Контрасти сучасної столиці Кенії. Нотатки з Найробі
Наталія Вакалюк регулярно буває в Найробі по роботі
Перше враження від кенійської столиці Найробі суперечливе. Більшість доріг тут істотно краще за українські, при цьому пробки майже московські. У тримільйонному мегаполісі метро немає, тому городяни пересуваються містом на громадському транспорті або автомобілі. Хоча частіше все‑таки пішки — рано вранці по вулицях тече ціла річка пішоходів, які виходять з дому за дві-три години до початку трудового дня та поспішають до своїх робочих місць.
Середньостатистичний кенієць може обходитися без комп'ютера, але обов'язково має два телефони. Смартфони поступово витісняють примітивні мобільні з минулого, а проведення дозвілля онлайн стає і в Африці цілком звичною справою.
Кенії властивий особливий стан душі та тіла. Тут правлять бал незворушність і спокій, а прагнення догодити дивним чином поєднується з безвідповідальністю. Здається, ніби люди тут не турбуються ні про що. Місцеві бізнесмени легко можуть забути про призначені зустрічі і так само легко домовляються про них знову.
Білі люди тут вже давно не в дивину. Деякі британці і американці, покинувши рідні пенати і корумпувавши місцеву владу, отримали земельні ділянки в Національному парку Найробі і влаштувалися посеред дикої флори і фауни. Місцеві їх не люблять та називають сеттлерами, тобто поселенцями.
Кенійці — великі м'ясоїди, або, як вони самі себе називають, meatarians. Головні фаворити їх меню — червоне м'ясо і курка, рясно присмачена різними спеціями. Особливе місце займає м'ясо крокодила — його запікають у популярному ресторані Carnivore, який працює за принципом: що в савані зловили, те і приготували.
Архітектура Найробі так ж багатогранна, як і історія цієї країни. Тут є все: блиск і розкіш, злидні і бруд, мусульманські мечеті і християнські храми, сучасні хмарочоси бізнес-центрів і представництв транснаціональних корпорацій, а неподалік — низькорослі, обшарпані будиночки, які всім своїм виглядом видають плачевний статус господарів.
Однією з найкрасивіших архітектурних споруд по праву вважається білосніжна мечеть Джамі, розташована в діловій частині Найробі. Небувалої розкоші та краси цій споруди надають три срібних купола — і це все, чим можуть милуватися немусульмани. Розгледіти всередині мечеть не вдасться, бо туди пускають лише тих, хто сповідує іслам, таких в Кенії 10 % населення.
Громадяни цієї країни обожнюють і шанують свого першого президента Джомо Кеніата, що кардинально змінив їх життя — за нього Кенія стала незалежною. Тому багато важливих об'єктів столиці названо на його честь: вулиці, аеропорт, конференц-хол і навіть університет.
Здавалося б, не дуже давно — всього 52 роки тому — Кенія розпрощалася зі статусом британської колонії. Хоча особисто мені тут ніщо не нагадує духу англійських аристократів. Хіба що традиційну британську їжу fish&chips, тобто рибу з картоплею фрі, подають практично у кожному закладі, де люблять проводити час місцеві жителі.
Тут немає манірності в архітектурі або явних проявів традицій Туманного Альбіону в повсякденному житті. Хіба що місцеві жителі підхопили ритуал чаювання в суворо відведений час. І ще англійська мова, як і раніше є офіційною державною — її використовують для ведення переговорів і комунікації в громадських місцях. Ну, а вдома переходять на суахілі. І якщо хочете приємно здивувати кенійців, привітайте їх словами національними мовами древніх предків кенійського народу: jambo або karibu.
Матеріал опубліковано в НВ №13 від 8 квітня 2016 року
Читайте більше про найяскравіших подорожах в серії матеріалів Моя Країна
