Як змінились українці через війну. Перший ґрунтовний соціологічний аналіз — інтерв'ю з науковицею

30 березня, 08:56
Ексклюзив НВ
Маріанна Ткалич, докторка психологічних наук та директорка дослідницької лабораторії Рейтинг Лаб переконана, що завдяки зовнішній загрозі країна згуртувалась щодо принципових питань (Фото:Олександр Медведєв / НВ)

Маріанна Ткалич, докторка психологічних наук та директорка дослідницької лабораторії Рейтинг Лаб переконана, що завдяки зовнішній загрозі країна згуртувалась щодо принципових питань (Фото:Олександр Медведєв / НВ)

«Раніше захід країни суттєво відрізнявся від сходу, зараз відмінностей ми не бачимо». Науковиця Ткалич — про соціологічні дослідження Рейтингу головних змін у суспільстві, що сталися останнім часом.

Війна доволі швидко змінює українське суспільство, яке вже більше місяця перебуває в ситуації постійних ракетних та бомбових ударів, боїв у містах та активної міграції з міст та селищ, найбільше уражених російським агресором. Про це свідчать і дані Соціологічної групи Рейтинг, що від початку війни вже провела шість хвиль опитувань українців та фіксує зміни в українському суспільстві.

Відео дня

В інтерв'ю НВ Маріанна Ткалич, докторка психологічних наук та директорка дослідницької лабораторії Рейтинг Лаб, розповідає, якими стали українці за часів війни і на які подальші зміни треба чекати у майбутньому.

— Як же змінилися співвітчизники за перший місяць війни і що саме змінилося найбільше?

— Зростає впевненість суспільства в тому, що країна рухається в правильному напрямку. В нас завжди були ці хитання, від довіри новообраному президенту та уряду до блискавичного падіння через півроку. Зараз майже 90% українців підтримує українську владу та її дії. По-друге, це впевненість в перемозі збройних сил України. Ми почали вимірювати настрої щодо перебігу війни одразу з 26 лютого, а до того міряли ці ж настрої в січні. В січні впевненість в тому, що ЗСУ можуть дати відсіч російській армії і в тому, що Україна в принципі може вистояти була менше 50%. Зараз, якщо взяти тих, хто абсолютно впевнений і майже впевнений — це 92% опитуваних. З кожним днем війни ця впевненість зростає і вже зросла майже втричі з січня. Третій момент, який теж дуже чітко проглядається — відсутність регіональних розбіжностей з критично важливих для країни питань. Раніше захід країни відрізнявся від сходу суттєво, зараз таких суттєвих відмінностей ми не бачимо. Завдяки зовнішній загрозі відбулося гуртування країни по принципових питаннях, це й ставлення до агресора, і до міжнародних інституцій, до того, чи повинні ми повертати Крим та окуповану частину Донбасу.

Доволі сильно зросла підтримка вступу України в ЄС та НАТО. Якщо підтримка вступу в НАТО доволі сильно зростала від початку війни, то зараз трохи знизилася на фоні того, що небо над Україною не закрите. Але це розчарування не виглядає аж надто виразним, бо якщо вибирати між позаблоковим статусом та разом з НАТО, українці точно обирають бути разом з НАТО. В країні консолідована позиція щодо репарацій від Росії на відбудування понівеченого життя, щодо того, що в таке відбудування більшість готові вкладати власний ресурс. На сході країни на власне залучення до відбудови країни погоджуються трохи менше людей, але все одно їх більше 50% з опитуваних.

Консолідовані й ключові емоційні переживання українців з різних регіонів країни. На запитання які емоцій ви зараз переживаєте — надію чи почуття безвиході — то 91% українців відповідає, що відчуває надію. При цьому на заході країни це 95% українців, а на сході країни — 86%, не надто велика розбіжність і дуже гарний результат як для нації, що переживає направду трагічні події. Консолідовані українці і щодо повернення додому: 93% з них хочуть повернутися додому з тих країн, куди іммігрували, як тільки закінчиться війна. Це стосується і молоді, традиційно більш мобільної. Лише 4% тих, хто поїхав, сьогодні планують залишатися в місцях еміграції. Ми пояснюємо цю позицію «вибором без вибору». Коли твоє переселення є вимушеним, бажання залишатися виникає не так охоче. Звісно все це може змінитися, якщо війна затягнеться.

— Для зміни цінностей суспільства зазвичай потрібен або довгий час, або важкі трагедії. Поточна війна вже є такою трагедією — чи здатна вона ціннісно змінити українців?

— Важливі не тільки трагічні події, які ми без сумніву всі зараз переживаємо, але й їхня тривалість. За місяць з’являється переляк, коли ми обіцяємо собі, що будемо жити інакше, перестанемо бути корупціонерами, побудуємо новий світ, позбудемося любові до російського культурного продукту. Але для закріплення таких речей потрібен все ж більший час. Гарна новина в тому, що його потрібно не так вже й багато. В сучасному світі всі процеси, в тому числі формування цінностей, переживають інфляцію, і коли стається така криза, вона, звичайно, дуже нас просуває. Зрозуміло, що зміняться не всі українці одразу. Буде певний відкат, з’являться нові якісь конфліктні теми, але ось українська мова, на рівні розуміння її як державної, загалом перестала бути конфліктною темою і приводом для суперечок. 86% опитуваних респондентів вважають що, державною має бути тільки одна мова — українська, незалежно від того, опитуємо ми на сході, заході, чи півдні країни. Розбіжності та суперечки можуть бути щодо побутової мови, а щодо державної є великий національний консенсус.

— Наскільки тривалим буде зміна ставлення до росіян, яких, за вашими даними, до 93% українців вважають ворогами та винними у війні?

— Це ми ще всі подивимося: чим більше руйнувань, злиднів та смерті несуть російські військові, тим менше в майбутньому можливостей до позитивних відносин. Коли вже російську мову в Україні позбавляють її носіїв, а не навпаки, навряд чи буде суттєвий відкат у ставленні до мешканців країни-агресора.

Вкрай важливо, як на цьому шляху буде вести себе українська держава. Саме вона сьогодні має високий рівень довіри суспільства, і вона має визначати на інституціональному рівні нову культурну політику і нове відношення до Росії та росіян. Не тільки всередині країни, але й за її межами — піддавати сумніву панівну перевагу російської культури за кордоном. Пушкін та Толстой не можуть виправдовувати Росію, яка століттями пручається трансформації свого суспільства в гуманістичне на ціннісне.

Щодо суспільства, то ядерні прибічники «русского мира» все одно будуть залишатися, їх суттєво поменшиться, але не за рахунок ядерної групи, а за рахунок тих, хто зараз на позиції «не все так однозначно».

Ще одна важлива річ — війна показала сенс та важливість місцевих виборів в Україні. Ми побачили що таке міські голови, яких обирали люди. Мелітополь, Миколаїв, Тростянець, багато інших — це міста, де люди готові захищати свого міського голову, а він чи вона, в свою чергу, відчуває особисту відповідальність за громаду. Тут росіяни, яким міських голів по факту призначають, також прорахувалися.

— Є відомий світовий рейтинг цінностей, в якому протягом останніх років ми як країна поступово віддалялися від табору пострадянських країн. Чи можемо ми прогнозувати, де ми будемо за наслідками війни?

— Зараз не час вимірювати цінності, ми вимірюємо виключно загрози, але ті вимірювання що ми робили на річницю незалежності Україні та пізніше восени 2021 року, вони показують, що ми — країна відкрита новому досвіду, і це дуже хороша тенденція. Так, у нас є консерватизм, в нас є конформізм, у нас дуже високий рівень потреби в безпеці був і до нового етапу війни. У багатьох українців прибуток нижче середнього, а безпека — це і про економіку теж. Але в цих цінностях, я думаю, якщо їх поміряти трохи пізніше, теж будуть зміни, але те, що ми європейська країна — це дуже видно навіть за цей місяць, без досліджень.

— В Україні багато хто сьогодні воліє спиратися на дані російських соціологічних досліджень, а саме на те, що політику Кремля підтримують 70% росіян. Чи взагалі коректно сприймати соціологічні дані з Росії сьогодні як соціологічні?

— В тоталітарних країнах, в яких строк дають за вживання певних слів, де вже один на одного пишуть доноси, а держава позбавила людей можливості шукати захисту прав людини в міжнародних судах, покладатися на те, що люди говорять в соцопитуваннях — сумнівна практика. Я б не покладалась, але тут нюанс: коли всі говорять 70% - це 70% тих, хто погодився відповідати, Ми не знаємо, як сформована ця цифра в 70%, бо майже ніде не бачимо даних по репрезентативності досліджень, але ми знаємо, що багато людей відмовляються відповідати на опитування, бо бояться. Якщо умовно 30 тис. осіб опитали, а 70% з них відмовилися відповідати, то ми не маємо якісної і правдивої картинки про стан суспільства. Взагалі російська політична соціологія зараз — нікчемна. Коли громадян Росії питають про цукор та крупи, то так, відповіді можуть і мають бути достовірні, бо це соціальна безпечна тема. А все, що стосується політичних питань, тут ми довго не будемо отримувати ніяких правдивих даних.

 — Війна доволі сильно поляризує бачення та настрої людей на чорне та біле. Які наслідки це має для українського суспільства?

 — Це особливість війни, зникають напівтони. Але щодо можливого розколу українського суспільства, то його не так просто розколоти, якщо є базові цінності, які всі підтримують, — а вони є — то розколу суспільства точно не буде.

Коли війна закінчиться важливо, щоб це наше чорно-біле сприйняття також набувало кольорів, і це теж важливе завдання держави на майбутнє. Треба буде задавати вектори суспільству, розширювати розуміння нормальності, але все це має бути після перемоги. Бо ми бачимо, що змінилися й інші сфери життя, змінилося сприйняття, ролі чоловіка та жінки — зараз ми живемо в доволі маскулінному суспільстві. Чоловіки та жінки по-різному переживають війну. Війни даються важче в емоційному плані цивільним жінкам, бо війна — це такий період існування суспільства, коли виходить на перший план все, що пов’язано з мужністю, витривалістю, агресивністю та іншими досить маскулінними ознаками. Чоловіки навпаки зараз віднаходять власну впевненість, переживають більшою мірою агресію, яка є більш конструктивною емоцією в ці часи.

 — Які емоційні гойдалки ще передують українському суспільству?

 — Ейфорія вже трошки спадає, але ми маємо розуміти, що почуття будуть різними. Коли зараз Україна здобуває суттєві перемоги — як успіхи в Чорнобаївці, або підбитий російський корабель — це звичайно піднімає настрій. А будь-які погані новини цей настрій будуть суттєво знижувати, і нам треба приготуватися гойдатися на цих гойдалках доволі довго. При цьому надія буде меншати, особливо якщо війна зав’язне, і великих добрих новин стане менше. Ми маємо до цього підготуватися психологічно і розуміти, що війна — це ще й війна на нашу психічну витривалість. Будуть розчарування, можлива пригніченість, на яку ми поки навіть на четвертому тижні війни ще не вийшли. Але все це можливо і є нормальною реакцією на війну. Таку реакцію важливо не робити тотальною та не намагатися занурити у це почуття не тільки себе, але й якомога більше людей.

 — На які корисні опори людина може спиратися на війні?

 — Спиратися на себе, на свій буденний повсякденний досвід, на спілкування з рідними та близькими. Дуже важливо, якщо ви маєте роботу — працювати, а якщо маєте можливість вчитися — вчитися. Це не тільки допомагає українській економіці, але й стабілізує людину на особистісному рівні. Наше дослідження показало, що дезадаптацію частіше переживають люди, які припинили працювати, не мають повсякденних буденних обов’язків. Якщо людина знаходиться дома, якщо вона допомагає іншим, працює, робить щось корисне для себе, вона зберігає свої психіку у відносно стабільному стані.

Війна — не особиста, а колективна справа. Самотню людину вона травмує дуже боляче і одразу. Війна — це час, коли ми маємо бути разом з іншими людьми, підтримувати один одного, підтримувати економіку, допомагати тим, хто цього потребує, покладатися на ЗСУ і довіряти правдивим інформаційним джерелам. Не анонімним телеграм-каналам, а офіційним каналам комунікації держави.

Ми сьогодні можемо контролювати тільки те, що від нас залежить, бомбардування від нас не залежать. З місць, де є серйозна загрозу життю, треба виїжджати, якщо ви просто сильно боїтеся і не можете це контролювати — теж виїжджати. Це не зрада, ви бережете свою психіку, психіку своїх дітей, ви полегшуєте можливості працювати ЗСУ. В ситуаціях, коли ви не можете або не вважаєте за потрібне виїхати, важливо підтримувати своє повсякденне життя, обов’язково кооперуватися з сусідами, друзями, тими, хто поруч. Зараз ось ця ваша група — це і є маленька Україна, яка допомагає кожному з вас зберегти себе, це ваш маленькій підрозділ, який теж бореться за країну.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X