«Мрія, в яку потрапив російський снаряд». Хто і як відновлює населені пункти в передмісті Києва — інтерв'ю з активістами

12 липня, 21:40
Ексклюзив НВ
Волонтери ініціативи Сміливі відновлювати розбирають завали в Ірпені, Мостищі та Блиставиці (Фото:Сміливі відновлювати/Facebook)

Волонтери ініціативи Сміливі відновлювати розбирають завали в Ірпені, Мостищі та Блиставиці (Фото:Сміливі відновлювати/Facebook)

Автор: Алла Кошляк

Сміливі відновлювати — це волонтерська ініціатива з відновлення міст та сіл України після вторгнення окупантів у 2022 році.

Наразі команда опікується десятками приватних садиб та багатоквартирних будинків в Ірпені, Бучі, Гостомелі та навколишніх селах. Надалі планують розширювати географію і рухатися на північ, схід і південь, відновлюючи міста і села, звільнені Збройними силами України.

Відео дня

Як організували спільноту однодумців і волонтерів, які складнощі виникають під час роботи, в інтерв'ю Радіо НВ розповіли координатори ініціативи — Віталій Селик та Альона Крицук.

https://www.youtube.com/watch?v=uecLGCbLZ_8

Алла: Що саме ви будете відновлювати чи вже відновлюєте?

Віталій: Коли ми півтора-два місяці тому їздили в Ірпінь, Бучу, Бородянку та інші села навколо Києва, аби привозити гуманітарну допомогу, бачили, що багато людей опинилися в жахливій ситуації, коли у них пошкоджені, а часто і розбомблені будинки.

Це та ситуація, коли у тебе вчора було все — дорогий, великий будинок, хороша робота, машина, а сьогодні будинок частково або повністю розбомблений, машина згоріла в гаражі або була роздавлена російським танком, а роботи з лютого немає. І люди в такій жахливій ситуації опинилися, коли їм треба відновити якось будинок до осені, бо залишається три-чотири місяці до холодів, а ресурсів зовсім ніяких немає. І вони навіть не знали, [у кого просити про] допомогу. Вони йдуть до міської влади чи до сільської ради — там теж немає грошей, бо в державі зараз дефіцит по податкам; можуть хіба що зареєструвати випадок пошкодження будинку.

Крім того, ми бачили, що є багато волонтерів, студентів, офісних працівників, які хотіли б поїхати допомагати людям, можливо, щось відновити — закрити вікно, дірки в даху, прибрати сміття, яке опинилося в їхніх квартирі чи дворі.

Тут теж важлива психологічна історія. Одна справа, коли ти щонеділі просто прибираєш у себе в квартирі, а інша справа, коли ти приходиш і розумієш, що у тебе в квартирі були загарбники, окупанти — перекладаєш дві речі і тебе просто психологічно накриває. Іноді мої знайомі, які повернулися в Бучу, в Ірпінь, казали, що прибирали по два тижні.

І тому, цей кейс, коли ми допомагаємо організуватись волонтерам, допомагаємо їм доїхати до цих місць, знаходимо такі об'єкти з історіями — дуже допомагає людям, з одного боку, фізично відновити їхнє житло, повернути [його] хоча б до якогось житлового стану, а з іншого боку — у них є можливість поговорити з волонтерами, розказати свою історію, і це наче додаткова психотерапія.

Алла: Як зараз влаштована ваша робота? Скільки вас в організації? Чим ви саме займаєтесь?

Альона: У нас є певний актив, кістяк. Він постійно змінюється, але переважно це ми з Віталиком і ще декілька людей. Здебільшого ми приїжджаємо на вихідні…

Віталій: За два дні у нас більше 100 людей волонтерів.

Альона: Вони допомагають господарям прибирати завали, вичищати квартири і все таке інше.

У нас є координатор по волонтерах, вже і по комунікаційних роботах. Уже трошки ми починаємо займатися додатковим фандрейзингом, бо до цього часу це було більше на наших ресурсах.

Окремо в нас є волонтери — це професійні будівельники, які займаються професійними роботами. Наприклад, перекрити комусь дах, якщо влучив снаряд і можна відновити трошки, двері полагодити. Тобто одні волонтери прибирають ці завали, а професійні будівельники допомагають людям з консервацією — трошки відновити [житло], щоб зберегти будинок до більш капітального ремонту.

Віталій: Коли приходять професійні будівельники, вони можуть сказати «давайте знесемо цю стіну» чи «цю стіну ми залишаємо», і тоді вже волонтери можуть робити більш складні роботі, ніж просто прибирання.

Ми ведемо комунікацію з місцевою владою як в Ірпені, так і в Бучі. Вона домовляється з іншими волонтерськими ініціативами, які допомагають погодувати наших волонтерів під час робочого дня. Також вони домовляються з локальними перевізниками, щоб вони безкоштовно возили волонтерів, бо це дозволяє дуже сильно економити час. Є, звісно, ті волонтери, які їдуть своїми машинами, але якщо ми говоримо про студентів, то їх краще розвести по об'єктах, а потім забрати назад.

Алла: А хто взагалі ці люди, які просто зараз на цих об'єктах знаходяться? Є якийсь типовий портрет людини, яка береться відновлювати будинки?

Віталій: У нас, мабуть, кілька таких типових портретів. З одного боку, студенти, які відчувають свою відповідальність. Вони зараз навчаються і розуміють, що багато молодих інших людей воюють на фронтах. У них є енергія і бажання чимось допомогти в цей час.

Власне, з них все почалося. Я зустрівся зі знайомими студентами і вони кажуть: «А давайте поїдемо?» Давайте. Ми почали організовуватись, вони почали передавати іншим своїм друзям, і так потягнулися.

Інша сфера — це офісні працівники. Ми вже почали домовлятися з деякими підприємствами, компаніями, які збираються і їдуть просто ніби на корпоратив. Зважаючи на те, що ми зараз живемо в епоху, коли люди вже два роки через ковід не бачилися, працюють лише в Скайпі, то це одна з небагатьох можливостей, коли вони можуть виїхати на об'єкт і побачити один одного.

І інша [категорія волонтерів] - це професійні будівельники, які приїжджають з різними цілями. Є професійні будівельники — віряни, яким віра не дозволяє йти на війну. Вони кажуть, що відчувають свій громадянський обов’язок в тому, що приїдуть на Київщину і будуть тут виконувати якісь професійні роботи. Є будівельники, які працюють з мотивацією допомогти і набрати собі клієнтську базу для того, щоб потім робити складніші роботи. Бо одна справа, коли ти робиш екстремальні роботи зараз, для того, щоб зберегти будинок, а інша — якщо люди захочуть собі більш красивий ремонт зробити, тоді вони до них можуть звернутися.

Алла: Win-win стратегія.

Віталій: Так. Дуже щира, бо люди зараз виділяють по місяцю-два свого особистого часу, витрачають свої кошти на бензин і часто — на якісь матеріали. Але, з іншого боку, люди бачать, що це професійні працівники і потім, коли завершиться етап волонтерства, вони до них будуть звертатися за професійними [роботами].

Алла: Це поки що не відбудова, скоріше консервація…

Віталій: Принаймні, щоб зберегти ці будівлі до зими. Якщо вони переживуть зиму в такому стані — з дірявим дахом, який буде підтікати, замерзати, розмерзати, у вікна буде дути вітер, то наступного року не буде, що відновлювати.

Якщо зараз, умовно, людині треба буде знайти десяту частину вартості будинку, щоб його відновити, то, якщо він так простоїть, наступного року [потрібно буде] будувати вже цілий будинок.

Алла: Матеріалів вистачає для таких робіт? Чи є зараз з цим проблема?

Віталій: Матеріалів страшно не вистачає. І добре, що є деякі благодійні фонди, які фінансують [роботи] невеликими сумами, яких вистачає на десять, на п’ять будинків.

Алла: Якщо говорити про ці матеріали і інструменти, їх можна знайти в країні чи це треба теж звідкись завозити?

Альона: Вікна в нас найбільше всього постраждали, бо навіть, якщо будинок цілий, вибухова хвиля [вибиває] вікна. А вікна і двері - це ж, здебільшого, був імпорт вже не з дружніх країн. Тому, так, не вистачає.

Ми знаємо, що вже на заводах, які виробляють пластикові вікна, [формуються] черги на декілька місяців вперед. Тобто, знайти це скло, вікно — є проблемою.

Іншого матеріалу вистачає. Є великі організації, компанії… Не знаю, чи можна рекламувати…

Алла: Якщо люди роблять хорошу справу, то чому б не сказати.

Альона: Дякуємо, Епіцентр. Є великі знижки на ці матеріали, але все одно постає питання в грошах: де знайти гроші для того, щоб закупити ті матеріали, які необхідні, щоб хоча б мінімально закрити той дах, те вікно, інше.

Ще одне питання — інструмент. Будівельники [працюють] більше як наймані робітники. Тобто, вони приходять в компанію, а компанія вже видає їм весь набір інструменту. А коли ми лагодимо якийсь будинок, то тут треба кувалда, дриль, електрична пила. Тобто, треба набір інструменту, яким ти користуєшся п’ять-десять хвилин, але воно економить тобі пів години чи годину часу.

Зараз збільшується кількість бригад, але в них немає всього інструменту. Тому в нас ще одна задача — шукати той інструмент для того, щоб робота відбувалася ефективніше, щоб ми могли працювати по Київщині на більшій [кількості] об'єктів, в більшій кількості регіонів. А для цього потрібен цілий бусик з інструментами. Ми зараз над цим працюємо.

Алла: Скільки у вас будинків зараз під шефством?

Віталій: Ми так не рахуємо. У нас деякі будинки бувають розтягнуті на кілька тижнів, а деякі, де мало роботи, ми можемо за пів дня прибрати чи полагодити. За минулий вікенд ми, наприклад, працювали на семи приватних будинках, і трьох багатоповерхових. Зокрема [в роботі] і знамениті Ірпінські липки, куди возять постійно делегації з президентами, прем'єр-міністрами. Наші волонтери зачищають дах для того, щоб люди могли почати відновлювати свій будинок. Бо їм експертиза сказала, що його можна поновити, незважаючи на страшний вигляд. І вони зараз усіма силами залучають волонтерів, щоб їм допомагали.

Знаєте, є таке питання, яке ми собі ставили: кому варто допомагати? Чи варто допомагати, наприклад, бабусям, якимось обездоленим? Чи варто допомагати людям, у яких був будинок за 100−200 тисяч доларів. Ми розуміємо, що це той момент, коли вони всі в однаковому положенні, і однаково треба допомагати і тим, і іншим верствам.

Альона: Навіть з того погляду, що, якщо ми допоможемо людині з базовими потребами, вона швидше візьме іншу барикаду — або економічну, або іншу.

Віталій: Історія в тому ж, що в багатьох людей, якщо навіть красивий будинок, то він зазвичай у якомусь кредиті ще, чи ремонт в кредит, машина могла бути в кредиті. Люди не те, щоб в точці нуль, вони ще в точці мінус-мінус.

Переважно люди, які живуть в Ірпені, Бучі, вони будували будинки все своє життя. З одного боку, дивишся — дорогий будинок. І ось це наше класичне українське: «Мабуть, тут живе якийсь багатий корупціонер».

Алла: А людина все життя на нього заробляла, наприклад.

Віталій: Вони все життя його добудовували, робили ремонт. У когось там взагалі замок. Коли ми перший раз дивилися на фотографію, думаємо: «Не поїдемо, але давай, на всяк випадок, заїдемо, глянемо, послухаємо історію». Виявляється, людина 25 років будувала собі замок мрії.

Альона: І вся родина вкладалася щомісячно великою сумою для того, щоб збудувати собі міні-маєток, щоб всією родиною жити. Коли спілкуєшся з людиною, то розумієш, що це була мрія, в яку потрапив російський снаряд.

Ця публікація створена НВ за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст матеріалу не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.
Показати ще новини
Радіо НВ
X