Армія ґвалтівників. Що відомо про масштаб сексуального насильства військ РФ під час вторгнення в Україну

8 квітня, 09:25
Військовослужбовці російських військ і їхні танки на околицях оточеного міста Маріуполь, Україна (Фото:REUTERS/Alexander Ermochenko)

Військовослужбовці російських військ і їхні танки на околицях оточеного міста Маріуполь, Україна (Фото:REUTERS/Alexander Ermochenko)

Під час повномасштабної війни росії проти України скоєно багато злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством. Їх вчиняють не лише російські військові, а також мародери. Об'єктами таких злочинів можуть бути не лише жінки або дівчата, а також і чоловіки та літні люди.

Репортер НВ Саша Горчинська з’ясувала, про які масштаби подібних злочинів йдеться насправді, хто фіксує такі правопорушення та куди можуть звертатися особи, які пережили сексуальне насильство під час війни або стали його свідками.

Відео дня

Жінок ґвалтують на очах у дітей

«У Маріуполі російські окупанти кілька днів по черзі ґвалтували жінку на очах у її 6-річного сина. Пізніше вона померла від ран. Волосся її маленького сина посивіло. Це не фільм жахів. Зґвалтування, насильство, вбивства — ось що означає «російський світ».

Цей твіт від Міністерства оборони України, опублікований 30 березня 2022 року, облетів усі соціальні мережі, а також сторінки українських та іноземних ЗМІ. Як написала згодом на своїй Фейсбук-сторінці волонтерка Юлія Смірнова, постраждалого хлопчика після цього забрали до лікарні — він перестав розмовляти та перебуває у стані шоку. Також відомо, що вдалося знайти двоюрідну сестру загиблої жінки, яка мешкає разом із родиною в Празі — вона готова забрати хлопчика до себе.

Ще одна історія, про яку світ дізнався завдяки статті у британському виданні Times — розповідь 33-річної Наталії, мешканки міста Бровари, що під Києвом. Російські окупанти зайшли на подвір'я приватного будинку, застрелили чоловіка Наталії, вбили їхнього собаку та розбили авто. А тоді — тричі зґвалтували жінку на очах в її чотирирічного сина, який ховався у котельні. Наталії з сином вдалося втекти, коли п’яні окупанти заснули.

Постраждала також розповіла ЗМІ, що один з окупантів, який зайшов до її будинку, називав своє ім'я: він представився Михайлом Романовим. Факт скоєного злочину також підтвердила генеральний прокурор України Ірина Венедіктова та зазначила, що окупанта оголошено в розшук. Ще згодом стало відомо, що ґвалтівника, ймовірно, вже ліквідували військові Збройних Сил України. Про це на своїй Фейсбук-сторінці повідомила заступниця міністра внутрішніх справ Катерина Павліченко.

«Поліція Київської області встановила особу ґвалтівника. За оперативною інформацією покидька було ліквідовано військовими України. Втім, ми маємо пересвідчитись в тому, що потвора не уникне відповідальності, якщо ще залишилась живою. Ґвалтівнику нині заочно оголосили про підозру щодо порушення законів та звичаїв війни. Мерзотник буде оголошений через Інтерпол в міждержавний розшук. Якщо нелюд все ж живий, він буде переданий українському правосуддю та понесе покарання за скоєне — йому загрожуватиме довічне позбавлення волі», — йшлося у повідомленні заступниці голови МВС.

Слухайте подкаст на цю тему

Точних даних, які би дозволили оцінити масштаби злочинів сексуального характеру, скоєних російськими військовими, наразі немає — про це на своїй сторінці у Фейсбуці пише генеральна прокурорка України Ірина Венедиктова.

«Журналісти постійно запитують статистику таких злочинів, кількість проваджень. Ці цифри щодня змінюються, але вони не дзеркало ситуації. Ті, хто зазнав такого страшного насилля, здебільшого статистикою бути не хочуть. Правоохоронці частіше дізнаються про випадки із відкритих джерел або від третіх осіб, а не від безпосередніх потерпілих. Не завжди сигнали підтверджуються», — зазначила генпрокурорка.

Про відсутність точних цифр у коментарях НВ повідомили і в прес-службі МВС, і у Міжнародній правозахисній організації Ла Страда — Україна.

Російські військові переносять тіло місцевого жителя в авто для транспортування до моргу, Маріуполь (Фото: REUTERS/Alexander Ermochenko TPX IMAGES OF THE DAY)
Російські військові переносять тіло місцевого жителя в авто для транспортування до моргу, Маріуполь / Фото: REUTERS/Alexander Ermochenko TPX IMAGES OF THE DAY

«Таку статистику неможливо зібрати на етапі, коли йдуть активні бойові дії, оскільки постраждалі намагаються забезпечити свої базові потреби та зберегти життя, а вже потім повідомити чи задокументувати відповідний випадок», — коментують у Ла Страда — Україна. Та додають: очікують, що реальні масштаби можна буде оцінити після завершення активної фази бойових дій — коли постраждалі будуть більш схильні повідомляти про такі випадки.

Про те, що задокументувати такі випадки та зібрати доказову базу наразі дуже складно, особливо, якщо йдеться про тимчасово окуповані території, повідомляють і у пресслужбі МВС. Тож наразі про жорстокі діяння, скоєні російськими окупантами під час наступу на українські міста і села, свідчать окремі історії, які з’являються у соціальних мережах та ЗМІ.

Про двох жінок, які були зґвалтовані й убиті окупантами, у своєму Твітері також написала Дар’я Каленюк, виконавча директорка Центру протидії корупції.

«Моїх подруг, двох молодих дівчат, катували, ґвалтували і вбили. Одна з них була прекрасною лікаркою, а інша була науковицею і мала ступінь доктора філософії», — йдеться в дописі.

Жителька села Мала Рогань, що також на Харківщині, записала відеозвернення, де розповіла, як російський окупант спершу забрав її сина, а також шукав лом, яким збирався «громити магазини». Пізніше повернувся разом із сином, залишив його, а замість того забрав доньку.

«Було десь о пів на першу ночі. Вона повернулася десь о сьомій ранку. Я всю ніч не спала, переживала, що він її вбив. Він затягнув її в клас на другому поверсі, всю ніч ґвалтував. Вколов наркотики — сказав, що вона нічого не відчує. Порізав їй щоку, шию. Зґвалтував, тицяв їй пістолет кругом, хотів її вбити. Обрізав ножем волосся», — розповіла жінка на відео. Його опублікував телеграм-канал Харків.Life.

Цей злочин зафіксувала правозахисна організація Human Rights Watch у своєму звіті. Там зазначається, що постраждала — 31-річна жінка. Вона розповіла правозахисникам, що її ґвалтівнику було 20. Окупант сказав їй, нібито вона нагадує йому дівчину, з якою він колись ходив до школи.

Обстріляні магазини в центрі Харкова, березень, 2022 рік (Фото: REUTERS/Vitalii Hnidyi)
Обстріляні магазини в центрі Харкова, березень, 2022 рік / Фото: REUTERS/Vitalii Hnidyi

У звіті Human Rights Watch також вказано, що представники організації отримали ще три заяви про сексуальне насильство з боку російських військових у Маріуполі, а також у селах на Чернігівщині. Є також і заяви про зґвалтування на Херсонщині: до прикладу, про таке в коментарях американському виданню CNN розповіла українка Світлана Зоріна. Тоді вона повідомила, що йдеться про зґвалтування 17-річної дівчини.

На початку квітня, після того, як ЗСУ звільнили Київщину від російських окупантів та змогли зайти до розбомбленої Бучі, стало відомо, що по відношенню до місцевих жителів також скоювали жорстокі зґвалтування, насильство і тортури. Зокрема ЗМІ писали про зґвалтованих та убитих жінок — оголені тіла деяких з них знайшли покинутими вздовж траси. А також — про зґвалтування неповнолітніх дівчат.

Зґвалтування як зброя

Попри те, що на рівні офіційної комунікації російська федерація заперечує факт скоєння їхніми військовими злочинів проти мирного населення — як-от, у випадку із геноцидом в Бучі та обстрілами пологового будинку в Маріуполі, перехоплені українською розвідкою розмови окупантів свідчать про зворотне.

В одній з перехоплених розмов, які опублікувала на своїх ресурсах Служба безпеки України, російський окупант розповідає дівчині про те, що інші військові зґвалтували дорослу жінку та 16-річну дівчину, та додає: «Люди дичают».

Про зґвалтування 16-річної дівчини йдеться і в цій перехопленій розмові. Один із окупантів також повідомляє своєму співрозмовнику про те, що разом із іншими військовими вони «з'їли алабая», адже «сухпайки», видані російською армією, їм вже набридли.

Про сексуальне насильство вже говорять політики та дипломати: одним із перших на це звернув увагу міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба.

«Коли бомби падають на ваші міста, коли солдати ґвалтують жінок в окупованих містах, а ми, на жаль, маємо непоодинокі випадки, коли російські солдати ґвалтують жінок в українських містах, тоді важко, звичайно, говорити про ефективність міжнародного права», — цитує його слова видання Українська правда. Також зазначається, що інформацію про подібні злочини фіксує в себе Офіс Уповноваженого ВР з прав людини.

Публічно висловилася і посол Великої Британії в Україні Мелінда Сіммонс. Вона назвала зґвалтування, скоєні окупантами, «частиною арсеналу рф»:

«Зґвалтування — це зброя. Хоча ми поки що не знаємо масштабів її використання проти України, вже зрозуміло, що вона була частиною арсеналу РФ. Жінок ґвалтували на очах їхніх дітей, дівчаток — на очах їхніх сімей, заради навмисного приниження. Зґвалтування — це воєнний злочин».

Російський танк їде по вулицях Маріуполя — це місто сильно постраждало через авіаудари та обстріли російської армії (Фото: REUTERS/Alexander Ermochenko)
Російський танк їде по вулицях Маріуполя — це місто сильно постраждало через авіаудари та обстріли російської армії / Фото: REUTERS/Alexander Ermochenko

Про зґвалтування як зброю та спосіб залякування пише на своїй сторінці у Фейсбуці також і журналістка Тетяна Трощинська. Вона наводить цитату із книги Сьюзен Браунміллер Психологічна травма та шлях до видужання:

«Усвідомлення чоловіком, що його геніталії можуть служити зброєю, яка породжує страх, слід розцінювати як одне з найважливіших відкриттів доісторичних часів на рівні з використанням вогню та першої примітивної кам’яної сокири. Від доісторичних часів і до наших днів, я вважаю, зґвалтування відіграє вирішальну функцію. Це не більше і не менше як свідомий процес залякування, в якому всі чоловіки тримають усіх жінок у страху».

Таке ж пояснення наводять і психологи. Сексуальне насильство, вчинене у військовий час та під час збройних конфліктів, відрізняється від насильства, скоєного в мирні часи, говорять у Національній асоціації психологів — цій темі присвятили вебінар, слухачкою якого стала також і журналістка НВ Саша Горчинська.

Перша відмінність, зазначають психологи, це відсутність спланованої дії, що є характерною рисою таких злочинів у випадку із сексуальним насильством в мирний час. Інші відмінні риси — відсутність моменту вибору постраждалої особи, а також — реактивність дій.

«Під час скоєння такого злочину кривдник переживає відчуття безкарності, а також звуження свідомості. Це розділення відповідальності з іншими військовими. Може виникати також і відчуття безкарності — що вдасться залишитися неідентифікованим після всього», — зазначають у Національній асоціації психологів. Додають: подібні злочини можуть скоюватися із особливим ступенем жорстокості.

Психологи поділяють насильників на кілька типів: агресивний, для якого характерні такі дії як приниження людини, а страх жертви викликає окреме задоволення, також — владний, коли через насильство ніби підтверджуються сила і статус, а також — садистський тип, для кого характерні особливо жорстокі види насильства, побиття та тортури. Зазначається також, що в умовах війни сексуальне насильство нерідко супроводжується психічним і фізичним насильством, тому ця проблема є багатокомпонентною.

Тіла загиблих мирних жителів у Бучі, складені на місцевому кладовищі (Фото: REUTERS/Oleg Pereverzev)
Тіла загиблих мирних жителів у Бучі, складені на місцевому кладовищі / Фото: REUTERS/Oleg Pereverzev

Сексуальне насильство повинно стати забороненим актом — це має бути обов’язковою вимогою, яку необхідно вписати до угод про припинення вогню і в перемовини щодо зелених коридорів. Так само, як й інші вимоги, які цього стосуються: моніторинг випадків сексуального насильства, доступ постраждалих до медицини та ліків для всіх, хто постраждав від цього злочину — про це в коментарі НВ говорить письменниця та адвокатка Лариса Денисенко.

«Але ви бачите, як важко привезти воду та хліб, як обстрілюються евакуаційні автобуси. Неможливо вести перемовини відповідно до норм міжнародного права зі стороною, котра сексуальне насильство використовує як зброю. Проте наголошувати на цьому потрібно, говорити про це із міжнародними гуманітарними місіями, бо мовчати в даному випадку — це також зло», — зазначає Денисенко.

Насильство — це не лише зґвалтування

Під час війни ризики сексуального насильства значно зростають, кажуть в правозахисній організації Ла Страда — Україна — і з боку військових та мілітаризованих угруповань, і з боку інших задіяних осіб. Про те, що насильницькі дії по відношенню до українців та українок можуть вчиняти не лише російські військові, НВ повідомляють й інші співрозмовники.

МВС
Фото: МВС

Одна з українських психотерапевток, яка працює з постраждалими від сексуального насильства жінками, офрекордс підтвердила, що наразі в Україні також фіксують випадки зґвалтування з боку не російських військових, але мародерів — вони приходять грабувати будинки, вбивають хазяїв та ґвалтують жінок на очах у дітей. Проте говорити публічно про такі правопорушення постраждалі поки що не готові.

Монополія на сексуальне насильство справді не належить окупантам, додає письменниця Лариса Денисенко. Так само, як і постраждалими від таких злочинів можуть бути не лише жінки або діти, а також і чоловіки. І жінка, і чоловік можуть зазнати насильства і з боку мародерів, і від будь-кого, хто має зброю чи владу, а також бажання це зробити.

«Ці злочини можуть йти за стандартною процедурою кримінального розслідування, адже в таких випадках доступ до правової та медичної допомоги, а також можливості розповісти про це поліцейським вочевидь більші, ніж коли ти перебуваєш під тотальним контролем озвірілих окупантів, які мають негласні або гласні накази російського командування вдаватися до сексуального насильства».

Рівень сексуального насильства в умовах війни зростає, бо в такі часи відсутні достатні ресурси для забезпечення правопорядку, а також існує пріоритетність інших завдань, як-от захист та обороноздатність держави, кажуть в Ла Страда — Україна. Тому на заяви окремих потерпілих можуть реагувати менше. Зростає також і відчуття безкарності в тих, хто іде на такі злочини.

Російські окупанти вчиняють не лише сексуальне насильство щодо українських жінок, а і катують та вбивають мирних жителів. Фото: тіло вбитої російськими окупантами жінки в Бучі, що на Київщині (Фото: REUTERS/Oleg Pereverzev)
Російські окупанти вчиняють не лише сексуальне насильство щодо українських жінок, а і катують та вбивають мирних жителів. Фото: тіло вбитої російськими окупантами жінки в Бучі, що на Київщині / Фото: REUTERS/Oleg Pereverzev

Про відсутність інституційного та системного вирішення цих питань говорить і Лариса Денисенко. Вона згадує про волонтерські ініціативи, які дуже допомагають в роботі з такими випадками, також — про небайдужих лікарок і психологинь. Проте додає: наразі немає часу навіть для навчальних тренінгів по цій темі, а починати працювати з нею треба вже зараз.

«Я непокоюся, що не всі фахівчині та фахівці, що готові працювати з тими, хто вижив, обізнані з протоколами роботи з людьми, що зазнали такої травми під час війни. Відносно хороша новина: багато компетентних людей включилися в обміркування та пошук кращих шляхів вирішення проблеми. Є чимало благодійних запитів і від міжнародних організацій і від приватних осіб: підтримати потерпілих, оплатити необхідне лікування, реабілітаційні програми», — розповідає Лариса Денисенко в коментарі НВ.

Фахівці, які працюють із цими питаннями, акцентують увагу на тому, що подібні злочини слід розглядати в ширшому контексті, аніж просто зґвалтування. І шукати історії не лише в районах, де безпосередньо ведуться бойові дії, а і на інших територіях. Наприклад, у бомбосховищах, на місцях розподілу гуманітарної допомоги тощо.

Відповідно до Римського статуту міжнародного кримінального суду, формами сексуального насильства, які відносяться до воєнних злочинів, окрім, власне, зґвалтування, також є: примушення до занять проституцією, примусова вагітність, примусове рабство, примусова стерилізація, а також інші форми, як-от каліцтва статевих органів, погроза вчинення сексуального насильства, тортури сексуального характеру, примусове оголення.

«Примусове оголення жінок, дітей також є сексуальним насильством. Зокрема те, що окупанти змусили полонених українських прикордонниць та бійчинь оголюватися при чоловіках, а потім поголили їм голови — це також є воєнним злочином, сексуальним насильством», — каже Лариса Денисенко, згадуючи українських жінок, яких повернули до України під час обміну полоненими — їхні голови були поголені.

Чому постраждалі часто мовчать

Одна з найбільш поширених причин, чому постраждалі від сексуального насильства не звертаються по допомогу і не розповідають про пережите стороннім особам — це страх за себе, або за свою родину, наприклад, за дітей, зазначають в Національній асоціації психологів. Замовчувати подібні випадки можуть також через сором та небажання розголошувати інтимні подробиці того, що відбувалося на загал.

МВС
Фото: МВС

Перепоною для звернень із заявою є також і суспільна стигма та стереотипи, а ще — відсутність спеціалістів для роботи з цією категорією постраждалих, додають у Ла Страда — Україна:

«Нам відомо, що принаймні в одному випадку постраждалі намагалися звернутися до поліції, але не змогли, оскільки перебували на території, яка на той момент була не підконтрольна українській владі, а саме — на Херсонщині».

Звернення з окупованих той момент територій, де велися активні бойові дії, надходили також і до фахівців Ла Страда — Україна. А саме — з Київщини та Херсонщини. В деяких зверненнях повідомлялося одразу про двох, а то й трьох постраждалих.

«Це наштовхує на підозру, що такі випадки можуть бути досить поширеними та спланованими з боку російських військових. Але будь-які висновки можна буде робити лише з часом, коли відновиться правопорядок, а постраждалі зможуть вільно заявляти про такі випадки і картина стане більш ясною», — розповіли в коментарі НВ у Ла Страда — Україна.

Ще один момент: про такі злочини часто повідомляють із запізненням, коли постраждалій особі вдалося дістатися до безпечного місця. Як зазначають в Національній асоціації психологів, цей фактор — перебування в безпеці — є надважливим для опрацювання пережитого досвіду. Адже повторне переживання травматичного досвіду може бути небезпечним для особи, яка на момент роботи із цими спогадами все ще перебуває в місці, де є досі існує загроза для її життя та здоров’я.

Жінка стоїть серед розбомбленого двору в Маріуполі, 3 квітня 2022 року (Фото: REUTERS/Alexander Ermochenko)
Жінка стоїть серед розбомбленого двору в Маріуполі, 3 квітня 2022 року / Фото: REUTERS/Alexander Ermochenko

Проте навіть якщо постраждалі від сексуального насильства під час війни заговорять про це через кілька років, винних в цих діяннях все одно можна буде покарати — відповідно до міжнародного законодавства, воєнні злочини не мають термінів давності, на них також не поширюється амністія. На цьому наголошує Лариса Денисенко:

«Розслідування — це не першочергове завдання. Для воєнних злочинів, а сексуальне насильство це воєнний злочин, пріоритетний, на котрий не поширюється амністія, немає термінів давності, тому розслідування відбудеться за будь-яких умов, коли вижилі жінка, дівчина, чоловік, хлопець віднайдуть в собі сили говорити про це, або слідство відштовхуватиметься від інших свідчень та фактів».

Хто і як має документувати свідчення

Особи, які стикнулися із сексуальним насильством під час війни, потребують допомоги на кількох рівнях, зазначають фахівці Національної асоціації психологів. Це і медичний огляд, і перша психологічна допомога, а також інші психологічні інтервенції — наприклад, довготривала робота з психотерапевтом. Але і на цьому рівні існують певні складнощі: постраждалі особи в реальності не завжди мають доступ до медичної та психологічної допомоги. Особливо, якщо це стосується окупованих територій, або таких, де ведуться активні бойові дії, пояснюють в Ла Страда — Україна:

«Робота соціальних служб допомоги на більшій частині території України призупинена та не відновлена. Тим паче, ще до війни відмічались значні проблеми в наданні кваліфікованої медичної та психологічної допомоги постраждалим від сексуального насильства, і для цього не було створено належної інфраструктури».

Обов’язковою має бути також і фіксація злочину. Наразі цим займаються правоохоронні органи, наприклад, Офіс Генерального прокурора України. Для цього створено спеціальний сайт — https://warcrimes.gov.ua. А також — Моніторингова місія ООН з прав людини. Повідомляти про подібні злочини також можна до Офісу Прокурора міжнародного кримінального суду: otp.informationdesk@icc-cpi.int.

МВС
Фото: МВС

Документування свідчень — складне питання, що потребує навичок, зазначає в коментарі НВ Лариса Денисенко. Треба йти діяти за відповідним протоколом, каже вона, маючи на увазі Міжнародний протокол із документування та розслідування сексуального насильства в конфлікті. Протокол цей — достатньо детальний, але опанування методик також потребує часу. Найближчим часом короткі й зрозумілі інструкції з цього приводу мають отримати українські правоохоронці.

«Я хочу сказати дівчатам і жінкам, які коливаються, чи говорити з поліцейськими, чи зустрінуть вони там розуміння: практика показує, що зустрінуть. Але можна звертатися і до адвокаток Асоціації жінок-юристок ЮРФЕМ, і до адвокатів та адвокаток системи безоплатної правової допомоги. Всі зараз докладуть зусиль, щоб люди, які вижили після сексуального насильства, розповідали свою історію один раз», — каже Лариса Денисенко.

Вона також акцентує увагу на алгоритмі спілкування із постраждалими особами: на них ні в якому разі не можна тиснути — люди мають відчувати, що вони в безпеці. Формувати питання потрібно таким чином, щоб вони були відкритими. Фіксувати висловлене — терпляче та обережно.

«Ми маємо щоразу перевіряти, чи достатньо ми робимо, щоб ця безпека не була зруйнована: чи доречне це питання, чого не варто питати, чи достатній захист персональних даних, чи ми потребуємо на даному етапі фахової допомоги для людини? — пояснює Лариса Денисенко. — Людина, яка свідчить, має відчувати, що вона має право на контроль цієї ситуації. Цю історію пишете не ви, не ви її автор чи авторка, ви — уважна фіксаторка чи фіксатор слів».

Тіла загиблих мирних жителів лежать обабіч траси в 20 км від Києва (Фото: REUTERS/Mikhail Palinchak)
Тіла загиблих мирних жителів лежать обабіч траси в 20 км від Києва / Фото: REUTERS/Mikhail Palinchak

У випадках, коли йдеться про сексуальне насильство як про воєнний злочин, в жодному разу не можна говорити про так звану «вину того, хто вижив», як і про згоду в будь-якій формі, наголошує Денисенко — це регламентується міжнародним кримінальним правосуддям. Бо ця «згода» іноді може означати спробу зберегти своє життя або життя дітей, близьких.

Міжнародне кримінальне правосуддя чітко вказує на те, що у випадку сексуального насилля як воєнного злочину не може в жодному випадку йтися про вину вижилої, як і про згоду в будь-якій формі, бо ця «згода» означає спробу збереження свого життя, життя своєї дитини, близьких людей.

Куди звертатися

Якщо ви постраждали від сексуального насильства або стали свідками такого злочину і потребуєте екстреної консультації або швидкого реагування, можна звернутися в наступні інстанції:

  • Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації — 116 123 або 0 800 500 335 (безкоштовно та конфіденційно)

  • Асоціація жінок-юристок України — http://jurfem.com.ua або 068 145 55 90

  • Онлайн-консультація із фахівцями Ла Страда — Україна:

Telegram: @NHL116123, Facebook: @lastradaukraine, email: hotline@la-strada.org.ua

МВС
Фото: МВС
Показати ще новини
Радіо НВ
X