Подорож висотою шість кілометрів. Досвід сходження на гору Кіліманджаро

5 січня 2019, 18:45

На Кіліманджаро не пускають туристів без команди супроводу, до якої обов’язково входять гіди, кухар, офіціант і носильники. Валерій Дорожкін, доктор психологічних наук, побував на найвищій вершині африканського континенту і розповів НВ про своє сходження.

Сплячий вулкан Кіліманджаро можна спостерігати з ілюмінатора літака, з вікна автобуса — де б ви не були, в цій частині Танзанії він видніється звідусіль. Найвища гора Африки стоїть осібно і поєднує речі, непоєднувані для африканського континенту, — яскраве палюче сонце, спеку і сніг. Гіди кажуть, що сніжна шапка поступово тане і через двадцять-тридцять років зникне зовсім, але поки, піднявшись на вершину, її можна споглядати у всій пишноті.

Відео дня

Проти інших головних вершин планети Кіліманджаро — гора невелика і не дотягує навіть до шеститисячника — її зріст усього 5.895 м. Утім її велич вражає. Місто Моші, що лежить біля підніжжя, розташоване на висоті 830 м над рівнем моря — тобто на 5 км нижче. І ввечері, коли альпіністи, які штурмують Кіліманджаро, розташовуються на відпочинок у таборі Барафу, можна підійти до стрімкого краю і з арктичної зони з п’ятиградусним морозом побачити вогні маленького містечка з екваторіальним кліматом і температурою +25 °С.

Туристична індустрія Танзанії пропонує шість маршрутів на гору. Розрізняються вони за рівнем складності, кількістю днів, що займе підйом, і вимогами до підготовки. Наприклад, маршрут Марангу, відомий як Coca-Cola route, має довжину 64 км, але пробігається за чотири-п'ять днів, тоді як найскладніший маршрут, Умбве, майже вдвічі коротший — 37 км, а для проходження вимагає тиждень.

Ми обрали Мачаме, або Whiskey route, — маршрут середньої тяжкості. На відміну від Марангу тут немає обладнаних для ночівель будиночків, і спати доводиться у наметах. Втім, на деяких стоянках вже з’явилася електрика, де можна підзарядити телефон і закип’ятити воду.

Кіліманджаро — це національний парк. Сюди не пускають без гіда і команди супроводу. До нашої групи з чотирьох осіб приписали двох гідів, кухаря, офіціанта і вісім носіїв, тож у підсумку колектив зріс учетверо — до 16 осіб.

Фото: Pixabay

Підйом на Кіліманджаро не потребує спеціальної підготовки і попередньої акліматизації. Висота набирається поступово, і людський організм встигає до неї звикнути. Так зазначено в путівниках, і ми попалися на цю вудку.

Уже до вечора першого дня у моєї дружини почалася гірська хвороба і не припинялася увесь той час, поки ми набирали висоту. Маршрут починається із позначки 2.200 м, а перша ночівля — вже на рівні 3.000 м. До перепаду висот додається різке падіння температури: якщо в першу ніч було +13, то в останньому таборі - всього -5, а на вершині на п’яту годину ранку температура впала до -15 °С.

На Кіліманджаро строго дотримуються головного принципу будь-якого сходження — вийти потрібно якомога раніше, щоб встигнути на вершину до світанку. Ми стартували опівночі, о 5:30 були на вершині, а до полудня повернулися у табір. Після цього була година на те, щоб поспати, а потім ми вирушили вниз, звільняючи місце новим завойовникам.

Сходження на цю вершину — немов подорож в інший світ. Уявіть темну ніч у горах, сяючі в небі сузір'я Південної півкулі, кристально чисте морозне повітря і струмочок мерехтливих вогнів-ліхтариків, що тікає далеко вперед, до вершини, й одночасно тягнеться позаду. Всю цю магічну красу супроводжують пісні, які мовою суахілі виспівують гіди: «Кіліманджаро-Кіліманджаро, ти — королева гір. Повільно-повільно ми піднімаємося. Повільно-повільно». Цей спів рятує, несе в безкраю далечінь додає сил.

Хочете розповісти цікаві факти про своє місто? Пишіть нам на travel@nv.uaВтім, у ті дні, що ми провели, піднімаючись на гору і спускаючись із неї, сил додавали не тільки пісні. Кухар годував нас розчинними супами і смаженою куркою, як особливий делікатес пропонуючи кока-колу і печиво. А гід на ім'я Ламаяні, величезний, майже двометрового зросту масаї, підбадьорював розповідями про життя свого народу. Він же розвіяв і мої страхи щодо хижаків у низинах національного парку.

За його словами, хижі звірі дійсно забрідають туди, але тільки транзитом: «А транзитні леви не нападають», — заспокоїв нас Ламаяні. І ця втіха подіяла, хоча й додала більшої моторності, коли ми, спускаючись із гори, проходили джунглями.

Цей матеріал опублікований в № 47 журналу Новое Время від 20 грудня 2018

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X