В обіймах Грузії. Тбілісі, Казбегі, Кутаїсі та Сванетія за сім днів
Панорама на місто Тбілісі (Фото:НВ/Петро Шевченко)
Захопливо, гостинно, смачно — цими трьома словами можна описати туризм у Грузії. Невелика країна активно розвиває інфраструктуру і намагається швидко відновитися після пандемії Covid-19.
Сакартвело, Грузія чи Georgia — ці три слова означають назву однієї країни. Позначення національності «грузин» і назва країни на Кавказі «Грузія» з’явилися за часів Російської імперії. В жодній іншій мові цих термінів не використовують, це так званий екзонім.
Візитівка Тбілісі
Семиденна подорож до Грузії, де народився мій дід Альфред Гагарідзе, відбулася з ініціативи Національної адміністрації туризму цієї країни. Для країни, яка живе за рахунок туризму, ця структура за статусом дорівнює державній службі безпеки або розвідці.
До пандемії Covid-19 у 2019 році тримільйонну Сакартвело відвідало 9,3 млн туристів, які принесли економіці країни близько 2 млрд ларі або $690 млн. У 2021 році приїхали лише близько 1 млн туристів. Тому для Грузії розвиток туризму є питанням економічної безпеки.
Переліт з аеропорту Жуляни у Києві на борту лоукостера Bees Airline до міжнародного аеропорту Тбілісі зайняв дві з половиною години. Приблизно як у годину пік із центру Києва дістатися до Академмістечка. До речі, якщо ви цілеспрямовано летите в Грузію покататися на лижах, то лоукостер гроші за перевезення спорядження не бере.
У столиці Грузії ми розмістилися у готелі Rooms. Персонал готелю у віковій категорії 20−30 років крім «дякую» і «добрий день» російською мовою майже нічого не розуміє, тому я спілкувався з ними англійською. Масштабну англомовну експансію у Грузії провів колишній президент Міхеіл Саакашвілі. Багато грузинів зараз розуміють, як багато він зробив для своєї країни. Але головне — він, як кажуть місцеві, розвернув Грузію у бік Заходу. У готелі я майже не зустрів туристів із Росії, в основному це американці та індуси.
Тбілісі, якщо порівнювати з Києвом, виглядає більш європейським, максимально позбувшись, як мінімум у центрі, радянської архітектури. Хоча як і в будь-якій іншій пострадянській країні, хрущовок і панельних будинків ніхто не скасовував.
Компактний центр Тбілісі, який перетинає гірська річка Кура, поділено на дві частини. Міські пейзажі змінюються скелями і старовинними спорудами. Візитівка Тбілісі — це автентичні балкончики будинків у старому місті.
Тбілісі
Наш день розпочався з Національного музею Грузії, де можна побачити унікальні золоті прикраси, датовані III тисячоліттям до нашої ери. Виноробство в Грузії розпочало свою історію тисячі років тому — у цьому музеї є глечик VI тисячоліття до нашої ери.
Спільний сусід
В історіях України та Грузії є щось схоже, що пояснюється сусідством із Росією. Царства Колхіди та Іберії прийняли християнство на початку IV століття. До цього місцеві жителі були язичниками, що сповідували зороастризм і митраїзм. Об'єднане королівство Грузії досягло піку своєї політичної та економічної сили під час правління царя Давида IV, якого ще називають Будівничим, і його онуки цариці Тамари,
Після цього країна опинилася під впливом різних імперій упродовж століть. Наприкінці XVIII століття Картлі-Кахетинське царство уклало союз із Російською імперією, і область було приєднано до Росії у 1801 році. Після короткого періоду незалежності, що настав після революції 1917 року, Грузія була окупована Радянською Росією в 1921 році, ставши частиною спочатку Закавказької Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки, а з 1936 року — Грузинської РСР. Після здобуття незалежності у 1991 році посткомуністична Грузія постраждала від громадянських заворушень та економічної кризи 1990-х. Загалом розруха тривала до Революції троянд 2003 р., після чого новий уряд під керівництвом Саакашвілі розпочав демократичні та економічні реформи.
У Грузії є два регіони — Абхазія та Південна Осетія, які після російсько-грузинської війни 2008 року, як окремі держави визнали лише Науру, Сирія та Венесуела.
Грузія і більшість міжнародної спільноти розглядають ці регіони як частину території суверенної Грузії, що під російської військової окупацією.
Зараз у Грузії хоч і хиткий, але мир.
Вино і тости в Грузії — частина культури
Якщо ви скористаєтеся підйомником у парку Ріке, який підніме вас прямо до фортеці Нарікала, то ви побачите вражаючі краєвиди Тбілісі на стародавню церкву Мехеті. Піднявшись вгору, ви можете відвідати Матері Картлі — аналог Батьківщини-матері, телевежу та Пантеон письменників і громадських діячів. Або ж, як ми, обійти Національний ботанічний сад Грузії, помилувавшись водоспадом Легватахеві.
Вино і тости — це, мабуть, єдиний стереотип, який виявився для мене в перший день правдою. Але це приємний і позитивний момент, який глибоко укорінений у культурі грузинів. І тут мова не про пияцтво чи марність, ідеться про те, що процес пиття вина і тости — це багатовікова традиція грузинів, мета якої не в тому, щоб за допомогою алкоголю уникнути реальності. Як пояснив наш гід Олександр Гвелесіані, коли грузини виголошують тости, вони висловлюють свої почуття, а вино дає певний рівень розкріпачення — і все це під акомпанемент чудової грузинської гастрономії.
Сходження на гору Казбегі
Наступного дня ми вирушили підкорювати гору Казбегі. Захід на цю гору є і з боку Росії, і там її називають Казбек.
Дороги в Грузії приємно здивували, їхній стан за п’ятибальною шкалою можна оцінити на 5. До Казбегі з Тбілісі можна дістатися однією єдиною дорогою — Військово-грузинською. Така назва неспроста, її історія походить зі складних відносин Грузії та Росії. За Георгіївським трактатом від 1783 року, Грузія опинилася під протекторатом Росії через тиск Османської імперії. Цією дорогою російські війська у разі потреби заходили на територію Грузії для її захисту. З обох боків ще залишилися напівзруйновані сторожові вежі, які в разі небезпеки передавали сигнал далі. Тепер це основна транзитна артерія, якою сотні фур прямують через Грузію до Росії. На шляху до Казбегі зустрічається безліч визначних пам’яток, серед яких Жинвальське водосховище та стародавній замок Ананурі з діючою церквою всередині. На цьому ж відрізку буде можливість придбати автентичні сувеніри, наприклад, папаху з баранячої шерсті.
Зараз у Грузії реалізується масштабний інфраструктурний проект, який ми спостерігали на власні очі — 53 тунелі крізь гори, які значно розвантажать Військово-грузинську дорогу та зроблять пересування в горах у рази швидшим. Будівництвом займається китайська компанія.
Далі любителі лиж по Військово-грузинській дорозі можуть дістатися прямо в гірськолижний курорт Гудаурі. Тут же для мисливців за красивими сторіс і фото для інстаграма буде безліч варіантів для створення захопливих кадрів.
Після обіду ми вже були біля підніжжя гори стратовулкану Казбегі на висоті понад 2000 метрів, всього висота гори 5034 м. Краєвид з вікна — приголомшливий, із панорамою на гору.
На Білому мості міста Кутаїсі до храму Баграта
Вранці наш шлях лежав до міста Кутаїсі — його вважають місцем, де мешкають автентичні грузини. Це місто у 90-х було відоме у кримінальному світі. Але раніше ці місця згадували в легендарних пригодах Одіссея, який приходив на ці землі по Золоте руно. Сьогодні про кримінальне минуле згадують лише жартома. Зазначимо, що нині геральдичні варіації Золотого руна часто зустрічаються у Республіці Грузія. Особливо для гербів і прапорів, пов’язаних із західно-грузинськими (історичними Колхідами) муніципалітетами та містами, включно з гербами Кутаїсі, стародавньої столиці Колхіди.
Дорогою до Кутаїсі на нас чекала винна дегустація. Цікаво, що коли Росія заборонила імпорт грузинського вина і води, багато винних заводів переорієнтували свій експорт на Китай, який тепер на другому місці за обсягом купівлі грузинського вина. На першому місці ще досі залишається Росія і на третьому Україна. Грошовий річний оборот винного заводу, який ми відвідали, становить близько $17,5 млн за вартості однієї пляшки вина $2,5.
Ті, хто любить фільм Міміно, може пройтися Білим мостом і помилуватися місцевою пам’яткою — білим камінням. Центр Кутаїсі чимось схожий на Львів, і, обидва ці міста є побратимами.
Коли прогулювався вуличками Кутаїсі, звернув увагу, як на Білому мості місцеві жителі зупиняються і хрестяться, як виявилося, у бік храму Баграта. Ця будова має сакральне значення для грузинів, оскільки символізує об'єднання нації. У цьому храмі коронували Давида IV Будівничого, діда цариці Тамари. Будівля була під захистом ЮНЕСКО, але після її реконструкції з ініціативи Саакашвілі, у зв’язку з появою в будівлі елементів заліза та скла, цей храм зник зі списків міжнародної спадщини. Зараз там діюча церква та чудова панорама на Кутаїсі.
По гірському серпантину в гості до гордих і суворих сванів
Дуже часто в Кутаїсі зупиняються на шляху до знаменитої Сванетії або Местіі. Тут є два варіанти — або добиратися на авто близько 4−5 годин по гірському серпантину з незабутніми краєвидами, або долетіти до Местії на літаку за 30 хвилин з Кутаїсі, 55 хвилин з Тбілісі. Так, у Местії з 2,5 тис. мешканців є свій аеропорт, який побудували під час президентства Саакашвілі. Щоправда, призначений він для невеликих пасажирських літаків.
Подорож до Сванетії на автомобілі є більш захоплива. Протягом кількох годин ви будете милуватися неймовірними гірськими краєвидами під грузинську музику.
Местія зустрічатиме вас сванськими вежами, які будувалися просто з будинком сім'ї. Ці вежі, насамперед, мали оборонну функцію як від ворогів, так і від снігової лавини. З основного будинку до вежі був таємний хід. Підвалини цих веж були округлими як яйце, тому у разі, якщо накочував сніг, то ця будівля не руйнувалася, а нахилялася. Також у сванів до середини 20 століття ще були випадки кровної помсти, коли через певні причини всім чоловікам роду загрожувала смерть. У таких випадках вся сім'я, а це могло бути понад 20 людей, ховалися у вежі і до двох тижнів могли в ній жити і оборонятися від ворогів. Збоку ці будинки з вежами схожі на невеликі замки. Цілими збереглося близько 200 веж, частина з яких перебуває під охороною ЮНЕСКО.
Местія — це передусім гірськолижний курорт. Також це місце багате й на інші пам’ятки, серед яких різні трекінгові маршрути, льодовики, сванський історичний та етнографічний музей.
Країна, де туристу буде затишно
Повертаючись з Местії, ми відвідали печеру Прометея, яка розташована поряд з курортним містечком Цхалтубо. Цікаво, що грузини хочуть реставрувати свої санаторії радянської доби.
Потім ми повернулися до Тбілісі, де повечеряли у вінтажному ресторані Чорний лев.
Перебуваючи в Грузії, не почуваєшся десь у чужому місці. І річ, мабуть, не в тому, що мій дідусь із Кобулеті. А у ставленні грузинів до туристів як до своїх близьких гостей, які прийшли до них у дім.
