«Знаходиться той, хто додає ресурсу». Як мобілізувати ресурс для пошуку житла тисячам українців — інтерв'ю з активісткою

17 серпня, 17:30
Ексклюзив НВ
Зруйнована квартира у Миколаєві (Фото:REUTERS/Edgar Su)

Зруйнована квартира у Миколаєві (Фото:REUTERS/Edgar Su)

Автор: Алла Кошляк

Громадська організація Центр спільних дій ще з 2009 року займається аналізом та моніторингом рішень влади, співпрацюючи з урядом і громадами у просуванні демократичних змін у країні.

З початком повномасштабного вторгнення Росії керівника Центру мобілізували на фронт, а сама структура спільно з волонтерами почали допомагати українцям знайти безкоштовне безпечне житло.

Відео дня

Марія Левонова, в.о. виконавчого директора Центру спільних дій, розповіла Радіо НВ, як вони з волонтерами допомогли 6 тисячам людей знайти прихисток.

Марія Левонова

в.о. виконавчого директора Центру спільних дій

До 24 лютого ми працювали, ви правильно сказали, як аналітично-адвокаційна організація. Ми аналізували рішення влади на регулярній основі, фактично проводили моніторинг, випускали аналітичні дайджести, подкаст Ок, і шо? на цю тему. Повідомляли про те, що відбувається у владі, які рішення приймає парламент, які рішення ініціюються, що підписує президент і як працює уряд. [Один з] напрямів роботи — це наша робота на локальному, регіональному рівнях. у грудні у нас вийшло велике дослідження про те, наскільки спроможні громади обласних центрів управляти публічними фінансами, розпоряджатися нашими з вами коштами, які ми з вами сплачуємо у вигляді податків. Це теж була така велика історія, яку ми запустили, започаткували і почали активно на початку року, оскільки це дуже тягла робота.

Також ми працюємо на рівні громад, допомагаємо їм урядувати добре, управляти нашими коштами на зовсім місцевому рівні. Ми мали п’ять громад-партнерів на той момент і працювали з ними з дуже серйозними темами. Це і управління освітніми мережами, це тема поводження з твердими побутовими відходами [і так далі]. Супроводжували їх у виробленні місцевих політик від визначення проблеми, що є найактуальнішим, що є проблемою для політики, до напрацювання аналітики, залучення громадян, стейкхолдерів, виписування рішень і комунікації рішень.

Зрозуміло, що на момент повномасштабного вторгнення ці речі, здавалось би, це все перекреслювалося. Але з іншого боку ми були готові до того, що якщо почнеться повномасштабне вторгнення, ми [зосередимо] частину наших зусиль і спрямуємо їх на те, що [потрібно] владі в цей момент. Ми маємо тривалий досвід співпраці з владою, також іноді допомагали органам, уряду консультуватися з громадянами, стейкхолдерами. Робили це з Міністерством охорони здоров’я, освіти, Офісом євроінтеграції, кожного разу це якийсь інший партнер. Тому ми розуміли, що підемо в це партнерство знову, якщо буде треба, і ми розуміли, що в час повномасштабної війни така потреба може з’явитися.

Коли ми намагалися кожен своїми силами евакуюватися з Києва, приїхали в більш-менш безпечні місця, було зрозуміло, що допомога потрібна не на центральному рівні прийняття рішень, а на місцевому. Частина людей, частина команди, зокрема, виконавчий директор одразу був мобілізований [на фронт] у перший же тиждень, голова організації на той момент і досі знаходиться в Вашингтоні на конференції, а потім на програмі, яка передбачає його значне залучення до адвокації на міжнародній арені. І на рівні громад ми бачили, що немає системи, яка би допомагала поселити людей, які тікають із небезпечних регіонів, де ведуться активні бойові дії.

Ми 25, мабуть, 26 лютого вже запустили цю ініціативу, якою зводили між собою людей, котрі шукають безпечну домівку і тих, хто готовий у себе вдома, у своїх домогосподарствах цих людей прихистити в безпечніших регіонах. Потік людей був великий, ініціатива працювала з 26 лютого до кінця червня. Люди їхали з різною кількістю дітей в автомобілях, із домашніми тваринами, з людьми з інвалідністю. І ми розуміли, що якщо вони вже звертаються до нас, це означає, що вони не можуть знайти собі домівку самостійно і не мають іншого способу дістатися в якесь безпечне місце.

Ми прокомунікували цю історію в медіа, українські медіа дуже активно працювали з такими темами, у нас не було проблеми з тим, аби розповісти. Але оскільки весь алгоритм роботи був дуже ручний, не було варіанту автоматизувати його, бо ми розуміли, що поселяємо в домогосподарства людям людей. І ми мусили бути певні, чи справді вони туди поїдуть, чи погодяться на ті умови, які є. Якщо це люди з інвалідністю, іноді потрібні трохи інші умови проживання. В першу чергу ми опрацьовували заявки, де були діти, люди з інвалідністю і де були тварини в машинах. Переважно в одних машинах завжди були і діти, і тварини, тому цей алгоритм значною мірою мав сенс.

Під цю ініціативу за весь час ми залучили понад 500 волонтерів і саме тому вона була живою, ми могли без автоматизації цього процесу впоратися з тим потоком людей. Понад шість тисяч заявок ми опрацювали за цей час і в такий спосіб поселили близько шести тисяч людей, які спочатку поселялися здебільшого в приватні домогосподарства. З часом ми розуміли, що кількість заявок на те, аби поселити людей у себе, зменшувалась, це було обумовлено тим, що починали їхати родичі, друзі і у приватному порядку займалися ці місця, які люди готові були надати.

І ми почали звертатися до громад, до муніципальних прихистків, шукати ці контакти. Дуже часто в різних громадах це були абсолютно різні люди, і офіційні управлінці, якісь люди з соцзабезпечення громад, із освітньої сфери іноді. Часто це були просто волонтери, іноді це були священники, громадські активісти. Це були всі можливі типи людей, яких ми маємо на територіях. Ключове наше питання було — знайти саме тих, які справді можуть поселити людей у якесь приміщення. Це дуже спрощувало нам роботу з одного боку, а з іншого боку десь наприкінці березня ми почали отримувати дзвінки з тим, що ми маємо місце, але не маємо матраців, подушок, базових речей, щоб покласти людей спати навіть на підлогах.

Тоді ми виділили частину бюджету організації на те, аби закупити спальні місця, закупили близько тисячі спальних місць. Це не тільки матраци, це подушки, ковдри, постелі, аби людей реально могли десь покласти спати. Це теж була досить складна історія, бо знайти виробника, який працює в нормальному режимі, може швидко це виготовити, працює на території України, це теж було завдання з зірочкою. Але в результаті ми вийшли на підприємство в Чернівецькій області, яке допомогло нам забезпечити цю потребу.

Окрім того, ми допомагали перенаправити якусь гуманітарну допомогу від друзів, але ключовим нашим завданням було допомогти громадам відлагодити цей процес, знайти ці спальні місця, підсилити їх у той момент кризи, до якого вони були, як ми вже потім зрозуміли, абсолютно не підготовлені. Тому з червня ми зі спокійною душею припинили роботу ініціативи, кількість заявок зменшувалася і ми вже бачили, що громади нормально поселяють людей самі. Але у квітні ми розуміли, що на місцях відбувається щось дуже цікаве та екстраординарне для України, починаються якісь дуже тісні та дуже ефективні зв’язки між людьми з абсолютно різних груп, які до того між собою не взаємодіяли, безвідносно ефективності влади.

Тому ми почали робити подкаст Один одному, наша журналістка приїжджала до різних громад різних областей, там ми спеціально відбирали і малесенькі громади, де проживає зовсім мало людей, і більші, і обласних центрів. Збирали коментарі від дуже різних спільнот, завжди охоплювали бізнес, аби зрозуміти, як вони взаємодіють, як виживають, як допомагають. Завжди намагались охопити когось із влади, аби зрозуміти, коли вони включились, чи це вони організували взаємодію, чи приєдналися до вже готового кола активних і ефективних людей.

В кожному з випадків ми знаходили якісь дуже цікаві приклади того як люди, які об'єднуються заради чогось вищого, більшого, створили машину роботи тилу, яку неможливо навіть промалювати з початку повномасштабного вторгнення, яку неможливо було випередити. Те, що ми бачили у громадах і бачимо зараз, подкаст досі виходить, ми бачимо в ньому дуже великий сенс і дуже багато цікавих речей витягуємо звідти.

Якщо нам вдасться як країні цю всю енергію та готовність до взаємодії і якусь невтомність, я би навіть сказала, бо в якийсь момент ми всі почали втомлюватися від того, що відбувається, але завжди знаходиться хтось, хто підмінює, додає ресурсу тим, які ще готові тягнути якісь речі на собі. Це буде дуже круто, це дуже допоможе нам у відбудові, в новому витку розвитку України як держави.

Ця публікація створена НВ за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст матеріалу не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X