Місто архітектурного бурлеску. Чому провести весняний вікенд у Празі - не найгірша ідея
Архітектура, кухня і визначні пам’ятки столиці Чехії - галеристка Ліка Співаковська розповіла НВ про свою поїздку до Праги.
П ісля весняної презентації українського мистецтва на Венеційській бієнале ми вирішили побалувати наших художників різдвяною виставкою у Празі. Зібрали 30 найкращих робіт і відправили арт-десант підкорювати празький арт-ринок.
У Празі нас зустрів стійкий аромат кориці. Гордо і пряно повів вулицями старого міста, де вже розмістилися вертепи. Тут також розгулювали ряджені чарівники, пропонуючи здійснити бажання. Зокрема бажання їсти цукрові рогалики і грітися гарячим шоколадом.
Були у нас, звісно, і таємні мрії, але чарівникові всього не розкажеш, а тому довелося нашіптувати їх, натираючи статую Яна Непомуцького на Карловому мосту: вважається, що якщо доторкнутися до цієї статуї і загадати бажання, святий Ян виконає його. Ще б пак, адже він покровитель Праги, хоч і неформальний. Насправді він був мучеником — його стратили через відмову розкрити тайну сповіді королеви.
Мороз вкриває обличчя перехожих яскравим рум’янцем. Проходячи повз вітрини, у відображенні помічаєш, що вже й сам виглядаєш, як новорічна іграшка. А то ще й бурулька з носа визирає, якщо, звісно, гуляєш більше пів години. Це вам не тепла київська зима. Це празька казка.
Прага — місто архітектурного бурлеску, де класика перемежовується з готикою, а бароко з монументальністю. Золотоверха, рудодаха, баштова, казкова, перев’язана мостами Прага, яка переливається річкою Влтавою.

Хотілося обійти її всю, виходити бруківку, підкорити всі панорамні вежі, а заодно з'їсти всі галушки і кнедлики, увібрати унікальну атмосферу.
Однак від першого ж дня подорожі я зрозуміла, що цей план зазнав краху на початковому етапі — тієї миті, коли я створила вайбер-чат нашої української художньої делегації. Адже тепер не треба триматися один одного в реальному житті, а можна просто перекидатися повідомленнями.
Перший виклик зібрати всю групу із 20 осіб біля Карлового мосту і дійти повним складом до його кінця на протилежному березі Влтави став нездійсненним. Здавалося б, ну куди з кілометрового мосту ти дінешся? Ба ні: ми ж художники.
Один із нас одразу присів зробити кілька замальовок у скетчбук; друга почала танцювати під мелодії вуличних музикантів. Чоловік зупинився, щоб фотографувати. Зрозуміло, що він фотографував мене. Аня — стрімить, Міла — їй махає. Даші треба купити шапку, Колі знадобилося у туалет.
І хоча Коля зовсім не художник, не з нашої групи, а просто перехожий, усі ведуть його до вбиральні в найближче кафе, попутно збираючи учасників делегації чарівним заклинанням — пропозицією випити глінтвейну.
Глінтвейн у Празі продають на кожному кроці. Ідеш вулицею, а випари від гарячого вина з корицею тобі цілять прямо в ніс. Після чого гарний настрій забезпечено. Тим паче, що ця п’янка інгаляція супроводжується смачними сосисками.
Гуляли ми під цим запашним хмелем увесь день і так добрели аж до Ялти. Іронія долі: Ялта у Празі — це готель, збудований у 1950-х роках на Вацлавській площі. У ньому передбачено бомбосховище, в якому в разі війни мав засідати генштаб країн Варшавського договору. Номери обладнали прослуховуванням, у підвалі вели запис підозрілих мешканців. Цей готель могли назвати як завгодно, але назвали Ялтою. До чого б це?
У захопливих бесідах усією делегацією вирушили ми на відкриття виставки до галереї Topicuv Salon у центрі міста. Стовпчик термометра до вечора сповз до мінус 4, але за відчуттями — до всіх мінус 20. І це коли ти весь день пішки, у човнах і бруківкою.
На виставці ми відігрілися — у всіх сенсах цього слова. Теплі стіни, тепла атмосфера, навколо — українські художники і група підтримки, а там друзі, аташе з питань культури України в Чехії, наші італійські партнери, з якими не бачилися з Венеційської бієнале. І захоплені очі празьких критиків. Ось вона — культурна дипломатія в дії.
Цей матеріал опублікований в № 6 журналу НВ від 20 лютого 2020 року
Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.