Весілля мрії для військових. Як волонтери допомагають захисникам і захисницям влаштувати романтичне свято — відеорепортаж NV
Ірина, боєць 93-ї окремої механізованої бригади Холодний яр, та Едуард, екскомандир роти тієї ж бригади, а нині поліціянт, познайомилися в 2020 році. Згодом спілкування переросло в кохання, але оформленню стосунків завадила велика війна. Закоханим допомогли волонтери — представники громадської організації Землячки. Ukrainian Front. Їхній проєкт Весілля мрії для захисниць спрямований на те, щоб військовослужбовці не переймалися організаційними питаннями на головному святі життя.
Авторка — Олена Жилун, оператор — Микола Дюкарєв.
Кореспонденти NV побували на весіллі Ірини та Едуарда, а також поспілкувалися із Ксенією Драганюк, співзасновницею ГО Землячки.
Кілька років тому Ірину відправили у той самий підрозділ у зоні АТО, де служив Едуард. Однак його в той самий день перевели у пункт постійної дислокації бригади — інакше б майбутнє подружжя познайомилося раніше.
Стосунки зав’язалися через Instagram.
«У мене такий, знаєте, пунктик був — ніколи не хотіла чоловіка-військовослужбовця. Тому що коли обидва військовослужбовці у сім'ї — це постійні відрядження, постійно на відстані. А я вже у такому віці, коли хотіла мати сім'ю, щоб одне з одним щось будувати. Написала: я б не хотіла, щоб мій чоловік був військовослужбовцем. Він такий: я теж не хотів би. Я кажу: тоді ми з тобою парою не можемо бути», — згадує захисниця.
Непорозуміння вдалося швидко виправити. Едуард пояснив, що звільнився з армії і перевівся у Національну поліцію. Згодом він освідчився обраниці.
«Зробив романтичний вечір, все як повинно бути. І у нас почалася така смуга в житті: то мене відправляють в учебку, я приїжджаю — його відправляють в учебку. Ми дуже довго не бачилися взагалі, у телефонному режимі постійно. Перед повномасштабною війною, може, трохи налагодилося все, але ненадовго. Буквально на місяць. І знову ми ще на більшій відстані стали один від одного», — каже Ірина.
Вона служила в Миколаївській області, він — у Дніпрі. Та після чергової передислокації підрозділ 93-ї бригади перевели — і виявилося, що закоханих розділяють уже лічені кілометри.
«В один із днів я прийняв рішення зробити пропозицію. Вибрав обручку, подарунок і виїхав до неї», — переповідає їх історію Едуард.
«На мій день народження він приїхав. Я не очікувала, — додає Ірина. — Дуже багато плакала. Це було настільки емоційно і настільки від щирого серця. Я зрозуміла, що це та людина, з якою я згодна провести все своє життя, народити йому дітей і зробити його щасливим чоловіком».
Влаштувати весілля для військовослужбовців — та ще проблема, говорить Ксенія Драганюк із громадської організації Землячки. Ukrainian Front.
З початку повномасштабного вторгнення волонтерська діяльність Землячок полягала здебільшого в забезпеченні потреб жінок в армії — форма, полегшені бронеплити тощо.
«Потім ми зрозуміли, що є кохання на війні. Воно живе. Ми почали відправляти на передову романтичні аксесуари. Наприклад, пише нам одна захисниця: моя посестра одружується, можете відправити, будь ласка, якийсь віночок ще?» — розповідає Ксенія.
Оформлення стосунків вимагає часу, а військовим рідко надають відпустку довше тижня.
«До нас приїжджає пара. Їх відпустили на один день до Києва розписатися. Ми розуміємо, що це вівторок, а у вівторок ніхто не розписує. І ми розуміємо, що було би класно, якби у нас були партнери, які будуть закривати і такі запити для захисниць. Тож тепер ми організовуємо весілля», — каже Драганюк.
Чимало українських брендів надають волонтерам і військовим безкоштовні весільні послуги.
«Головна задача цього проєкту — полегшити життя нашим захисницям і захисникам, звільнити їх від рутинної організації. Бо організувати весілля, то тільки здається, що романтично, еге-гей, дуже прикольно. А насправді капець як важко. Мені легше тиждень працювати в хабі, ніж організувати одне весілля. Дійсно, це дуже енергозатратний проєкт», — зізнається Ксенія.
У випадку Ірини та Едуарда все відбулося чудово. Вони стали дружиною й чоловіком, а нині чекають на первістка.
«Я буду щасливим і від хлопчика, і від дівчинки. Але відчуваю, що, мабуть, буде хлопчик», — каже поліціянт.
«Я буду тільки рада, косички заплітати, ось ці хвостики — це не до мене. Я не дружу з тими б’юті-процедурами, які потрібні дівчинці, — підхоплює розмову військова. — Але, знаючи свого чоловіка, я би дуже хотіла, щоб у нього була донька, тому що він такий серйозний, у міру суворий. Йому потрібна принцеса, щоб вона його зробила трішечки м’якшим».
За словами Ірини, пережиті відчуття є казковими, вона не в силах повірити, що все це відбулося з ними завдяки волонтерам. А Ксенія Драганюк каже, що на весіллях військових хвилюється значно більше, ніж хвилювалася б на своєму.
