«Вони хочуть рабство тут влаштувати, ідіоти». Як для боротьби з РФ переганяють пікапи та швидкі на передову — інтерв'ю з активістом Юріновим

8 липня, 19:24
Ексклюзив НВ
Дмитро Юрінов (Фото:Діма Юрінов/Facebook)

Дмитро Юрінов (Фото:Діма Юрінов/Facebook)

Автор: Алла Кошляк

Проєкт Добровоз у 2014 році розпочинався для допомоги медикам, що працюють в зоні бойових дій. Але з 24 лютого волонтерам вже вдалося доставити на передову не лише 30 швидких, але й більше 100 пікапів для військових.

В інтерв'ю Радіо НВ координатор волонтерської групи Добровоз Дмитро Юрінов розповів, як зароджувався проєкт та що змінилося з «повномасштабом».

https://www.youtube.com/watch?v=f0tYuKSZ-wM

— Розкажіть про поточну діяльність Добровоза. Чи правильно я розумію, що зараз Харків — ваш основний напрямок? Чи зараз усе змінилося?

Відео дня

— Основних два — Харків та Донбас. Якщо щодо Донбасу конкретніше, то район Бахмута, Зайцево, до Краматорська, до Славіка (Слов’янська — ред.) — це наша частина.

Харків дивовижний зараз абсолютно. Ми Харків якось з початку 2014 завжди проскакували: розвантажилися, завантажилися. А зараз стали бувати частіше, більше, і ми вражені людьми, ми вражені ком’юніті, ми вражені тим, як люди ставляться до того, що відбувається, — це дивовижно і ні на що інше не схоже абсолютно. Харків дуже складний, бо ти розумієш, що відбувається, постійно почуваєшся у центрі мішені, щоб ти не робив. І з якою мужністю люди до цього ставляться, спокійно — це викликає велику повагу.

На жаль, на Донеччині не так. Кількість патріотично налаштованих людей у рази менша. Мабуть, усі виїхали. Ті, хто залишилися, напевно, вже чекають на нових своїх панів, і поводяться більш стримано та відморожено.

— Якщо говорити про діяльність Добровоза. Розкажіть докладніше, чим ви зараз займаєтеся, які основні проєкти у вас є, як можна долучитися до вашої діяльності?

— Приєднатися просто — на сайті Добровоз є кнопка донат.

Основні види діяльності на сьогодні — це Харківський, Київський, Львівський, Європейський юніти.

Європейський юніт зараз повністю завантажений завданнями закупівлі пікапів та реанімобілів у Європі. Цим опікується Женя Безсонов. У нього це виходить потужно, тому що нам вдається завозити один-два автовози на тиждень. Шість-дванадцять машин — це той мінімум, який щотижня заїжджає до України. Завезли ми вже понад 100 пікапів із початку повномасштабу. Швидких, я думаю, що десь у районі 30 машин уже зараз зайшло.

З чим ми стикаємося зі складностей? Як завжди, цей офіцерський командний склад, який не воює, а займається паперами, величезною кількістю документообігу. Знаєте цей жарт — «українська паперова армія»? Тому що кількість дурних документів, які людям доводиться робити — це неправильно, має бути якось прибрано якнайшвидше. Буває, на жаль, що офіцери намагаються якусь машину собі відправити в тил, але ми це припиняємо, моніторимо.

— З чого ви починали і як трансформувалася волонтерська робота з 2014 до 2022 року? Що у вашій діяльності кардинально змінилося, а може й не змінилося навпаки?

— Змінилося. Почалося, мабуть, як у всіх, з Майдану. Якась частина Майдану пішла до Нацгвардії. Потім так вийшло, що вже у липні 2014 року почали надходити якісь запити. Тоді ж справді у хлопців нічого не було. Ми купували, якось передавали.

Потім мій приятель Льоша Мочанов, відомий всій країні автогонщик і журналіст каже: «Поїхали відвозити». З ним я з'їздив кілька разів. Потім стало зрозуміло, що обсяг надто великий для двох людей. І також відомий всій країні Влад Фісун познайомив мене з Женею Безсоновим. У такий спосіб ми запустили волонтерську групу Добровоз.

Ми завжди жартували, що ми не є професійною групою. Тобто групи були інші — великі, з юрособами, рахунками тощо. Ми ніколи такими не були, як фізособи діяли. Зараз у зв’язку з повномасштабом виникла потреба бути легалізованими, оформлювати велику кількість документів, тому ми зареєстрували фонд.

У чому різниця? Напевно, різниця у тому, що зараз з’явилася велика кількість волонтерів, яких вісім років не було. І для нас це, звичайно, дуже радісно, добре та чудово.

— Про ці бюрократичні процедури. Що було найскладніше? Які поради, можливо, дали б собі у минулому, на які граблі не наступати? З чого розпочати волонтерство?

— Мабуть, почати з того, що будь-який волонтер дуже часто чує від донорів: якщо це тільки на передок, щоб це було тільки на передку, щоб це не пішло кудись наліво.

Ми працюємо з тими підрозділами офіцерів, котрих давно знаємо, яким довіряємо. І ми розуміємо, що якщо їм навіть щось дамо, що їм зараз не треба — воно їм стане в нагоді потім або вони його обміняють на щось, що їм потрібно.

— Як ви вибудовували свої міжнародні зв’язки? Як знайомилися з фондами, організаціями, а також просто окремими людьми, у яких достатньо грошей, і яким не байдужа ситуація в Україні?

— Знаєте, як кажуть: неправда, що компанії працюють із компаніями — люди працюють із людьми. Все через індивідуальні контакти вийшло, абсолютно все. Кожен долар, кожен євро, кожен фунт, кожен переданий пікап, кожне куплене щось — це завжди особисті зв’язки.

Волонтерство складно порівнювати із бізнесом. Тут немає конкуренції, тут немає KPI, тут немає (принаймні мені невідомо) якихось розкрадань, афер, слава Богу. Це досить чистий простір, в який люди приходять не тільки для того, щоб комусь допомогти, а й щоб опрацювати те, що називається кармою. Це величезний шмат енергії. Я не знаю, що більше ніж волонтерство дає енергію. Можливо, релігія — не знаю просто.

— Які найбільш зворушливі історії, можливо, ви запам’яталися з тих людей, які долучилися до підтримки Добровоза?

— Це дуже яскравий емоційний ланцюжок, який починається з того, що в якийсь момент збройники тобі кажуть: «Якби не ви, то нас уже не було». Ти це чуєш і твоє життя одразу [множиться на] два у самоповазі. Потім ти те ж саме кажеш донорам, благодійникам — з ними відбувається те саме. Так це працює.

— Для людей справді дуже важливим є це фідбек?

— Звісно. З недавнього нашого досвіду. Ті волонтери, які нещодавно до нас приєдналися, приїжджають близько до передка, передають щось військовим, і потім кажуть: «Прожила життя, а до цього моменту такого не відчувала, щоб людина так мені дякувала очима, поглядом». Там швидко все передаєш — підскочив, вивантажився, відскочив. Звісно, це заряджає, дуже заряджає.

— Коли трапляється щось таке, що вас вибиває з русла, в якому ви вже звикли працювати, де ви знаходите сили туди повертатись і продовжувати робити свою роботу? Навіть якщо вигорів, то встати з попелу та працювати далі.

— Це ж не про мене і не про кожного з нас — це кінцевий результат. Якщо ми не привеземо — ніхто не привезе, тож тут без варіантів.

Є інший бік цієї медалі, яка буває болісною. Мені колись один із збройників на самому початку війни сказав: «Не дружи з нами, тому що ми мінуємося ( гинемо — ред.), а вам потім важко ». Я спершу його не зрозумів. З роками зрозумів, що так, це важко.

Де брати сили? Розуміти, що тобі треба привезти людям довгі антени для рації, наприклад. Тому що у них складний рельєф і без цих рацій вони одне одного не чують. Ти сідаєш і їдеш. Ми нещодавно заради того, щоби завезти три такі антени, виїхали в районі Славкурорта і до Святогірська ми доїхали практично. Їхали і не розуміли, ми в сірій зоні чи ні. Але ми привезли ці антени, у хлопців з’явився зв’язок.

— По суті, ваша робота порівнянна з роботою лікарів. Треба намагатися трохи усунутись: якщо кожну історію пропускати через себе, то точно не витримаєш у якийсь момент. Але, з іншого боку, треба усвідомлювати, скільки всього поставлено на кон?

— Нині все на кону. Я маю ще другий вид діяльності — я іноді їжджу водієм на реанімобілі. Один із наших потрапив у полон, і пройшов досить складний усередині етап, доки його поміняли. І він після цього сказав: «Слухай, їм потрібно або щоб з нашого боку була покора, або щоб нас не було». Тобто це середньовіччя. Вони хочуть рабство тут влаштувати, ідіоти.

Ця публікація створена НВ за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст матеріалу не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X