, техніку. Тому в жодному моєму відео ніде немає ніякої прив’язки, ні висвітлення якихось секретних технічних даних.

  • А як ставляться ваші побратими до того, що ви знімаєте такі відео? Чи є якісь жарти на вашу адресу, чи навпаки — підтримують, лайкають ваші відео?

Звичайно, підтримують, лайкають, у добрій формі жартують. Але у мене такі хлопці, які самі досить популярні в деяких сферах…

  • Бачила відео, де ви вчилися грати на фортепіано. Розкажіть, будь ласка, трошки про це. Крім військової справи, у вас є й таке хобі?

Так, музична справа — це хобі, винятково хобі. Мені подобається використовувати це як свого роду медитації. Все, що мені потрібно, щоби, наприклад, зробити, записати якийсь біт чи мінус для пісні — це комп’ютер та навушники. Буває, що я це роблю просто неба навіть.

  • А десь навчалися цьому?

Ні, все сам. Звичайно, відеоуроки я переглядав, читав літературу, але спеціальної школи не закінчував.

  • На початку повномасштабного вторгнення був «тренд», коли всі зверталися до знайомих росіян, просили вийти на вулиці й таке інше. Чи були у вас там родичі, друзі, знайомі… зверталися до когось?

У мене є знайомі, які мають родичів, що підтримують російський режим, війну. Ці мої знайомі зі своїми батьками вже не спілкуються. Або якщо спілкувалися, то просто показували правду і кидали відео, фото, говорили, що тих обманюють.

  • А як вам така ситуація, коли інші країни дозволяють рашистам «евакуйовуватися» від мобілізації, тікати? Це такі речі непорівнювані, бо українці тікали від війни у своїй країні, а вони тікають з країни, всередині якої війни немає…

Багато хто говорить, що це може бути «троянський кінь» — що зайдуть туди люди, декілька мільйонів, потім навіть 10% з цих людей можуть зробити якийсь теракт, вдарити по центрах прийняття рішень. Але ви подивіться просто, які люди туди тікають… я не думаю, що це так буде. Боягузи, вони боягузи, вони не могли нічого сказати всупереч війні росії проти України, а тепер не можуть нічого сказати всупереч, аби їх навіть не забрали. Тому це просто боягузи. Та я думаю, що їх доля, карма, як кажуть, наздожене.

  • Серед українців же теж є люди, які не хотіли мобілізовуватися, хтось теж на початку війни тікав, хтось хабарі давав на кордоні тощо. Як ставитеся до таких людей?

Я навіть не задумуюся про цих людей і не можу нічого говорити. Судити їх теж не закликаю і не буду, вони такі самі боягузи, хай йдуть, куди їх світ веде. Головне, щоби вони потім не поверталися сюди й не вимагали чогось від країни, за яку віддають життя наші герої.

  • А ті, хто залишаються у країні, але не пішли до лав ЗСУ, як до таких ставитеся?

Якщо вони не хочуть воювати, то вони можуть просто допомагати на інформаційному або економічному фронті. А якщо вони навіть цього не роблять і хочуть залишитися поза війною, поза політикою, то я думаю, що вони б так само тікали за кордон, якби в них була можливість. До них так само можна ставитися, як і до тих, хто втік.

  • Є ще одна категорія українців, які удають, що війни немає або сильно забувають про неї — демонструють в соцмережах, як ходять на вечірки, щось святкують. Яке ставлення у вас до них?

Тут дві сторони. Якщо людина зовсім не думає про війну і як допомогти країні, як зробити якийсь внесок до перемоги, то, звичайно, до цих людей відраза. Але, приміром, було відео дуже поширене, де в Києві була дискотека і всі її тиражували, що «як так, наші герої гинуть, а ви тут танцюєте». Але я вважаю, що для того ми й воюємо на передовій, аби той же Київ і якомога більше міст жили в мирі й могли влаштовувати такі вечірки, дискотеки. Звісно, потрібно зважати на комендантську годину, на правила безпеки, тривоги… До речі, як мені відомо, люди з тієї дискотеки зібрані кошти також відправили на ЗСУ, тому не бачу нічого поганого в подібних івентах. Я вважаю, що мирні міста мають жити та продовжувати нормальне життя, поки ми воюємо на сході, на півдні, у харківській стороні. Бо заради чого тоді нам боронити країну, якщо тут буде паніка?..

  • Трошечки ще про ваше особисте життя… Ви одружилися. Чи вже немає ревнощів із боку дружини до вашої популярності? Чи сама популярність вже трохи стихла?

Так, спочатку було більше хайпу та уваги, але зараз усе потроху стихло і це добре. Тому що відфільтрувалися люди, які просто спостерігали, а залишилися ті, які дійсно продовжують спостерігати за мною як українці за українцем. Щодо дружини — все добре, вона у мене дуже розумна і розуміє, що це інтернет, нічого такого поганого в цьому немає. Я думаю, з кожною людиною, не тільки дівчиною, а і хлопцем, були б непорозуміння в будь-яких відносинах, де була така увага, бо вона була реально надмірна спочатку. А тепер усе добре.

  • Рішення одружитися ухвалили вже під час війни чи збиралися це зробити до повномасштабного вторгнення?

Ще минулого року, але якось не поспішали з цим — чекали літа, аби було тепло і можна було гарно це зробити. Але розуміючи, що війна може затягнутися не на один місяць, що це може продовжуватись і рік, вирішили, що одружимося цього літа, ми так для себе і зробили без зайвих церемоній. Я тоді змінював підрозділ якраз, приїхав до Києва, десь три дні тут побув. Ми пішли, розписалися, бо я вже знав, що мене хлопці чекають в іншому підрозділі. Розписалися і через день я вже поїхав. Просто пішли до РАЦСу, стояли в черзі, бо дуже багато молодих людей одружувалися. Ми розписалися, потім поїхали до ресторану, провели час. Нам дуже сподобалося.

  • З того часу як часто у вас була можливість ще побачитися? Чи взагалі бачитеся ви хоч іноді?

Так, зараз частіше, бо завдяки специфіці нашої роботи в підрозділі, ми дуже багато їздимо по різних містах, не тільки Київ, не тільки Одеса, а й Запоріжжя, і взагалі. То звичайно, коли є можливість вирватися, я виїжджаю на день-два, щоби побачитися. Декілька разів на місяць могли побачитись, частіше — раз на місяць. Дружина мене дуже підтримує, але й дуже хвилюється. Не тільки за мене. Я думаю, що кожна дружина чи мама переживає за свого хлопця.

  • Які далі маєте плани? Можливо, вже є якісь думки, що б ви робили після війни? Залишитесь на військовій службі? Зараз ходять експертні думки, що навіть після нашої перемоги все одно треба буде утримувати військову міць України та посилювати її, бо Росія може потенційно не припинити зазіхання на наші території.

Я теж такої думки, що потрібно кардинально міняти систему Збройних сил, переходити на всі стандарти НАТО і готуватися до найгірших сценаріїв. Можливо, дасть Бог, їх ніколи не буде, але ми маємо бути готові — цей рік нам показав, що з таким сусідом нам потрібно готуватися. Щодо мене, я не залишатимуся на військовій службі, буду розвиватися в цивільному житті. Але я завжди буду підтримувати спілкування та підготовку з хлопцями, з якими працюю і якщо знову щось станеться, то ми вже будемо розуміти, що ми можемо робити, з ким можемо робити. Військова підготовка, я вважаю, навіть у цивільному житті має бути.

  • На вашу думку, що потрібно Україні для того, аби перемогти зараз у цій повномасштабній війні?

Щоби перемогти, а ми й так переможемо, я вам скажу, більше нічого по суті не потрібно. Але щоби перемогти з меншими втратами й швидше, звичайно, потрібно тільки більше зброї та важкої техніки, все.

  • Ви сказали щодо втрат, у вас були втрати близьких друзів і близьких людей, із якими ви мали справу?

На жаль, так, мало який підрозділ обійшовся без втрат взагалі.

  • Якась хоча би приблизна цифра є, скільки саме близьких, друзів втратили?

Десять.

  • Особисті моменти, якісь особисті образи не впливають загалом на ситуацію?

Якщо про це говорити, то звичайно, як кожен українець, десь у серці я маю багато люті й ненависті до русні. Але при виконанні бойових завдань я на це не опираюсь.

Редактор: Кіра Гіржева
Показати ще новини
Радіо НВ
X