Сонце в синіх небесах. Чим зустрічає українських туристів столиця Непалу

8 січня 2020, 21:00

Вузькі вулички без тротуарів частіше викладені каменем, іноді заасфальтовані, всі в ямах і залиті дощем, розповідає НВ викладач Единбурзької бізнес-школи Іван Компан, який там побував.

П одорожував я якось на півночі Індії і доподорожувався аж до Непалу. Гімалаї пішки не переходив, перелетів на літаку прямо в столицю — Катманду. А там, незважаючи на сезон дощів, все точнісінько, як співала група Крематорій у своїй пісні Катманду: «Cолнце в синих небесах без одежды и стыда исполняло на ура танец живота».

Відео дня

Місцевий час випереджає індійський на 15 хвилин. Навіщо така точність, аж до чверті години, розуму не доберу.

Зійшовши з літака, відразу наїжачився і приготувався давати відсіч традиційній «гостинності», що зазвичай переходить у нахабне шахрайство. Хто мандрував Індією, ближче до народу, у поїздах та автобусах, мене зрозуміє.

Щойно внутрішня готовність до боротьби досягла максимального рівня, з досадою згадав, що фотографії, заготовлені для візи, залишилися в рюкзаку, в багажі, який можна забрати лише після паспортного контролю. Уява, підігріта індійським досвідом мандрівника, відразу намалювала образ прикордонника, який, розплившись у нудотно вусатій посмішці, довірливо пояснює, що всі фотосалони аеропорту сьогодні не працюють. «Як чому? Ви що, не знаєте? Сьогодні ж релігійне свято! Але не варто переживати, — запевнить прикордонник, — ми обов’язково щось придумаємо для нашого дуже дорогого гостя з України.»

Ох вже ці релігійні свята, які в будь-який день року закривають аеропорти, вокзали, тадж-махали і державні кордони тільки для того, щоб їх миттю могли відкрити спеціально для вас ваші нові індійські друзі. Звісно ж, за невеликий бакшиш.

Але, як виявилося, Непал — не Індія. Побачивши моє збентеження, служитель аеропорту ввічливо попросив прикласти паспорт у розгорнутому вигляді до екрану якогось пристрою. Після цього пристрій запитав передбачувану дату від'їзду і, задовольнившись відповіддю, відкрив в'їзну анкету з моїми паспортними даними та фотографією. Далі — віконце прикордонника, офіційні $25 за візу, печатка в паспорт і «Ласкаво просимо до Непалу!», вільного від релігійних свят.

Ben Pauer on Unsplash
Фото: Ben Pauer on Unsplash

Катманду перевершив всі мої очікування. зрештою мав рацію Крематорій: «Нет места лучше и в раю, чем родное Катманду!» Я очікував, що тут як в Індії, але виявилося, що люди зовсім інші. Привітні, лагідні, без агресії та вимагання. З ними можна розмовляти, не боячись обману, жартувати, посміхатися, питати дорогу на вулиці й діставати правильні відповіді.

Місто нагадує старий Ханой. Вузькі вулички без тротуарів частіше викладені каменем, іноді заасфальтовані, всі в ямах і залиті дощем, що з'єднує глину, землю і цегляний пил зі зруйнованих землетрусом будівель. У цих ямах — сліди життєдіяльності міста: обгортки, порожні пляшки, овочеві шкірки та кружальця, залишені священними коровами, які тут вільно гуляють. У цьому теплому рідкому місиві рухаються сотні моторолерів, мотоциклів і машин, обганяючи, об'їжджаючи і безперервно сигналячи. Вулички настільки вузькі, що дві крихітні машинки ледве роз'їжджаються.

У центрі міста туристичний квартал — Тамел. Будівлі та рух — як скрізь, але тут багато барів і ресторанів європейського вигляду, десятки турагенцій, магазини торгують переважно туристичним спорядженням, сувенірами і випивкою, а на кожному розі пропонують «чарівну» траву.

Хочете розповісти цікаві факти про своє місто? Пишіть нам на travel@nv.ua

Для тих, хто поїздив Азією, ніяких особливо вражаючих пам’ятників у місті немає. Ступи, пагоди, дракони — стандартний буддистсько-індуїстський набір. Вулична їжа — чудова. До Таїланду, звісно, не дотягує, але смачно. Ціни — символічні.

Увечері зайшов на якусь маленьку площу, а там щосили, незважаючи на дощ, йде торгівля на продуктовому ринку. Весь товар розкладений безпосередньо на землі. Між розкладками ходять тварини, проїжджають моторолери, снують покупці. Попри натовп, все мирно, ніхто нікому не заважає.

Тут же — візки з вуличною їжею. З'їв дюжину момо — місцевих пельменів, тільки зі спеціями і в гострому соусі. Закусив гарячим часниковим коржиком з тандиру, що стікає розтопленим вершковим маслом. Фантастично смачно! Чудове місто. Не кажіть про нього нічого поганого, бо, як співав Крематорій в останньому куплеті, «можем дать и по лицу за родную Катманду!».

Цей матеріал було опубліковано в № 41 журналу НВ від 4 листопада 2016 року

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X