Багатюща природа, краса національних парків і особливості спілкування з місцевими жителями. Нотатки з Мадагаскару
Українка Софія Вовк подорожувала Мадагаскаром наодинці
Мадагаскар — величезний острів, четвертий за розмірами у світі. Мандрівниками не розпещений, оскільки сюди літають лише кілька авіакомпаній. Більшість туристів обирають для відпочинку маленькі острови з пляжами в стилі баунті, дорогими спа-готелями і добрим сервісом. Але це всього лише туристичний Мадагаскар — як Балі в Індонезії.
Що змушує мандрівників летіти так далеко? Звісно ж, лемури і баобаби. Принаймні, я так вважала до поїздки. Але не варто плекати ілюзій: перше треба ще пошукати, а до других — здолати чималий шлях.
Республіка Мадагаскар — колишня французька колонія. Минуло всього 56 років з того часу, як країна стала незалежною і французька залишилася другою офіційною мовою в державі. Вирушаючи сюди, не завадить вивчити кілька французьких фраз. Хоча з англійською великих проблем також не буде.
Столиця Антананаріву являє собою величезний мегаполіс, який нагадує лабіринт, вулиці якого належать торговцям усього, що тільки можна собі уявити. Від фруктів до цеглини, від м'яса до старих мобілок. І це все на тротуарах, в дощ і спеку, від сходу сонця до заходу.
Але затримуватися в Тані, як місцеві жителі називають це місто, надовго сенсу немає. У подорожі Мадагаскаром це всього лише перевалочний пункт. Переміщаючись островом, будьте готові, що доведеться повертатися сюди не раз, адже всі дороги ведуть у столицю.
Щоб побачити справжній Мадагаскар, вирушайте вглиб острова. І відразу звикайте до того, що називати вас всюди будуть vazaha, тобто біла людина, приїжджий, чужинець. Ображатися не варто. Біла людина, особливо якщо подорожує наодинці, привертає увагу. Багато хто захоче вас просто гарненько розглянути, щось вам продати, хтось, почувши, що ваша мова не французька, спробує попрактикувати з вами англійську, а дітлахи просто захочуть вас непомітно помацати. Дозвольте їм ці маленькі радості. Ви тут гість.
Подорожуючи островом, будьте готові побачити, як щось прекрасне, так і моторошне. Це країна гнітючої бідності. На тлі багатої природи маленькі селища потопають у злиднях. У багатьох селах немає електрики, люди живуть у примітивних будівлях з глини або пальмового листя. З ранку до ночі вони працюють у полях без будь‑якої техніки.
Через бідність малагасійці погано знають свою країну і подорожують вкрай рідко. Можна жити в гірській місцевості посеред острова і ніколи не бачити океану. Можна мати хатину на березі і рибалити кожен день, але ніколи не бачити тропічного лісу. Або мати 20‑річний досвід роботи гідом у джунглях, але бачити баобаби, що зростають на протилежному боці острова, тільки на картинках.
Хоча тут є на що подивитися. На острові — десятки тропічних лісів, багато територій перебуває під охороною і мають статус національних парків. Саме в таких місцях можна побачити, як живуть у диких умовах співаючі й танцюючі лемури. А ще вічно сонні хамелеони, барвисті голосисті птахи, дрібні жаби та інша химерна живність. Щоб розглянути все це розмаїття, краще вибратися в ліс на кілька днів з наметом. До речі, гарна новина для любителів походів — нічого смертельно отруйного на острові немає, навіть змій.
Головна місцева визначна пам'ятка — Алея баобабів — недарма фігурує в списках місць, які варто побачити. Коли ти стоїш під деревом, якому понад півтисячі років, багато подій здаються тобі нікчемними. Тут прийнято дивитися на захід сонця. І це не просто приманка для туриста. Коли густі барви неба розливаються над могутніми гілками баобабів, розумієш, що саме цей захід запам'ятаєш на все життя.
Матеріал опубліковано в НВ №12 від 31 березня 2016 року
Читайте більше про найяскравіші подорожі в серії матеріалів Моя Країна
