Насолоджуватися Парижем. Як відчути ритм життя французької столиці

27 січня 2019, 20:25

Всупереч відомому анекдоту, життєвий ритм Парижу задає не секс, а їжа, впевнена арт-блогер Наталія Гузенко, яка вже кілька років живе в цьому місті. Про те, як відчути ритм життя французької столиці, вона розповіла НВ.

Н

айкраще, що можна робити в Парижі, — запам’ятовувати його в найдрібніших деталях. Пам’ятайте документальний фільм Дзиги Вертова Людина з кіноапаратом, в якому низка не пов’язаних між собою епізодів розповідає про життя Києва, Одеси і Москви? Живучи в Парижі, я щодня «знімаю» свій фільм про це місто. На його вулицях я — Дзига Вертов. Кіноапарат — мої очі.

Відео дня

У моєму фільмі є і величні будівлі часів Османізації (містобудування третьої чверті XIX століття) на вулиці Капуцинів, і курки гриль на рожнах у м’ясній крамниці біля будинку, і міст Олександра III, що виблискує на сонці, і брудна вода Сени. А ще — перші мімози у квіткових магазинах, вулики в Люксембурзькому саду, воронячі сліди на піску в саду Тюїльрі й продавець, який виставляє тістечка на вітрину кондитерської Gosselin біля Музею Орсе — у ній продають найсмачніші на світі булки з родзинками.

Насолоджуватися Парижем найкраще пішки. У холодну або дощову погоду я їжджу на автобусі: мені подобається дивитися, як повз вікна пропливає місто. Крім того, на стоянках, організованих по всій столиці, бажаючі можуть взяти напрокат велосипед або електромобіль. Парижани часто скаржаться на затори, але одразу зрозуміло, що вони не «штурмували» київський Південний міст у години пік.

Мегаполіс вражає своїми широкими авеню, але мої улюбленці - вузькі вулиці кварталів Маре і Сен-Жермен. У величезному Парижі я віддаю перевагу маленьким кафе, арт-галереям, кінотеатрам і магазинам. Завдяки їм місто виглядає затишним.

Практично у кожного ресторанчика є тераса, а продавці квіткових, овочевих і рибних лавок закликають покупців, виставляючи товар перед входом. Так бруківка стає частиною закладів, а будівлі впускають у себе вулицю.

Подібна відсутність кордонів чудова: кожен ніби стає актором у п'єсі з паризькими декораціями. І поки насолоджуєшся келихом вина або вибираєш букет тюльпанів, немає заняття цікавішого, ніж спостерігати за людьми і зав’язувати бесіди з незнайомцями.

Unsplash
Фото: Unsplash

Існує думка, що парижани — грубий народ, але я її не поділяю. Споглядання краси — достатня причина, аби почати розмову. Скільки таких випадкових розмов у мене зав’язувалося після того, як була виголошена фраза «C'est beau!» («Як це красиво!»).

Париж змушує бути уважним до деталей і відтінків — це місто щодня виховує смак, потрібно тільки вміти знаходити «вчителів».

Немає кращих наставників, ніж музеї та галереї. Мене розчулюють групи малюків, яких туди приводять на екскурсії. Яке виховання з дитинства! Адже річ не тільки в тім, щоб навчити розумітися у напрямах і художниках: так набувається ще й вміння гармонійно поєднувати кольори, фактури і форми в інтер'єрі, одязі, на своїй тарілці. Чим довше живу в Парижі, тим більше розумію: над французьким умінням жити тут серйозно працювали століттями.

Збити Париж із ритму неможливо — всупереч відомому анекдоту, ритм тут задає не секс, а їжа. Ранковий круасан, обід із 12:00 до 14:00, аперитив після 18:00 і вечеря після 20:00 — згідно з цим розпорядком живе не тільки столиця, але й уся країна.

Бажаєте розповісти цікаві факти про своє місто? Пишіть нам на travel@nv.ua

Спочатку здається незручним, що пристойний ресторан відкритий тільки в години обіду і вечері, а більшість магазинів закривається о 19:00 і не працює у неділю. Однак через деякий час до цих правил не тільки звикаєш, але і починаєш їх цінувати. Вечори присвячені сім'ї і друзям, а неділі - прогулянкам і походам на виставки. Подібний ритм звільняє від стресу.

Парижани нарікають, що столиця перетворюється на музей. Мене ж вражає, що, незважаючи на всю важливість історичних пам’яток, Париж — місто для людей, що живуть у ньому. Я і мої українські друзі не втомлюємося дивуватися тому, що за площею перед Лувром ходять автобуси. Вони заїжджають і виїжджають через вузькі і високі арки палацу, а їх зупинки — саме біля піраміди музею. Здається неймовірним, що міська влада дозволила подібне. Це ж Лувр! Із радянського дитинства доносяться фрази: ані ходити, ані сидіти, головний вхід закритий… «Але ми демократична, а не авторитарна країна», — зауважує мій чоловік. І це ще один урок, який мені подарував Париж: людина завжди на першому місці.

Цей матеріал опублікований в № 8 журналу Новое Время від 2 березня 2018 року

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X