Час, як і відстань, тут має інший вимір. Розповідь українки, яка два роки живе на острові Шрі-Ланка
У сингальській мові, якою розмовляє більшість ланкійців, немає майбутнього часу, і це принципово визначає їхнє мислення та підхід до життя. Отже звичну фразу «скоро буду» без уточнення часових меж тут узагалі не варто брати до уваги, розповідає українка Іванка Крижановська, що два роки живе на Шрі-Ланці.
Іванка Крижановська
Пальми, океан і слони, які вільно гуляють усюди. Безтурботна казка — так уявляють собі життя на острові практично всі. Однак реальність, з якою стикаєшся, залишаючись тут трохи довше ніж на зимівлю, виявляється іншою.
Емоції та ейфорія — супутники мандрівника, а не мешканця. Так само, як і на континенті, з’являється повсякденність, і рано чи пізно ваші дні стають подібні один до одного. Ні, це не означає, що ви перестаєте захоплюватися красою заходів сонця або різноманітністю кольорів океану, але мавпи, пальми і павичі стають таким самим фрагментом життя, як собаки, яблуні та голуби на батьківщині. Світ навколо перестає вражати.
Попри те, що ти звикаєш до навколишньої природи і фауни, яка тут усе ще перемагає цивілізацію, і тебе поступово перестають лякати змії, павуки і таргани, що літають, потрібно пам’ятати: ти ніколи не зможеш асимілюватися тут повністю. Навіть проживши на острові багато років, уклавши шлюб із місцевим і народивши багато дітей, — твій колір шкіри тебе завжди видаватиме. Ти білий, а значить — чужий. Шанований, але чужий, а у спірних ситуаціях закон завжди на боці своїх.
