«Або заробляєш, або створюєш продукцію». Як не опинитися за межею бідності і долати продовольчу кризу в Україні — інтерв'ю з активістом

26 липня, 13:36
Ексклюзив НВ
Анатолій Ткачук pазом зі своєю собакою (Фото:Anatoliy Tkachuk / Facebook)

Анатолій Ткачук pазом зі своєю собакою (Фото:Anatoliy Tkachuk / Facebook)

Автор: Алла Кошляк

Сади перемоги — кампанія, спрямована на те, щоб не допустити продовольчої кризи в Україні. Ініціатива виникла з початком повномасштабного вторгнення Росії.

Волонтери навчають усіх охочих доглядати власний город та забезпечують їх насінням. Понад 100 громад вже долучилися до руху.

Більше про Сади перемоги розповів ідейний натхненник ініціативи Анатолій Ткачук в інтерв'ю Радіо НВ.

Відео дня

https://www.youtube.com/watch?v=pIllEciJ7fE

— Розкажіть, будь ласка, як і для чого існує всеукраїнський рух Сади перемоги?

— Всеукраїнський рух Сади перемоги — це спасіння потопельників руками самих потопельників. Будь-яка війна завжди породжує додаткові проблеми і завжди супроводжується проблемами з отриманням харчових продуктів.

Саме тому буквально на третій день після початку цієї жорстокої фази війни мені довелося виїхати з Києва на Поділля і тут, у батьківській хаті, написати перший концепт: «Українці, садімо сади, садімо городи, вирощуймо птицю і гуртуймося, аби в нас було що їсти!». Уже тоді було зрозуміло, що росіяни почнуть не просто бити по військових базах, а ще й знищуватимуть продовольство. І так воно і сталося. Можливо, сталося навіть жорстокіше, ніж ми про це думали на самому початку.

Зі Львова в поїзді [зі мною] їхала жінка з Павлограда і вона сказала, що чула про Сади перемоги. Вона цього року посадила на своєму городі все, що можна садити, і тому відпочивала лише дев’ять днів, бо боїться, щоб там нічого не посохло. От це наша відповідь.

— Як кожен із нас може долучитися до забезпечення продовольчої безпеки України? І, мабуть, якось розділити на категорії: як це можуть зробити громади; людина, яка проживає у приватному будинку з невеличкою ділянкою і людина, яка проживає у багатоквартирному будинку і про город знає хіба що з телевізора чи з інтернету.

— Це недержавна, не вертикальна ініціатива. Це ініціатива горизонтальна, яка поширюється на різні групи людей — юридичних, фізичних осіб, органи влади, незалежно від того, де знаходяться ці особи — в селі чи в місті.

Якщо подивитися на статистику, у нас приблизно третина сільськогосподарських площ зараз виведена з обороту, бо це окуповані території або там іде війна. Тому по багатьох харчових продуктах у нас буде недопоставка від 20% до 70%. І це [сумно].

Але з іншого боку, в українців знаходиться дуже багато землі. У середньому на одну українську родину припадає 1,4 га земель різного призначення — це сільськогосподарські землі, город біля хати, ділянка в дачному масиві, під гаражем… Дуже багато різних земель є у людей. Тому якщо люди включаться у процес і почнуть садити на своїх ділянках те, що можна виростити, ми точно знівелюємо цю втрату сільськогосподарських земель.

Чому знівелюємо? Тому що на тих землях здебільшого росло те, що ми продавали за кордон: сонях, кукурудза, пшениця, ріпак. А для внутрішнього ринку [продукція] вирощувалася на невеликих ділянках, невеликими фермами та індивідуальними господарствами. Тому ми маємо всі шанси для того, щоби забезпечити себе харчовими продуктами.

Хто може до цього долучитися? Ми спробували працювати з Міністерством АПК, Мінрегіоном. Вони сказали: «Класно, молодці, працюйте». Ми навіть зробили проєкт постанови уряду про підтримку ініціативи Сади перемоги для територіальних громад, аби вони отримали від держави якісь дрібні копійки, але щоб побачили, що державі це цікаво. І це би залучило їх до процесу. На жаль, постанова не вийшла.

Але робота продовжувалася і більше 100 українських громад ухвалили свої місцеві програми Сади перемоги.

Що це за місцеві програми? Мені приємно дивитися, коли надсилають із різних українських громад фотокартки. Умовно, Пришибська громада на Полтавщині зібрала повно огірків, які вони посадили на комунальних землях; багато зеленого горошку, який зараз заморожують. Вони створюють запас харчових продуктів для комунальних закладів у рамках громади.

Дуже багато людей індивідуально включилися в цей процес. Сади перемоги — це не тільки огірки чи картопля, а може бути щось інше. І треба, щоб було інше, зокрема птиця.

Ми не можемо продати зерно на зовнішній ринок, бо у нас транспортний колапс. Так, вартість зерна в Україні впала і падає ще, а відтак фермери та агрохолдинги не будуть сіяти в таких обсягах на наступний рік і ми можемо мати взагалі повний провал. Але ж це зерно можна використати зараз для дуже швидкого нарощування птахівництва.

Є забагато зерна і немає куди подіти — переведемо в інші харчі, продукти, частину яких будемо споживати в Україні, а частину — вивеземо. Причому для цього потрібно значно менше вагонів. Якщо вам потрібно вивезти мільйон тонн пшениці, потрібно 16 700 вагонів. А по вартості це буде майже 1700 вагонів курячого м’яса. Відчуваєте різницю?

— Що можна порадити тим, хто живе в багатоквартирних будинках, не має власної землі або ніколи не замислювався, де цю землю можна взяти? Навіть про якусь ділянку біля свого будинку, клумбу, ніколи не думав. Із чого починати?

— Якщо ви живете в багатоквартирному будинку, де поки тепло, тому що ще не зима (а зима може бути дуже жорстокою без газу та світла), то зараз можна виростити в себе на балконі і помідори, і огірки, і мікрозелень. Для цього є все: насіння поки ще не дороге, земля, яку можна купити, також ще є. Цим можна скористатися.

Але треба згадати, можливо, ви колись дачу отримали і вже багато років її не відвідували. Варто відвідати та відновити. Якщо у вас у селі є знайомі, які мають 50−60 соток землі, але вони вже старенькі, — поїдьте до них, поспілкуйтеся, займіться також цією ділянкою. Зараз уже пізно, звичайно, на цей рік говорити про земельні ділянки. Але наступний рік буде не легший, тому потрібно готувати все [до того часу].

Варто творити собі базу на сільських територіях: домовлятися чи повертатися до старих будинків своїх батьків, дідів, наводити там порядок, створювати господарство. Тому що краще мати тил, який можливо не знадобиться, ніж не мати тилу і не знати, що робити.

Оцінка, яку провела ООН разом із нашими науковцями показує, що 2023 року 70% українців опиняться за межею бідності. І по різних регіонах цей показник буде різний — або трошки менший, або трошки більший. Це дуже небезпечна цифра, тому ми повинні думати. Що таке не бути бідним? Це або більше заробити, або створити більше продуктів, на які ти витратив гроші, які не можеш заробити. Тому вирішуйте: якщо немає можливості заробити, створіть ці продукти самі вдома зараз, поки є можливості, поки дешеве зерно, поки ще є сила в руках і цим можна зайнятися.

— Як ви в Садах перемоги, спілкуючись із різними громадами, з людьми, надихаєте їх до цього руху долучатися? Які аргументи найкраще спрацьовують? Є такий цілком прагматичний — наступного року, можливо, буде гірше, але точно не буде краще з продовольчою безпекою, тому треба подбати про це заздалегідь. Якщо впали доходи, подумайте, де ви можете зекономити і власними руками щось створити. А є якісь менш раціональні, більш емоційні аргументи, які теж спрацьовують і переконують?

— Багато експертів останні років 5−10 стверджували, що це все не вигідно — садити город, вирощувати птицю…

— Тримати худобу, так.

— У результаті у нас кількість корів із восьми мільйонів упала до 1,3 мільйона. Усі страшно збідніли. Я тепер усім говорю: «Не слухайте тих, хто розповідає, що це невигідно». Мені одразу говорять: «Та що ви там знаєте, ви знаєте як вирощувати птицю?» Я кажу: «Знаю, у нас на двох із дружиною зараз 50 голів птиці». І це викликає певний шок.

А ви знаєте, що таке виростити картоплю? Знаю: у нас росте картопля, помідори, огірки — все, що завгодно. Але росте по-правильному. Маючи правильний підхід, можна отримувати дуже хороші результати при достатньо невеликих затратах фізичної праці. На жаль, у нашому індивідуальному сільському господарстві досі здебільшого переважає підхід XIX, можливо, частково XX століття, а ми вже пішли далі.

Сучасні технології дозволяють вирощувати все дуже класно. Я не говорю про хімію. Коли ви скажете, що вам потрібно вирощувати бройлерів, вас нагодують міфами, що для цього потрібні корми, які з усілякою гидотою намішані. І ці корми коштують 20 гривень за кілограм, це буде нерентабельно. Не слухайте. Вони дуже добре ростуть на нормальному зерні — перебиті кукурудза, пшениця, вони це їдять із задоволенням. Звичайний пісок, а ще як трошки травички, то це все дуже класно.

Не вигідно [вирощувати] качок — брехня. Це говорять ті, хто або не розуміє нічого, або намагаються «збагрити» свої дорогі корми. Тому що качки їдять усе. З дерев падає купа яблук, вони ті яблука з'їдять. Багато кабачків, вони їх з'їдять. Це мінімізує витрати на купівлю дорогих модних кормів, а дає змогу отримати якісний продукт при достатньо невеликих затратах.

Коли ми говоримо про вирощування помідорів: для кожної помідорки треба поставити паличку, до палички підв'язати… Звичайно. Але можна поставити чотири твердіші палички, купити за 50 гривень рулон оцинкованого дроту 1,2 мм, натягнути шпалери. Помідори стоятимуть на шпалерах, їх легко збирати і їх не валить вітер. Невеликі витрати та увімкнений мозок дають дуже хороші результати.

Ця публікація створена НВ за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст матеріалу не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.
Показати ще новини
Радіо НВ
X