«Не хочуть ні дня навіть думати російською». Троє викладачів української мови — про роботу з дорослими під час війни

9 листопада 2022, 13:43
9 листопада в Україні відзначають День української мови і писемності (Фото:Pexels / Trey Musk)

9 листопада в Україні відзначають День української мови і писемності (Фото:Pexels / Trey Musk)

До Дня української мови і писемності, який відзначається 9 листопада, троє викладачів української розповідають про особливості роботи з дорослими учнями, їхню мотивацію вчитися та пояснюють, чому мова — це наша головна самоідентифікація.

Мирослава Ільтьо, журналістка, репетиторка української мови та літератури

Зараз я працюю з десятикласниками. Коли ми тільки починали спільну роботу, ці учні були в сьомому класі.

Відео дня

Загалом же мої учні — це і діти, і дорослі. Я поділяю їх на кілька категорій. Це ті, кому допомагаю зі шкільною програмою від четвертого до одинадцятого класу, також — учні, яких готую до державної підсумкової атестації та тестування ЗНО. Ще одна категорія — учні з української діаспори в Америці та Канаді, яким допомагаю з розмовною українською. Та дорослі, які хочуть перейти з російської мови на українську. Донедавна я також викладала синтаксис і пунктуацію для працівниці Євроатлантичного Співробітництва, ще раніше — пунктуацію для народної депутатки.

У дорослих — різний запит на вивчення української, і різна мотивація. Комусь хочеться почати розмовляти в побуті, комусь це потрібно для роботи. Відповідно, потрібно готувати і різну програму, підбирати завдання для самостійної роботи. Для декого я — менторка, яка фіксує результати, стимулює роботу та скеровує навчальний процес в потрібне русло. Адже багато чого люди здатні опанувати самостійно. Потрібна лише людина, з якою вони будуть звірятися.

Починаючи з лютого 2022 року охочих вивчати українську зі мною стало в рази більше, хоч я й не оголошувала набір учнів. Побільшало запитів від сімей, які мешкають за кордоном. Дорослі, чиї діти до цього не розмовляли українською, тепер хочуть це виправити.

Журналістка, репетиторка української мови та літератури  Мирослава Ільтьо (Фото: Мирослава Ільтьо via facebook)
Журналістка, репетиторка української мови та літератури Мирослава Ільтьо / Фото: Мирослава Ільтьо via facebook

У мене є друг — він американець. Ми познайомилися півроку тому на Тіндері. Мені вдалося закохати його. Але не в себе, а в українську мову та культуру. У вересні він вперше приїздив до України — з наміром доєднатися до волонтерів, які розбирають завали в Ірпені. Ми, на жаль, не зустрілися, але він відвідав декілька міст, зокрема Харків. Хлопець утвердився в своїй любові до української мови й усього, що пов’язане з Україною. Він накупив безліч навчальних посібників і щотижня надсилає мені відео, де складає нові вивчені слова у речення. І каже, що вчити мову такої країни як Україна — честь для нього.

Я, на жаль, поки що погано знаю англійську, тож не беруся працювати з іноземцями, виняток — це російськомовні люди. Хоча маю кумедний досвід викладання української для італійця, якому на наших уроках допомагає теща-галичанка.

У лютому до мене звернувся етнічний росіянин, який мешкає на Кіпрі. Він психолог. Захотів перейти на українську в підтримку України, міряв читати напам’ять українську поезію. Вірші обирав сам, я ж пояснювала значення слів, виправляла наголоси та вимову. На уроках ми читали статті українською про злочини росії проти України. Згодом він їх переказував українсько-російських суржиком і страшенно пишався, коли вдавалося підібрати влучне українське слово, аби висловити думку.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Росіяни вже багато що присвоїли собі з української мови. Вважайте, вкрали. Це безліч слів, які є питомо українськими. Слово «город» ще в 1693 році бачимо в Думі про козака Голоту, воно є і у назвах міст: «Вишгород», «Городок», «Городище». Або слова із закінченням на -я чи -ая, як-от у пісні «Стоїть гора високая», текст якої належить Леоніду Глібову. Український фольклор багатий на слова з подібними закінченнями, які ми вважаємо російськими. Багато лексики виникло на українських теренах значно раніше, ніж ними почали користуватися росіяни. Словник мови Шевченка на 10 тис слів містить чимало такого.

Об нашу мову росіяни ламають свої язики, як-от у випадку із паляницею. Взагалі «паляниця» — це дуля в нездалий писок тим, хто волів би забрати з нашої мови всю її неповторність, всю її гостроту, точність, влучність. Чого варті, наприклад, позначення співу птахів. У росії вони лише «поют», а у нас співають, тьохкають, щебечуть, клекочуть, посвистують, цвіркають, цвірінькають, джергочуть.

Українську мову зросійщували системно і жорстоко: циркулярами, указами, заборонами, законами, анафемами, покараннями. Українські книги вилучали, знищували. Сьогодні ж українська мова стала модною. Це — мова переможців, мова героїчної нації. Я не здивуюся, якщо її захочуть вчити, наприклад, китайці. Хоча я уже знаю китайця, який дуже гарно говорить українською.

Віта Підгорець, мовна тренерка

Я викладаю українську мову понад десять років, з них шість присвятила корпоративному та індивідуальному викладанню. Працюю з дорослими клієнтами.

Щоб викладати українську дорослим, потрібно обов’язково знати основи та методологію андрагогіки — це наука про навчання дорослих. Крім того, треба бути готовим до того, що кожен учень буде з індивідуальним запитом. Особливо, якщо це персональне навчання. Тобто немає програми, яка б підходила всім. Це додає новизни робочому процесові, хоч і вимагає значних зусиль, але зусилля — це передумова стовідсоткового результату.

Ну і ще одне: щоб викладати людям від 0 до 100 років, потрібно постійно вдосконалювати свою мову, впроваджувати нові методи роботи, вміти мотивувати до навчання та підтримувати під час нього. Усі три пункти для мене є дуже важливими. Якщо ці пазли складаються, то жоден учень не залишається байдужим до навчання і здобуває свій результат.

Більшість моїх клієнтів — це українці. Якщо говорити у відсотковому співвідношенні, то це буде 80/20, де 20% — іноземці.

Мовна тренерка Віта Підгорець (Фото: Віта Підгорець via facebook)
Мовна тренерка Віта Підгорець / Фото: Віта Підгорець via facebook

Запитів на індивідуальне вивчення побільшало ще десь за місяць до повномасштабного вторгнення. Я створила список очікування, щоб по черзі надати консультації усім охочим. Але війна змінила все: дехто відклав навчання, а хтось, перебуваючи в безпеці, хотів якомога швидше заговорити українською, бо не хотів і ні дня навіть думати російською.

У більшості моїх клієнтів мотивація майже не змінилася, оскільки до мене приходять люди, які вже мають чіткі цілі: покращення української в колективі, професійний розвиток, підготовка до виступів перед публікою та інтерв'ю, бажання стати мовним прикладом для своїх дітей, підготовка до іспитів, вивчення української для підтримки своєї національної ідентичності — це актуально для тих, хто давно живе за кордоном, та інше.

Раніше це були різні індивідуальні запити, а зараз один запит може об'єднувати усі перераховані категорії. Говорити українською зараз — це більше, ніж просто говорити.

Я пам’ятаю всіх своїх учнів. Усі вони для мене особливі, бо більшість з них удосконалювали українську тоді, коли це ще не було так популярно.

Один цікавий кейс — про клієнтку, яка взяла у мене лише кілька консультацій. Вона готувалася до інтерв'ю на радіо. Так підготувалася, що ведучий під час прямого етеру зробив їй комплімент за її українську, а після — зізнався, що відчував себе ніяково перед нею за свою не ідеальну мову. Згодом клієнтка заснувала свій ютуб-канал, де зокрема розповіла про свій перехід на українську.

Декілька років тому в мене були два клієнти-іноземці. На той момент вони вже багато років жили в Україні, українська мова для роботи чи іспитів їм потрібна н була. Проте вони вважали за потрібне знати мову країни, в якій живуть. Це викликало і викликає в мене лише захоплення та повагу.

В себе на фейсбук-сторінці я писала поради для тих, хто хоче перейти на українську.

Зараз же в мене є лише одна порада: говоріть уже. Спершу в реченні буде одне слово правильне, згодом — два, а далі — більше. Якщо ви чекаєте слушного часу, то він уже настав.

Артур Пройдаков, вчитель української мови та літератури, переможець премії Global Teacher Prize 2021

Я викладаю українську мову з 2011 року. Зараз працюю в приватній школі у Києві. Мої учні — це і дорослі, і учні середньої-старшої школи, 5−11 класи.

В березні, якраз після початку повномасштабної війни, я був у Коломиї, Івано-Франківська область. На базі бібліотеки створив там розмовний клуб, куди приходили дорослі, які, так само, як і я, виїхали з Києва, Харківщини тощо через бойові дії. Були дуже цікаві історії, коли люди розповідали про свій досвід евакуації. Їхньою мотивацією перейти на українську було небажання спілкуватися мовою ворогів.

Зараз на базі школи, в якій я працюю, ми проводимо розмовні клуби для дорослих — це батьки школярів. Вони, дорослі, приходять на ці зустрічі, тому що хочуть покращити свою українську, бути більш впевненими і самостійними у висловлюваннях, більш вільними. Вони не хочуть говорити російською, щоб уникати якихось політичних асоціацій з росією. А ще — бажають відчувати єдність у часи повномасштабної війни. 24 лютого 2022 року стало для них відправною точкою — змусило замислитися про перехід на українську.

За моїми спостереженнями, у школі, де я працюю, зменшилася кількість учнів, які спілкуються російською під час перерв. Тобто все більше школярів переходять на українську також і в побутовому спілкуванні. Якщо в класі, скажімо, 20 дітей, то раніше це з них було десь 15 — російськомовних, і 5 — україномовних. Зараз — навпаки. Десь 75% спілкуються українською, і 25% — російською.

Вчитель української мови та літератури, переможець премії Global Teacher Prize 2021 Артур Пройдаков (Фото: Global Teacher Prize Ukraine)
Вчитель української мови та літератури, переможець премії Global Teacher Prize 2021 Артур Пройдаков / Фото: Global Teacher Prize Ukraine

Особливість роботи з дорослими учнями в тому, що вони — вмотивовані. Знають, заради чого приходять на заняття. Я не ставлю їм оцінки, «н-ки», не веду журнал або інший облік — вони націлені на результат тут і зараз. Я придумую для них максимально практичні заняття і теми, які знадобляться в реальному житті. Ми вивчаємо сучасну українську літературу, працюємо з діалогами і текстами. Також я намагаюся їх розговорити, щоб ці люди мимоволі переходили на українську і говорили так, як думають.

Головна порада для тих, хто хоче перейти на українську — оточити себе україномовним контентом. Ви можете дивитися фільми або в українському дубляжі, слухати україномовні подкасти, читати українську літературу. В гаджетах поставте у налаштуваннях українську мову, щоб частіше її бачити.

Люди сьогодні розуміють, що українська — це певна позиція. І якщо ти говориш українською, то ти — на боці України в цьому протистоянні, в цій війні.

Комусь може бути важко перейти з російської на українську, наприклад, через вимову. Росіяни не вимовляють м’який «ц», а ми вимовляємо. Саме тому і з’явилася «паляниця» як слово-перевірка. Також впливає безпосереднє оточення людини.

За ці місяці повномасштабної війни ми довели на весь світ, що українською мовою можна робити круті пісенні колаборації, що це мова стильна, сучасна і успішна.

Я думаю, що росіяни, які намагаються захопити Україну зараз, навіть в найгіршому варіанті розвитку подій, який можна було б уявити, не прибирали б українську повністю. Вони намагалися би подати це так, що українська — це «регіональна» мова, яка не має асоціюватися з успіхом, це «територія шароварщини». Так, як це було в радянські часи, коли казали, що українська — це для жителів сільської місцевості, а от якщо ти хочеш на щось впливати, асоціюватися з модерном, то розмовляй російською. На окупованих територіях вони намагатимуться всіляко просувати цей міф. Та зламати сам факт існування української мови не зможуть.

Показати ще новини
Радіо NV
X