Кораблем по північному чуду. Заради чого варто відвідати Норвегію

8 січня 2019, 19:44

До обов’язкового переліку вражень тих, хто пливе на кораблі Норвезьким морем, входять хвіст величезного кита, зграя веселих дельфінів, північне сяйво, а якщо пощастить, то дивовижне й рідкісне видовище — морський міраж, запевняє художниця і перформер Марія Куликовська, яка побувала на самій півночі Європи. Вона поділилася своїми враженнями про поїздку в Норвегію з НВ.

Моє знайомство зі Скандинавією почалося зі Швеції влітку 2013 року. Відтоді я мріяла побувати в Норвегії: всі мої шведські знайомі відгукувалися про неї із захопленням, за яким звучала неприхована заздрість.

Відео дня

А п’ять років тому я отримала лист від свого друга з Лондона із запрошенням у весняну подорож навколо Норвегії на кораблі. Виявилося, Брайн ще рік тому купив путівку для свого брата, однак той поїхати не зміг.

І ось настав квітень. Переліт до Скандинавії був довгим і незручним, і єдине, що я знала про пункт прибуття, місто Берген, це те, що там є музей з колекцією улюбленого мною Едварда Мунка.

Берген здивував і порадував із перших хвилин: в аеропорту не було ні люкс-магазинів, ні реклами дорогих автомобілів — лише чистота простору і строгість архітектури. І повна відсутність персоналу, так як все комп’ютеризовано, автоматизовано, потрібно лише мати із собою банківську картку. У хостелі, де я мала провести одну ніч, знову ж таки не було персоналу: тут теж були тільки датчики, картки, коди і сканери.

Зате рано-вранці в кафе, куди я зайшла дорогою в порт, персоналу було більше, ніж достатньо, до того ж це були шведські дівчата. Одразу згадалися розповіді знайомих шведів про те, що вся Швеція їздить на заробітки до Норвегії, де зарплати помітно вищі.

Після реєстрації у нас залишився час для прогулянки Бергеном. Місто вразило змішанням середньовічної архітектури і сучасних мінімалістичний будівель. Але головний захват викликав місцевий рибний ринок. Свіжовиловлений тунець, лосось, краби, креветки — вся ця морська розкіш красується, ніби ожили натюрморти Малих голландців. Нескінченні ятки мене зачарували, і я не помітила, як промайнуло кілька годин — і Художній музей, до якого я так мріяла потрапити, встиг закритися.

Нарешті ми зійшли на борт нашого судна. Виявилося, це не круїзний корабель, а невеликий човник-трудяжка, який от уже 60 років розвозить і туристів, і вантажі, й пошту, а також місцевих жителів містами і селами, розташованими у вигинах величних фіордів.

Фото: Unsplash

Перші декілька діб я майже не спала: капітан чи не кожну годину оголошував, що за бортом відбуваються неймовірні чудеса. То показався хвіст величезного кита, то зграя дельфінів промайнула серед хвиль, то північне сяйво розсікло нічне небо.

А через кілька днів, уже за полярним колом, після того, як три дні поспіль світило яскраве їдке сонце, я побачила щось ще дивніше. На горизонті показався маленький блакитний човник, а за ним, ніби хтось намалював широким пензлем ще один горизонт. Між двома горизонтами пролягла дзеркальна смуга, в якій відбивалися гори і льодовики, а ліворуч раптом з’явилася гігантська субмарина. Я не витримала і заглянула з питанням до капітанської рубки. Виявилося, це рідкісне оптичне явище, яке наш капітан за своє довге життя бачив всього декілька разів: міражі трапляються, коли сонце заливає промінням все навколо, і океан відбивається у складках крижаних брил.

Хочете розповісти цікаві факти про своє місто або країну? Пишіть нам на travel@nv.uaМаленькі портові містечка, в яких ми робили недовгі зупинки, лякали своєю порожнечею: в одному з них я бродила вулицями близько двох годин, але так і не зустріла ні душі. Зате в місті Вардо на нас чекало справжнє диво: архітектурна інсталяція Петера Цумтора та Луїзи Буржуа, справжній шедевр десь на богом забутій півночі Європи.

Це був меморіал у пам’ять про жертви полювання на відьом, яке тут почалося у XVII столітті: скляний павільйон із вічним вогнем у пам’ять про нещасних, спалених заживо через неуцтво інших, і павільйон-архів з іменами «відьом» і «відьмаків».

Подорож була незабутньою, але всьому рано чи пізно настає кінець. Після ще однієї зупинки, в місті Кіркенес, наш човник задзижчав сумну пісню про те, що час відпливати, і ми піднялися на борт: попереду на нас чекав зворотній шлях до Бергену.

Цей матеріал опублікований в № 19 журналу Новое Время від 24 травня 2018

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X