«Ці фотографії — особливий біль». Українські фотографи показали руїни, на які російські окупанти перетворили село під Херсоном
Ліберови побували у селі під Херсоном (Фото:libkos/Instagram)
Українські фотографи Костянтин і Влада Ліберови, які документують війну Росії проти України, продовжують ділитися кадрами, зробленими у Херсоні та в селах біля міста.
Ліберови показали село Олександрівка під Херсоном, яке перетворилося на руїни після важких боїв за місто восени минулого року.
«На цих фото — невеличке селище Олександрівка, в 30−35 км від міста Херсон. Саме тут восени йшли важкі бої за місто, унаслідок яких від Олександрівки залишись руїни: ви можете побачити це на панорамних фото в цій публікації», — пишуть Ліберови в Instagram.
Автори кадрів також зазначили, що про такі невеликі села по всій Україні, зруйновані після приходу російських окупантів, мало говорять.
«Для нас ці світлини — особливий біль, адже в них можна прочитати німе питання всієї країни: що буде після Перемоги? Як нам все відновити, як жити далі? На першому фото військові розмінувальники за допомогою металошукачу шукають міни в полі під Херсоном по дорозі в Олександрівку. Вони діяли впевнено та усміхнено, але нам, зі сторони, ця робота нагадувала Дон Кіхота з його млинами: величезне поле, де на будь-якому кроку може бути схована міна. Скільки потрібно часу, щоб пройти його повністю? А скільки ще таких замінованих полів залишається? Таких маленьких сел та селищ як Олександрівка безліч усією країною. На відміну від великих міст про них майже не говорять, бо самі люди, які там живуть, як правило, не вміють підіймати галас: це дуже часто літні прості люди, які не вміють у соціальні мережі, вони залишаються зі своїм горем і болем сам на сам. В кожній області, де ми були, є далеко не одне таке село, і просто страшно уявити, через що пройшли ці люди, та через що проходять, втративши свій дім, своє звичне життя. Що з ними сталось? Чи змогли вони влаштуватись в іншому місці?», — пишуть Ліберови.
Фотографи також розповіли, що на їхню думку відбудеться після закінчення війни.
«Забагато кривавого металу пронизало і пронизує нашу землю щодня, і, коли все закінчиться, деякі сліди залишаться з нами назавжди. Ми ніколи не повернемо наших героїв, і ми ніколи не повернемо собі те життя, що було до війни. Побудуємо нове, так, можливо навіть краще, але так, як було — вже не буде ніколи. Навчитись з цим жити — в якомусь сенсі наче шукати міну з маленьким металошукачем на безкінечному полі. Нам всім все одно доведеться це зробити, іншого виходу просто немає, і якщо так, то краще вже робити це усміхненними та разом, ніж поодинці», — підсумували Ліберови.
