Неочікувані перетворення. З діджея — в поштарі, з шоумена — в таксисти, — історії українців, які через війну кардинально змінили свій фах

19 червня, 10:02
Ексклюзив НВ
Богемні кияни, які залишилися без роботи через війну, завзято опановують нові професії (Фото:DR)

Богемні кияни, які залишилися без роботи через війну, завзято опановують нові професії (Фото:DR)

Після 24 лютого мільйони українців втратили роботу, половина галузей опинилась на паузі і для відновлення ринку знадобиться з десяток років. Тому багато співвітчизників міняють профіль і опановують несподівані для себе професії

Війна змінює Україну докорінно. І йдеться не лише про різноманітні наслідки бойових дій, але й про те, що відбувається у тилу, що рано чи пізно торкнеться кожного.

У Міжнародній організації праці при ООН порахували, що через повномасштабне російське вторгнення щонайменше 5 млн. українців втратили роботу, причому 3,6 млн з них залишаються жити у межах країни. Найбільше постраждали сфери розваг, реклами, нерухомості та страхування — тобто ті, які не є нагальними у військовий час і на які бізнес скорочує витрати в першу чергу.

Відео дня

За даними дослідження сервісу безкоштовних оголошень OLX, серед тих, хто залишився вдома, постійну роботу має лише кожен третій. При цьому поки 57% безробітних не втрачають надії знайти заробіток за фахом, решта готова перекваліфікуватися і навчатися будь-яким затребуваним нині навичкам заради виживання. «Окрім ІТ-сфери, активний найм співробітників відбувається в ретейлі, будівельній галузі, медицині та фармацевтиці», — пояснює нові тренди ринку праці Руслана Березівська, керівниця експертно-аналітичного центру кадрового порталу grc.ua.

Про повернення до довоєнних кадрових реалій найближчим часом годі й мріяти, зізнається експертка. І наводить приклад: після кризи 2014 року на українському ринку праці позитивні тенденції кадровики зафіксували лише у 2016-му, а наближення зарплат до рівня 2013-го у доларовому еквіваленті відбулося тільки у 2019−2020 роках.

Тож, за найоптимістичнішими прогнозами, відновлення ринку праці після закінчення війни буде тривати щонайменше п’ять років. «Повернення зарплат до довоєнного рівню у гривні може зайняти 1,5−3 роки, а у валютні на це може знадобитися до 10 років», — вважає Березівська.

Вже зараз найспритніші новоспечені безробітні знімають білі комірці та роблять кар'єру у робітничих професіях.

НВ зібрав та записав монологи про себе і свою нову працю трьох таких українців.

DJ ПОШТАР

Олександр Димов, 35 років, діджей, який тепер працює на пошті

Останні три місяці діджейський пульт музиканту Олександру Димову замінює поштова стійка (Фото: DR)
Останні три місяці діджейський пульт музиканту Олександру Димову замінює поштова стійка / Фото: DR

За моїми плечима 20-річний досвід на радіо — ведучий, програмний директор, музичний редактор та бренд-менеджер. Згодом, щоправда, на перший план вийшла музика: я став офіційним діджеєм останнього Євробачення у Києві і працював на головній сцені перед концертами, грав перед виступом Енріке Іглесіаса у столиці, кілька разів на рік їздив на гастролі за кордон. Нічні клуби, вечірки та приватні заходи — те, що мене годувало. Тож на цей рік були наполеонівські плани, як от навчатися писати музику власноруч і можливо зняти кліп.

Війну зустрів зовсім без накопичень, адже за місяць до її початку виплатив останній внесок за власну квартиру. Звичайно, після 24 лютого я залишився без можливості працювати, бо ж про які танці може йти мова під час війни. Згодом ті невеликі гроші, які в мене все ще залишалися, почали закінчуватися. Навіть якщо максимально економив, нічого не купував і просто сплачував комуналку. Тоді терміново почав моніторити групи з пошуку роботи у надії взяти якийсь фріланс хоча б приблизно за фахом. Але марно.

Відповідь надійшла просто і несподівано: якось більше шести годин стояв у черзі на Нову пошту за кормом для котів і подумав «Ось воно!». Це той бізнес, який повинен працювати за будь-яких обставин. На початку тут була частково волонтерска робота для тих, хто залишився в містах — за мінімальну оплату, але з можливістю працювати поряд з домом. Діалог з собою відбувся дуже швидко, бо ніколи не цурався роботи: у юнацтві міг і на секонд-хенді постояти, і вікна чи підлогу пофарбувати.

Але пошта — це зовсім інший світ. Зараз я фахівець-оператор, але по факту роблю все: оформлюю, пакую, розвантажую та завантажую відправлення, прибираю. Графік плаваючий, тож зміна може тривати й до 12 годин. Головне — виконувати норму на місяць.

Досі важко прилаштуватись до фізичної роботи, бо я давно не займався спортом. Та й життя моє до війни було доволі богемним: прокидаєшся опівдні, заварюєш філіжанку кави, перевіряєш соцмережі, переслухуєш музику та починаєш готуватися до чергової вечірки. А тепер треба прокинутися о шостій ранку, щоб о восьмій вже відкрити і прибрати відділення. Плюс якщо працюєш з людьми — ти і психолог, і стиліст. Бо розпаковуючи футболочку на пошті вони хочуть почути твоєї поради чи обговорити тривожні події в країні. Тому додому ввечері приходиш виснаженим з усіх сторін — і фізично, і психологічно. І хоча згодом мене оформили вже на половину ставку, зароблених грошей ледь-ледь вистачає на всі забаганки.

Але мене тримає міцний оптимізм, бо цю роботу сприймаю як корисну і важливу. У перші тижні потрібні були просто робочі руки — відправляти речі вимушеним переселенцям та військову амуніцію на передову бійцям. Я досі, коли пакую чергову партію бронежилетів, не перестаю дякувати відправнику.

А оскільки я нікуди не можу подіти артистичну натуру, то почав записувати короткі відео-ролики трудових буднів і викладати в соцмережі, де маю кілька десятків тисяч підписників. Багато хто жартує з цього приводу, мовляв, я амбасадор Нової пошти. Дехто навіть подумав, що мені платять за рекламу. Втім, я і сам себе жартома називаю DJ Поштар. Але все це роблю для того, щоб надихнути людей своїм прикладом та показати, що це гарна і необхідна зараз робота, яка не тільки годує.

Останні тижні багато хто приходить на відділення чи пише мені у соцмережах з питаннями про роботу на пошті. І це люди цікаві, адекватні та компетентні. Тобто для роботодавця сьогодні є прекрасна можливість винайняти досить крутих спеціалістів за невеликі гроші. Багато представників творчих професій опинилися у скрутному становищі, але для відновлення економіки потрібні всі доступні люди. Тому треба позбуватись як страху, так і відчуття сорому, — просто вставати і робити.

АРТИСТИЧНИЙ ПЕРЕВІЗНИК

Денис Жупник, 34 роки, ведучий, який працює у таксі

Поки сфера розваг опинилася на паузі ведучий Денис Жупник перекваліфікувався у водія (Фото: DR)
Поки сфера розваг опинилася на паузі ведучий Денис Жупник перекваліфікувався у водія / Фото: DR

Завдяки акторські освіті останні 12 років я віддав шоу-бізнесу: вів програми на радіо та на музичних телеканалах, працював на корпоративах та весіллях. Мені ця робота не просто подобалась — останнім часом я в ній прогресував, ставши брендовим голосом кількох медіа та долучившись до дублювання голлівудських фільмів. Але наразі всі ці ринки зупинились.

Родина в мене велика — дружина, двоє дітей та собака. Два перших місяці війни ми жили в Івано-Франківській області і проїдали ті фінансові запаси, які в нас були. Коли повернулись назад до Києва, почали надходити перші дзвінки від колег — і мені здавалося, що зараз і робота знову повернеться. Але далі все заглохло і за три тижні жодної пропозиції не з’явилося. Ось тоді вже стало страшно за завтрашній день.

Я почав зважувати: що я зі своєю акторською професією вмію робити руками, щоб це приносило реальні гроші? Спочатку думав піти в барбери, але ж треба мінімум місяць-два на навчання та напрацювання клієнтської бази. Так у мене залишився тільки варіант з таксі, як єдиний спосіб заробляти гроші швидко — є посвідчення, водійський досвід та власне авто.

Рішення далось непросто, на нього треба було зважитись. За часів студентства я працював і вантажником, але тоді не було того бекграунду і пересиченості до яскравого життя. До війни я був завжди в колах відомих людей із шоу-бізнесу, звик заробляти добре та обирати собі роботу до смаку. Тому переступити через це було складно.

Спочатку новий досвід у таксі здавався прикольним. На першому замовленні я більше хвилювався, ніж на концерті зі 100 тис. людей. Усі незвідані дороги перший час теж були цікавим квестом. Аж потім усвідомив, що це реально складна робота. Перш за все фізично: після 10−12 годин за кермом у спекотному місті надвечір вже трохи підкачує, спина болить, а ноги затікають.

З плюсів можу назвати вільний графік: хочеш працюєш, а хочеш — ні. До війни в мене був жорсткий план, розписаний на кілька тижнів вперед: по буднях зйомки на телебаченні та ефіри на радіо, а у вихідні - корпоративні заходи. Зараз же в мене вихідний вимальовується сам по собі: не встиг заправитися — завтра не працюєш. А таке буває дуже часто, виходячи з ситуації з пальним. Важко, що ти не заробляєш стільки, скільки хотів би, бо поїздок значно менше.

Друзі розраджують мене мемами про водіїв, а кожна розмова починається з фрази типу: «О, таксист, здорова!». Ми люди з шоу-бізнесу і до усього звикли ставитися з гумором, бо кожен розуміє, що коли йдеться про забезпечення родини — ситуація і без того невесела. Звичайно, я плекаю надії, що все повернеться і почнеться хоча б рух у бік відновлення моєї професійної сфери. Можливо після перемоги, а можливо й до.

ДИЗАЙНЕР СВОГО МАЙБУТНЬОГО

Денис Жгарев, 37 років, організатор свят, який працює веб-дизайнером

До війни Денис Жгарев займався івентами, а тепер опановує професію веб-дизайнера (Фото: DR)
До війни Денис Жгарев займався івентами, а тепер опановує професію веб-дизайнера / Фото: DR

Поміняти професію я замислювався ще до війни: маючи в резюме більше десяти років у івент-бізнесі та власну агенцію, пам’ятав, що спеціальність дизайнера мене приваблювала зі студентських років. Вдома я продовжував писати картини, а візуальний контент для заходів волів завжди робити сам.

І ось 24 лютого я впав у ступор разом із усією країною, але за тиждень зрозумів: треба щось робити. Зважив, що професія організатора свят не вічна, а тут з’явилося величезне вікно часу, завдяки якому я можу максимально акумулювати сили. Тоді з ранку до вечора я почав займатися вивченням UI/UX дизайну сайтів, самостійно освоювати нові програми всіма можливими способами — за допомогою роликів на YouTube, безкоштовних онлайн-уроків та міні-курсів. Довелося навіть інвестувати частину заощаджень у новий комп’ютер.

Паралельно з цим почав заздалегідь підшукувати клієнтів — два перші сайти намалював другові-фотографу та дружині-коучу. Далі вже розпочалися справжні замовлення. Зараз я повністю розробляю концепцію сайту, але в перспективі збираюся вивчити ще й верстання, щоб бути автономною бойовою одиницею. А далі все буде залежати від того, як ти вмієш продавати себе і наскільки тебе знають. Якщо в івентах сарафанне радіо дуже добре працювало на мою користь, то тут я поки новачок. Але в майбутньому ця робота точно мене годуватиме, тому що клієнти є завжди і працювати можна віддалено з будь-якої країни.

Тож зараз я максимально задоволений своїм вибором. По-перше, тому що в дизайні більш гнучкий графік. Звичайно є дедлайни, але немає прив’язки до того, чи є в мене настрій. Тут я сідаю малювати, коли хочу, а ось захід не можна було через це скасувати. І дизайн можна переробляти, а захід — ні.

Проте свій сайт і робочі сторінки з івентами я не видалив. Якщо колись ринок і відновиться та я на нього повернусь, то вже точно вибиратиму проекти до душі. Тобто, це буде не для заробітку, а більше для настрою.

Показати ще новини
Радіо НВ
X