«Життя не повинно зупинятися». Інтерв'ю з активісткою Восток-SOS — про те, як двічі через війну втратити все і продовжувати боротися

16 серпня, 12:23
Катерина Скрипова (Фото:Восток SOS / Facebook)

Катерина Скрипова (Фото:Восток SOS / Facebook)

Автор: Алла Кошляк

Восток-SOS як громадська та правозахисна ініціатива виникла навесні 2014 року задля допомоги проукраїнським активістам у Донецьку і Луганську. Вони одними із перших допомагали постраждалим від військової агресії.

Та зараз, з 24 лютого 2022, організація працює по всій Україні.

Як побудована її робота та де аактивісти беруть сили для допомоги постраждалим від війни вже більше восьми років, в інтерв'ю Радіо НВ розповіла Катерина Скрипова, голова правління Восток-SOS, координаторка гуманітарного напряму.

Відео дня

https://www.youtube.com/watch?v=otJSlsUeYAw

— Хотілось би почати з історії самої організації. Восток-SOS створено ще у травні 2014 року. Гуманітарна допомога українцям під час війни не є для вас новою діяльністю. Втім, чим різниться Восток-SOS зразка 2014 року і 2022 року? Наскільки складнішими стали завдання після 24 лютого, якщо стали складнішими?

— Складніше тільки те, що стало набагато більше людей, які потребують допомоги. Але з гуманітарною допомогою ми працювали з 2014 року, коли організувались і виїхали з Луганська.

Наша організація перші, мабуть, три роки активною була саме на гуманітарному напрямку. Перед 24 лютого перейшли в інший формат роботи — налагоджувався освітній процес — тренінги для шкіл, для правозахисників. Напрямок для людей, аби вони навчалися, як робити так, щоб їх права були захищені і цим користувалися.

24 лютого внесло свої корективи і ми повернулися до гуманітарного напрямку. Зараз просто зовсім інші об'єми, ніж ті, які були 2014 року. Ми допомагаємо тоннами допомоги — це для нас нове. І це для нас був виклик, починаючи із різкого розширення команди. Якщо до 24 лютого було 35 людей, які працювали в Восток SOS, то зараз наш основний старт — це більше 100 людей в організації.

Нам довелося евакуюватися. У процесі евакуації ми вже почали роботу зі збору донатів, гуманітарної допомоги. Наші постійні партнери, котрі з нами працюють уже з 2014 року, одразу почали включатися, розуміючи всю ситуацію. І вже 5 березня зайшли перші фури з гуманітарною допомогою.

— Я помітила на вашому вебсайті, що й освітній напрямок теж не припинявся. У вас є літня школа для освітян, фестиваль думок. Як вдається поєднувати ці нагальні питання гуманітарної допомоги для людей тут і зараз з питаннями більш світоглядними, стратегічними, з роботою на перспективу?

— Для людей важливо не тільки те, що їм допоможуть поселитися та знайти що поїсти на перший час. Для них також дуже важливий їх психологічний стан і підтримка. І розуміння, що їх не кинули, життя все одно продовжується, навчальні та освітні процеси продовжуються.

Ми наших учителів також не кидаємо. Освітній напрямок трошки переформатувався: зібрав усіх вчителів, з якими працювали, дізналися, де вони, як вони, що зі школами.

У зв’язку з цією агресією дуже багато шкіл постраждало і вони не знають, що будуть робити. Наша задача — допомогти максимально, як ми можемо, як школами, тренінгами з роботи онлайн, як працювати за кордоном, як себе адаптувати до таких умов.

— Як Фестиваль думок змінився, порівняно з попередніми роками? Чому вирішили, що подію все одно неодмінно треба провести цього року?

— Для нас це була задача з зірочкою — вирішити, чи проводити його, чи не проводити. Але все ж сама назва говорить за себе — Фестиваль думок. Думки є завжди — чи активні бойові дії, чи більш пасивні, як були. І їх завжди треба озвучувати, розуміти як їх реалізовувати.

Зараз думки про те, що робити в цій ситуації. Ми вирішили, що люди мають право висловити свій погляд, своє бачення, які у них є нагальні проблеми в цій ситуації і як би ми могли допомогти їх вирішувати або знайти спільний шлях для вирішення.

Тому ми все ж вирішили провести Фестиваль думок. Теми, звісно, більш пов’язані з нинішньою ситуацією і як людям із цим жити. Загалом основні дискусії будуть на онлайн-платформі, але планується і декілька невеликих дискусій офлайн. Поки — у Дніпрі. Але все [залежить від] ситуації, яка складатиметься на фронті, чи буде безпечним [місто] для цього. Ми все це враховуємо.

— З 2014 року Восток-SOS працює з дуже чутливою темою — людей, які постраждали від війни. Це кожного разу особисті історії. Часто — дуже складні. Так чи інакше команді, мабуть, доводиться пропускати їх крізь себе, перейматися. Як у цьому потоці таких історій ви продовжуєте працювати, знаходити в собі сили? Як відновлюєтесь і як протидієте емоційному вигорянню, яке час від часу стається з багатьма волонтерами? Чи є у вас рецепти, як триматись і продовжувати допомагати іншим?

— Для кожного рецепт, мабуть, свій. Але у нас розроблені супервізії у психологів — як командні, так і індивідуальні. Кожен член команди може звернутися до психолога, проговорити з ним всі переживання і відновитися.

Також проводимо загальні збори: обов’язково щотижня проговорюємо, що ми зробили. Це насправді дає поштовх на наступну роботу, це показує загальну картину, що ми робимо. І це надихає, збираємося з силами і рушаємо далі.

Ми розуміємо тих людей, хто постраждав від війни, бо основна частина нашого колективу — це люди, які постраждали від війни. Дехто перший раз, дехто — вдруге. Тому ми розуміємо, як це впливає на людину, коли переселенець, коли в тебе є певні проблеми, коли ти виїхав. Можливо, несприйняття тими людьми, куди ти виїхав, хто ти. Ми це все вже пройшли 2014 року — можемо розповідати і надавати допомогу людям, які це проходять вперше. Це для нас, мабуть, теж є рушійною силою: у нас є досвід і ми можемо допомогти подолати ці всі проблеми.

— Розумію, що не буває універсальних рецептів, порад, які допомогли би всім. Але щоб ви порекомендували всім тим, хто нині має досвід війни вперше і досі від того першого шоку не зовсім оговтався? Чи є якісь фрази, які реально якось підтримають?

— Мабуть, універсальної фрази немає. Коли розмовляєш з людиною, розумієш, що їй потрібно почути. Є різні ситуації.

Одне з перших — ніколи не можна триматися за щось матеріальне. Дуже багато наших людей тримаються за будинки, за речі. Насправді це все можна повернути, можна облаштувати. Ми намагаємося донести до людей, що найважливіше в цьому світі — нематеріальне.

У нашій країні зараз кожна людина, яка працює на своєму місці, не волонтерить, не допомагає своїми руцями, а займається своєю професійною діяльністю, — [надає] дуже велику допомогу. Тому що народ повинен розвиватися, працювати, комунікувати. Життя не повинно зупинятися, ми повинні боротися, але не зупинятися.

Ця публікація створена НВ за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст матеріалу не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.
Показати ще новини
Радіо НВ
X