Правила життя Манчестера: якщо ви не говорите англійською і не хворі на футбол, вас не зрозуміють

11 грудня 2019, 20:20

У Манчестері вас не зрозуміють, якщо ви не говорите англійською і не хворі на футбол. Хай там як вже з тою англійською, але без футболу вам тут справді робити нема чого, розповідає оглядач журналу НВ Олександр Пасховер.

Н априкінці листопада мене занесло в Манчестер. Занесло не самого, а разом з футбольним клубом Шахтар, який на Etihad Stadium зустрівся з місцевим Сіті в груповому турнірі Ліги чемпіонів. У літаку поспілкувався з Жуніором Мораесом, бразильським форвардом гірників (незабаром в НВ буде моє інтерв'ю з ним). І під час розмови загадав йому загадку. Мораес не відгадав. Спробуйте ви. Отже, народився в Англії, виріс в Бразилії, помер в Україні. Що це? Ви поки думайте, а я продовжу свою розповідь.

Відео дня

Отже, в Манчестері до матчу у мене було два вільні дні. Один з них я провів в кращому з кращих світів — в Музеї світового футболу. Деякий час він знаходився в Престоні, в місті, звідки англійський футбол у коротких штанцях вийшов у великий світ. Але Престон — це провінційне містечко провінційного однойменного клубу, де туристичні потоки невеликі, а колишні спортивні звитяги глибоко заархівовані.

Тому 2012 року міська влада Манчестера легко перетягнула музей під свою юрисдикцію. Муніципалітет викупив у середмісті шестиповерховий бізнес-центр і передав його під найсвятіше — Музей світового футболу. Футбол в Англії — це релігія. Відтак його музей — це храм. А Манчестер претендує на роль футбольного Єрусалима, до якого тягнуться натовпи паломників з усього світу. Місцеве населення в півмільйона жителів ділиться на дві великі конфесії: МанЮнайтед і МанСіті. Особисто я симпатизую другим і завжди вболіваю проти перших.

Отже, перше, що зустріло мене в музеї, — два кубки на постаменті. Один з них оригінал, ним нагороджується клуб, який виграв навесні англійську Прем'єр-лігу. За останні 30 сезонів місцеві МанЮнайтед і МанСіті 16 разів завойовували цей трофей. Але музею це неважливо: хто б не ставав чемпіоном англійської Прем'єр-ліги, хоч аристократи з Челсі, хоч провінціали з Лестера, оригінал кубка завжди зберігається тільки в Манчестері. Змінюються лише клубні стрічки на його руків'ях.

З кубком можна сфотографуватися. Я так і зробив.

Aswin Mahesh on Unsplash
Фото: Aswin Mahesh on Unsplash

— Where are you from? — запитує музейний доглядач.

Отримавши від мене відповідь: Ukraine, — він повертається до групи уболівальників МанСіті з повернутим великим пальцем донизу й удаючи зневагу вимовляє: «Shakhtar».

Бійки не сталося. Всі дружно посміялися, люб’язно побажавши один одному на сьогоднішній вечір усього найгіршого. Потім була фотосесія з англійським кубком. Триматися за нього можна лише, натягнувши на руки білі рукавички. Їх на місці видають відвідувачеві. З українців лише Олександру Зінченку, гравцеві національної збірної і захиснику МанСіті, пощастило завоювати цей трофей і потриматися за нього голими руками. Та й не тільки потриматися, але й у святковому запалі скинути кубок з п'єдесталу. У Манчестері мені вдалося зустрітися з нашим героєм з МанСіті. Було ненудно. В одному з найближчих номерів НВ ви прочитаєте інтерв'ю із Зінченком і переконайтеся в цьому.

А в музеї — ще безліч футбольних артефактів, які демонструють всю еволюцію гри мільйонів. Наприклад, зростання зарплат. У кінці XIX століття верхня межа платні британського футболіста — 3 фунти на тиждень. До середини XX-го — 20 фунтів, під кінець — 32 тис. фунтів на тиждень. Тепер суми сягають і 200 тис. фунтів. Йдеться про аргентинського форварда МанСіті Серхіо Агуеро.

Бажаєте розповісти цікаві факти про своє місто? Пишіть нам на travel@nv.ua

Я також потримав в руках старий футбольний м’яч, віком мого дідуся. Помацав футболку ФК Астон Вілли кінця XIX століття — легкий вовняний светр, віком дідуся мого дідуся. Послухав уривки радіорепортажів з чемпіонатів світу 1960−1970-х років, подивився на численні футболки цвіту ЛГБТ і на фінки та кастети найжорстокіших «фірм» англійських ультрас 1980-х.

По суті, весь музей — це інтерактивне шоу на футбольні теми. В одній із зал я пробив з десяток штрафних ударів і набрав набагато більше очок, ніж два британця, які силкувалися зробити це переді мною. Ще в одному місці можна повторити за екранним образом футболіста елементарні фінти і потренувати основи дриблінгу. А поруч ігри на знання футбольної історії, неймовірні архіви відео. Окремий куток — для того, щоб можна було попрацювати коментатором обраного матчу.

І все-таки дечого в цьому музеї мені бракувало. Здогадалися, чого саме? Українського сліду, хай неглибокого, але хоча б якогось на світовій мапі футболу. Але його тут нема. Власне кажучи, це і є відповідь на загадку, яку я загадав Мораесу в літаку. Це футбол.

Цей матеріал опубліковано в № 45 журналу НВ від 5 грудня 2019 року

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X