Карма є карма. Як український режисер залишився у Непалі через карантин і побачив у цьому можливість отримати рідкісний духовний досвід

20 червня 2020, 09:02

Український режисер і кліпмейкер Олександр Стеколенко, який вже чотири місяці живе у Катманду, Непал, у інтерв'ю Радіо НВ розповів про карантин далеко від дому, схожість Непалу і України і духовний досвід.

Публікуємо його відредаговану версію у вигляді монологу.

Я перебуваю в Катманду майже чотири місяці. Чотири місяці тому я прилетів до Індії, де зустрівся з компанією своїх друзів. І збиралися досить довго бути в Непалі, але набагато більше — в Індії. Ми прилетіли з метою паломництва і хотіли відвідати кілька розкиданих у всій Індії знакових місць для буддистів, оскільки я практикую тибетський буддизм.

Відео дня

Ми пересувалися Індією, і приблизно 20 лютого я опинився в Непалі, де збирався пробути тут буквально три тижні й повернутися до Індії. Але в цей момент кордони закрила спочатку Індія, потім — Непал, а потім і Україна. Так ми опинилися замкненими у цій гірській країні.

Вперше я потрапив у Непал досить давно, у 1995 році. З того часу з якимись проміжками буваю тут досить часто. Сподіваюся, що ми ще не втратили людську подобу, принаймні мова залишилася. Ми не сумуємо, нас вісім осіб: двоє наших друзів живуть у іншій частині міста, а ми живемо вшістьох. Тут є знакове місце Ступа Боднатх. Це центр тибетського ком’юніті, історичний центр тибетських біженців у долині Катманду. Ми тут чудово живемо.

Якщо подивитися на ситуацію з пандемією: Непал перебуває між Індією і Китаєм, двома гігантськими азіатськими державами. З Китаю небезпека загрожує Непалу набагато менше, бо Китай прихований за відомими гімалайськими горами. Це досить високі хребти, і з Китаю сюди можна тільки перелетіти, доїхати практично неможливо.

Але з іншого боку, на півдні Непалу лежить Індія. І кордон з Індією являє собою абсолютно наскрізну зону. Номінально він існує, але взагалі жодним чином не регулюється на більшій протяжності. І люди, які живуть на півдні Непалу, пов’язані з Індією величезною кількістю історичних, культурних, традиційних, сімейних, соціальних, яких завгодно зв’язків. І всі зони ризику в Непалі пролягають уздовж кордону з Індією.

У самому Катманду зараз офіційно перебуває лише 30 заражених людей, у долині Катманду. Загалом у Непалі сьогодні трохи більше ніж три тисячі заражених, а це держава з 30-мільйонним населенням.

На самому початку, коли оголосили локдаун, деякі люди намагалися на відстані дізнатися, бува не з Італії ми. Літні люди в перший час часто переходили, відходили на безпечну відстань, затуляли рота якимись шарфами і т. п., коли проходили повз нас. Багато людей тут вважають, що вірус шириться повітрям і може пересуватися в просторі, «ловити людей». Але потім це все минулося, зараз нічого подібного ми не бачимо. Ба більше, багато людей досить охоче йдуть на контакт, намагаються щось питати, заводити бесіди. Непальці досить доброзичливі і допитливі.

Жодної паніки тут немає, люди звикли до масок, дотримуються необхідних правил гігієни. Тут на вулицях стоять величезні баки із санітайзерами і з водою, де кожен, проходячи повз, може помити руки посеред вулиці.

У Непалі лише 17% населення живе в містах, 83% — це люди, які живуть у сільській місцевості, в їхньому житті мало що змінилося. Локдаун або не локдаун, так само в Непалі відкриті дороги, так само привозять продукти, газові балони тощо. Природно, що найактивніше населення живе в містах, і тут вже починаються питання. Я знаю, що в містах Непалу було зафіксовано понад 800 самогубств під час локдауну. Але ніхто з нас не знає, які причини, це дуже складна і делікатна тема.

За моїми спостереженнями, в тому районі, де ми живемо, люди дуже спокійно переносять локдаун. Тобто я бачу, що тут будинки влаштовані таким чином, що на більшості з них є плоскі дахи, на яких можна проводити час. Люди на дахах медитують, грають на гітарах, слухають музику, загоряють, роблять фізичні вправи. Навіть більше, в Непалі не обмежений вихід на вулицю.

Непал — це класичний приклад архаїчної азійської країни, тут дуже цінується спілкування. Якщо ти йдеш увечері, ти з великими труднощами можеш знайти людину, яка сидить на самоті. Ця країна докорінно відрізняється від того, як ми собі звикли бачити соціальне життя. Тут люди перебувають у постійному, безперервному спілкуванні одне з одним. Ніхто з них не почувається закритим, на відміну від нас, де люди сидять у «клітках квартир» і спілкуються в Zoom.

Локдаун був досить жорсткий і тримався приблизно два-три тижні. Далі не було жодних офіційних заяв, але самі люди потихеньку почали його ігнорувати. Спочатку з шостої до дев’яти ранку працювали кілька продуктових магазинів в районі, кілька лавок, здебільшого це фрукти, крупи, хліб тощо. Все інше було наглухо закрито.

Уряд офіційно продовжував локдаун вже сім разів, і в якийсь момент люди просто втомилися. Парадокс полягає в тому, що два місяці локдауну кількість заражених зростала дуже повільно і здебільшого на кордоні з Індією, але після закінчення двох місяців, хоча тримався жорсткий карантин, раптом ця крива пішла вгору. Зараз щодня повідомляють у середньому про 350−370 заражених.

Непальці звинувачують свій уряд у тому, що локдаун не організований так, як потрібно. Бо якраз саме заражені області, звідки приїжджають люди з Індії, залишилися наскрізними; а гірські області, як Мананг, королівство Мустанг, де не виявлено жодного зараженого, чомусь були схильні до локдауну. Там, звідки була найбільша небезпека, що не було вжито необхідних заходів.

Тут потрібно відмотати трохи назад і сказати декілька слів про Непал загалом. Це аграрна країна, люди, які тут живуть, м’яко кажучи, не розпещені життям, вони в масі своїй звикли задовольнятися малим. І незважаючи на те, що в самому Катманду є дуже багаті люди, контраст між бідними і багатими тут в рази більший, ніж в Україні. Коли ти бачиш Toyota або Range Rover на вулицях Катманду, це виглядає дещо дико.

По-друге, місцеві досить законослухняні, по-третє, їх не злякати епідемією, бо в Непалі трапляються подібні речі. У них був сплеск чуми, колись була холера, землетрус 2015 року дуже підкосив увесь Непал, була величезна кількість руйнувань, жертв і поневірянь.

На тлі всього цього очевидна корумпованість уряду. Зараз уряд звинувачують у тому, що один з гаком мільярд гуманітарної допомоги, яку Непал отримав через локдаун і пандемію, кудись розсмоктався. Опозиційні сили починають відкрито звинувачувати уряд, що корупція перевершує взагалі всі мислимі масштаби.

У Непалу дуже багато схожого з Україною, політична ситуація тут схожа, бо під боком величезна Індія, яка пов’язана величезною кількістю соціальних, економічних, культурних, традиційних, релігійних зв’язків, бо Непал офіційно індуїстська держава. У них такий сусід на півдні, а у нас — на півночі. Індія іноді поводиться так само, як Росія намагається поводитися щодо України. Тут дуже багато схожих паралелей.

Нам з друзями є чим тут зайнятися. Ми медитуємо, у нас тут є розпорядок дня. Природно, нам хочеться повернутися додому, бо є маса справ. Ми зараз дуже сильно заморочуємо наше посольство, яке перебуває в Індії і обслуговує п’ять країн, бо в самому Непалі немає українського консульства і посольства. Дипломати шукають нам якісь варіанти, як ми можемо це зробити. Знову ж таки, це довга історія корумпованості непальської влади.

Ми перебуваємо в такому місці сили, Ступа Боднатх — це одне з найпотужніших місць на планеті, з погляду енергії. Тому певною мірою це дуже рідкісна можливість тут опинитися і «зависнути» на таку кількість часу. З іншого боку, карма є карма і будь-хто може захворіти, навіть не на коронавірус, а чимось іншим.

Медицина в Непалі не подає надії. У цьому сенсі непальці десь внутрішньо розуміють, мають уявлення про стан справ і ситуацію в своїй країні. У цьому сенсі вони розуміють, що лікувати їх ніхто не буде. Найбільше, що «світить» хворій людині, — її просто покладуть у жорсткий карантин, повністю обмежать його спілкування із зовнішнім світом, а там вже що буде, то буде.

Я прокидаюся близько сьомої ранку, йду на дах робити певні вправи. Ми живемо в готелі, де крім нас туристів немає. Готель знаходиться при буддійському монастирі. Десь о четвертій ранку вони вже починають так звані пуджі (музичні медитації), це труби, барабани, весь набір звуків, який здатний пробудити від сну.

Тут неподалік є єдине відкрите кафе, дуже приємне місце спеціально для іноземців, де можна безкоштовно випити кави і з'їсти якусь дуже нескладну їжу. Здебільшого це рис і сушені овочі, кава, випічка. Кафе закривається приблизно о першій годині дня, там можна спілкуватися з людьми з різних країн, які точно так само застрягли в Непалі.

Після цього ми повертаємося, може бути друга сесія медитації, може читання, я іноді малюю, іноді роблю якусь роботу, яка приходить з Києва. Ми намагаємося продовжувати певні проєкти, незважаючи на те, що я тут, щось робимо. Десь о четвертій годині ми йдемо на дах готувати обід, це останній раз на день, коли ми їмо. Ми не збиралися, але тут так виходить. Десь після шостої ми вже практично не їмо і далі просто йдемо гуляти.

Тут в який бік не піди, скрізь вельми цікаво. Тут маленькі вулички і все місто, долина Катманду досить щільно забудована. Це нескінченні лабіринти, блукання якимись вулицями, де ти щоразу знаходиш нові маршрути, відповідно, у твоєму мозку утворюються нові нейронні зв’язки.

Я б не ідеалізував Непал зокрема і Азію загалом. Не говорив, що їм нічого не потрібно. Непальці так само, як і будь-які інші люди, схильні до консьюмеризму, а може, навіть більшою мірою. Я бачу, як ця країна змінюється з погляду споживання. Вона змінюється щорічно.

Проте, нікуди не дівається цінність людського спілкування. Щоранку, коли я виходжу з готелю купити кави до кав’ярні навпроти, я бачу, що там вже сидять і спілкуються приблизно півтора десятка людей. Для них це наче ритуал. Щоранку вони виходять і знають, що вони зустрінуть там цих людей і спілкуватимуться з ними.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X