Місто футболу і кориди. Як живе іспанська столиця Мадрид
Жителі Мадрида, або мадріленьос, як вони самі себе називають, нетерплячі до поразок футбольного клубу Реал, пристрасно захоплені коридою, а улюбленим делікатесом називають не хамон, а бичачі хвости.
Журналіст інтернет-видання Вечірній Київ Ольга Косова побувала в іспанській столиці і розповіла про свою подорож НВ.
У битві за останній шматок хамону немолода іспанка не знає собі рівних. Коли ж довгоочікувана здобич опиняється у неї в руках, сеньйора розслабляється, усміхається, зауважує мою присутність. За допомогою жестів, помахів і декількох іспанських слів розпитує, звідки гостя. Ввічливість і дружелюбність приходять із ситістю і задоволенням.
До нашого спілкування приєднується господар м’ясної крамниці:
— Ви звідки? — запитує він.
— Україна.
— О, Украна, Шевченко! — радіє він й одразу уточнює: — Андрій Шевченко.
Справді, не про Тараса Григоровича насамперед згадують у місті, яке дихає футболом. Вболівальники — його особлива принада.
Знаючи це, того вечора, коли місцевий Реал грав з амстердамським Аяксом на домашньому стадіоні Сантьяго Бернабеу, я була в передчутті й після закінчення матчу готувалася вирушити в бари і кафе, щоб насититися загальним футбольним божевіллям. Не судилося. Мене зустріла глуха тиша, неприродна для вечірнього Мадрида. Того вечора Реал програв голландцям із ганебним рахунком 1:4.
Після блискучої перемоги у Лізі чемпіонів, фінал якої відбувався у травні 2018-го в Києві, де Реал змагався з англійським Ліверпулем, «реалісти» рідко балують своїх шанувальників гідним результатом. Тож такі тихі футбольні вечора в Мадриді тепер трапляються часто. Проте фанати королівського клубу готові у будь-який момент вдатися до своєї улюбленої справи — від душі, як це у них заведено, побешкетувати у фонтані Сібелес.
Солідний мадридський фонтан оточений однією з найжвавіших трас у місті, і до нього не передбачений пішохідний перехід. Проте після кожного успішного виступу Реала насичена траса нікого не може зупинити. Розігріті пивом і адреналіном вболівальники рвуться до знаменитого фонтану, щоб відсвяткувати тріумф Реалу. Вони натягують на статую богині Кібели, що сидить на колісниці, шарфи, футболки, різноманітну футбольну атрибутику в кольорах рідного клубу і влаштовують масові купання.
Ще одна традиція міста — це корида. Мадридці годинами сперечаються про своїх тореадорів-фаворитів, легко можуть згадати рік і обставини драматичних смертей на арені. На щастя, це трапляється вкрай рідко.
Ще більше мадридці люблять биків. Вони із захопленням розповідають про гепіенди на арені, коли глядачі дарували бику життя за його бойові звитяги. У таких випадках щасливця-бика з усіма почестями відправляють на пенсію у заміську садибу зі зручностями. Але і це трапляється вкрай рідко. Бики, як правило, не переживають кориду. Зоозахисники давно і безуспішно борються за припинення цих боїв, але мадридці не вважають цей різновид дозвілля варварством.
Їжа — ще один іспанський культ. Істинно мадридський делікатес — хвіст бика. Нічого екзотичного, просто хрящ з яловичим м’ясом. А на десерт зазвичай замовляють чурос — палички із заварного тіста, які опускають в густий гарячий шоколад. Чим пізніша солодка вечеря, тим краще, — це негласне правило. Тому об одинадцятій вечора в кафе Chokolateria, яке працює цілодобово, немає жодного вільного столика.
Під вечір Мадрид активізується. Наприкінці дня великий музей Prado на кілька годин відкриває свої двері для безкоштовного входу. У колосальну чергу стікається народ з усього міста, щоб подивитися на полотна, під якими красуються святі для світу мистецтва імена: Дієго Веласкес, Ель Греко, Сандро Боттічеллі, Рафаель, Пабло Пікассо.
Мадридці люблять вплітати гучні імена у свою повсякденність. Вони обов’язково розкажуть про ресторан, який належить акторові Хав'єру Бардему, або про той, у який заходив король Хуан Карлос.
Вас, напевно, заманюватимуть у котрийсь із закладів громадського харчування, стверджуючи, що саме тут Ернест Гемінґвей написав один зі своїх знаменитих романів. Ось цей ресторан був його улюбленим, ну, а той — найулюбленішим. Не дивуйтесь. Не виключено, що так воно і є. Мадридці ніколи не брешуть. Але іноді перебільшують.
Цей матеріал опубліковано в № 25 журналу НВ від 11 липня 2019 року
