Вище за хмари. Захоплення, гірська хвороба і вервечки прочан — які відчуття дарує Тибет
Буддійські храми, вервечки прочан, недовірливі яки, легка форма гірської хвороби і гостра форма захоплення від тутешніх пейзажів — це Тибет. І знайомство з ним претендує на статус найнезвичайнішої подорожі у вашому житті.
П іднятися на Дах світу, в Тибет, — мрія багатьох досвідчених мандрівників. Сюди прагнуть фанати гір і знавці східних духовних практик. І навіть якщо ви (як і я) не належите до жодної з цих категорій, відвідування Тибету стане одним із найяскравіших вражень у вашому житті.
Будьте готові, що, на відміну від вік-енду в Європі або ледачого відпочинку по гарячій путівці, ця поїздка зажадає часу на підготовку. Насамперед отримайте китайську візу і забронюйте тур у місцевого туроператора, який подбає про проживання, харчування, трансфери і, що найголовніше, отримає для вас спеціальний дозвіл на в'їзд у Тибетський автономний район. Організувати самостійну поїздку сюди вкрай складно.
Потім підберіть гардероб. Туристичний сезон у Тибеті триває з травня до жовтня, до того ж у будь-який із цих місяців будьте готові до вітру, високої активності сонця і перепадів температури протягом дня. Коли б ви не зібралися у дорогу, обов’язково запасіться одягом із довгим рукавом, візьміть сонцезахисні окуляри і крем, гігієнічну помаду, теплі речі і головний убір. Не завадить також аптечка з препаратами від головного болю, нетравлення шлунку, застуди та гірської хвороби.
Спеціально для поїздки я вирішила купити ще й трекове взуття зі щільною підошвою, яка захистить від гострих каменів. Але, як виявилося, відвідувачеві міських пам’яток у Тибеті вона ні до чого. Інша справа, якщо у ваші плани входять піші походи та сходження.
Отже, валізи зібрано, дев’ятигодинний переліт із Києва до Пекіна позаду, контроль в аеропорті китайської столиці пройдено, тут таки залишено запальничку і лак для волосся. У Тибеті насторожено ставляться до будь-яких вогненебезпечних предметів, із ними не пускають у літаки, парки, храми та інші людні місця, а на перехрестях поблизу головного храму Лхаси розставлено вогнегасники. Посилені заходи безпеки нагадують про акти самоспалення тибетських ченців, які таким чином протестують проти політики Пекіна.
Нарешті літак вривається у блакитну безодню над хмарами, а за кілька годин в ілюмінаторі показуються чудові гори з ніби присипаними цукровою пудрою вершинами. Краєвид перехоплює подих. А після приземлення ми заново вчимося дихати, звикаючи до розрідженого повітря високогірної Лхаси.
Столиця
В аеропорту нашу групу зустрічають майже як на Гаваях: на знак вітання на шию кожному гостю пов’язують білий шарф. Яскраве сонце сліпить очі, і ми повільно чимчикуємо до автобусів.
У перший день туристам у Лхасі рекомендують обмежити фізичні навантаження: не підіймати тяжкого й уповільнити крок. Вміст кисню в повітрі тут на 35−40% менший за звичний для жителя рівнини, а значить, навіть десять сходинок можуть викликати запаморочення і задишку. У туристичному автобусі до одного з крісел приставлений балон із киснем — для тих, кому акліматизація на висоті 3,6 тис. м над рівнем моря дається особливо важко.
Лхасу називають містом сонця, тут ясно 300 днів у році. Але висока сонячна активність вимагає запобіжних заходів: перед виходом на вулицю варто нанести сонцезахисний крем, вдягти головний убір і одяг із довгим рукавом. Не завадить і куртка, адже температура протягом дня може коливатися: у травні, наприклад, від 6 градусів вранці і ввечері до 24 у обід.
Знайомство з містом починається зі струнких рядів новобудов і навислих над ними кранів. За чисельністю населення 665-тисячна столиця Тибетського автономного району Китаю практично наздогнала Львів, а ось за площею зайняла втричі більшу територію.
Ідеально гладкими дорогами Лхаси роз'їжджають звичні нам легкові автомобілі та мопеди, між якими трапляються випадкові велорикші і химерні триколісні мопеди з причепами. Розвішані на стовпах китайські ліхтарі і червоні прапори КНР вказують на джерело великих інвестицій в інфраструктуру.
У цьому цілком сучасному туристичному місті розташовано не менше десятка висококласних готелів. В одному з них ми й оселилися. Подихавши в номері киснем зі спеціального балончика, я заглядаю в ресторан і приємно дивуюся гастрономічному розмаїттю. В меню разом із традиційними стравами — паровими пельменями, супами, рисом, локшиною і свіжими овочами — вдосталь нехарактерних для регіону фруктів, морепродуктів, суші-ролів і сирів. На десерт пропонують сухі цукерки з молока яка і солоний тибетський чай із молоком і маслом.
Перекусивши, наша група вирушає дивитися туристичний центр Тибету — Поталу, або палац Далай-лами. Якщо вирішите їхати в центр самостійно, сміливо викликайте недороге місцеве таксі. Навряд чи водій спілкуватиметься англійською, але про маршрут із ним можна домовитися за допомогою карти, а про ціну — використовуючи калькулятор. Так само як і з торговцями в сувенірних крамницях. До слова, орієнтуватися в місцевих цінах досить легко: множачи суму на 4, отримаєте еквівалент у гривнях, а розділивши на 6 — у доларах.
Тренуємося на ціні бензину: тут він коштує близько 8 юанів (32 грн) за літр — на 1 юань більше, ніж у китайській столиці. Дорожче тут не тільки бензин, а й багато товарів, доставка яких у високогір'я вимагає додаткових витрат. Прицінившись до одягу на місцевому ринку, ви переконаєтеся, що і в Україні китайський імпорт коштує дешевше.
Наближаємося до Потали. Перед нею — широка площа з бетонним монументом Мирному звільненню Тибету, портретом глави КНР Сі Цзіньпіна і фонтанами. Вона не тільки зайвий раз нагадує про китайську прописку Тибету, але і може стати майданчиком для фото на тлі святині.
Резиденція Далай-лами — духовного, а до 1959 року і політичного лідера Тибету, виконана у двох кольорах: червоний позначає релігію, білий — політику. Поталу було побудовано в VІІ столітті як царський палац, через два століття зруйновано і відновлено вже в XVII столітті.
На сотні метрів перед палацом тягнеться строката вервечка паломників. Вони крутять у руках барабани з мантрами, деякі здійснюють обряд простягання — зводять руки до неба, кланяються, стають на коліна і падають навзнак. А потім встають і повторюють все заново.
У Поталу віряни несуть масло для чаш із палаючими свічками. Безперервним потоком вони йдуть вузькими коридорами палацу і закладають дрібні купюри за обрамлення статуй Будди під монотонні мантри ченців, що сидять у позі лотоса.
Але не велична Потали, а храм Джоканг вважається головною святинею Лхаси. І ми вирушаємо туди.
Деякі фрагменти цієї двоповерхової будівлі дійшли до нас із VІІ століття. Тут таки зберігаються десятки древніх бронзових скульптур, сотні сувоїв ікон танка і зібрання великого тибетського канону Трипітака.
Храм потопає в яскравих барвах: всюди розставлені квіти, на тлі розмальованих стін у золотих свічниках горять свічки, а на столах щедрим розсипом лежать принесені як підношення фрукти.
До Джокангу прилягає квартал старих будинків із сувенірними крамницями і ритуальними печами на перехрестях. У них віряни як підношення богам спалюють траву з високогір'я. Прогулюючись брукованою вуличкою, я розглядаю різьблені фасади триповерхових будиночків і багатошаровий одяг місцевих жителів.
На будівлях поруч із традиційними кольоровими стрічками жевріють червоні прапори КНР, тут також встановлені камери спостереження. А на вивісках поруч із ієрогліфами видніється дрібніший шрифт, що нагадує в’язь: це написи тибетською мовою. Вона геть не схожа на китайську, тому гостям цього регіону крім китайського «ніхао» (здрастуйте) стане в пригоді і тибетське «дзесіделе», що можна перекласти як побажання добра чи щастя.
Увечері холоднішає. У пуховиках і з теплими пледами наша група вирушає в театр під відкритим небом, де нас чекає грандіозне дійство — оперний спектакль Принцеса Венгчен. На кількох сценах одночасно співають і танцюють сотні артистів, галопом мчать коні, пливуть рейками сади і палаци, а за ними височіють скелі - природна декорація до історії про подорож китайської принцеси до нареченого в Тибет.
За місце у віп-ложі глядачі викладають по 800 юанів (3,25 тис. грн), але в секторах квитки дешевші, а порожніх крісел у залі немає.
Святе озеро
К оли вам набридне міський пейзаж Лхаси, вирушайте по швидкісній трасі в Лінчжи. Ще півстоліття тому для такої подорожі знадобилася б упряжка коней і кілька тижнів виснажливої дороги. Але величезні інвестиції китайського уряду (понад $50 млрд за п’ять років) перетворили ґрунтові дороги на сучасні автобани, якими в Лінчжи можна домчати за півдня.
Першу зупинку ми робимо на перевалі Міла на висоті 5 тис. м над рівнем моря. Тут фотографуємося на тлі непривітного пустельного пейзажу з величезними статуями яків, а тим часом живі яки недовірливо придивляються до нас здалеку. Яків у Тибеті не менше, ніж корів в українській глибинці.
Наш автобус спускається дедалі нижче, і сірі скелясті гори поступово змінюються лісистими схилами, минаємо повз села і гірські монастирі, далеко засніжені вершини ледь торкаються хмар.
Усюди майорять кольорові молитовні стрічки і прапори. Ними прикрашають будинки, дзеркала і бампери автомобілів, керма мопедів і навіть роги яків, а на скелях закріплюють по колу в формі наметів. На ворота в сільській місцевості вішають череп яка — на щастя.
Звернувши із траси, ми потрапляємо до священного озера Драксум Цо з водою смарагдового кольору і білосніжними катерами біля берега. По центру розташований острів, а до нього веде понтонний міст.
Ловити рибу в озері заборонено, а ось купатися можна. Правда, наважиться на це лише сміливець: водойма утворилася з льодовика, і температура води в ньому не перевищує 5 градусів, тоді як глибина сягає 150 метрів.
За словами місцевого гіда, багато туристів приїжджають сюди заради унікальної статуї Будди, народженого в лотосах, яка розташована на острові у храмі Цуасон.
Влада Тибету приділяє особливу увагу розвитку туризму, до того ж з акцентом на китайських мандрівників. Сьогодні в аеропорту Лхаси приземляється понад 100 літаків на день, із гордістю повідомляють місцеві чиновники. По всьому регіону будуються аеропорти, туристичні комплекси і цілі міста. В одне з таких туристичних містечок прибуваємо і ми.
Акуратно прибраний і досить пустельний Лу Лан відкрився у 2016 році, давши роботу 2 тис. місцевих жителів. Переважно вони зайняті у сфері обслуговування, деякі збудували скромні міні-готелі.
Заплативши за добу проживання від 70 до 330 юанів (285−1,3 тис. грн), туристи насолоджуються тихим відпочинком на природі, катаються на конях і можуть за півгодини на автомобілі дістатися оглядового майданчика, звідки з висоти 4,5 тис. м особливо гарний краєвид на вершини гімалайських гір.
Як дістатися: літаком із Києва до Пекіна, звідти літаком або потягом до Лхаси
Ціни: номер у готелі - від 400 грн* до 7 тис. грн за ніч; обід — від 120 грн; таксі по Лхасі - близько 40 грн
Що відвідати: у Лхасі палац Потала, храм Джоканг і оперу Принцеса Венгчен; по шляху в Лінчжи перевал Міла, озеро Драксум Цо, заповідник Лу Лан
Що взяти з собою: молитовний барабан, чотки, намистину Дзи, хустку з традиційним візерунком, сушене м’ясо яка
Цей матеріал опубліковано у спецвипуску № 9 журналу Новое Время від 14 березня 2019 року
Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.
