«Тут я зрозуміла, які в нас круті люди». Троє українців, які втекли від війни в ЄС, розповіли як знайшли там роботу і чи будуть повертатись

9 травня 2022, 15:54
Ексклюзив NV
Завдяки можливості отримати тимчасовий захист в ЄС, співвітчизники знаходять легальну роботу та починають кар'єру з нуля (Фото:DR)

Завдяки можливості отримати тимчасовий захист в ЄС, співвітчизники знаходять легальну роботу та починають кар'єру з нуля (Фото:DR)

НВ зібрав три історії українців, які в евакуації за кордоном отримали право на легальне працевлаштування і скористались ним.

За час повномасштабного російського вторгнення, за підрахунками ООН більше 5 млн українців були вимушені покинути батьківщину в пошуках мирного неба. Ті, хто осіли в ЕС, тепер мають можливість отримати статус тимчасового захисту, а разом із ним право на життя та роботу з можливістю подальшої пролонгації. Нещодавно Агентство ЄС з питань притулку прозвітувало про 2,1 млн таких отриманих заяв від українців.

Відео дня

Тепер вітчизняні спеціалісти різних рівнів завдяки професійним навичкам, гнучкості та готовності почати кар'єру з нуля знаходять для себе роботу. НВ записало три такі історії.

Олена Дрозд, 37 років, спеціалістка з менеджменту готельного бізнесу, переїхала до Бельгії

Олені Дрозд роботодавець зробив гарну ділову пропозицію, взявши на себе витрати на переїзд з Німеччини та оренду житла в Брюсселі (Фото: DR)
Олені Дрозд роботодавець зробив гарну ділову пропозицію, взявши на себе витрати на переїзд з Німеччини та оренду житла в Брюсселі / Фото: DR

Коли сталася війна, я була у відпустці на Шрі-Ланці: 24 лютого на пересадці в Досі чекала свій літак у Київ. Його відмінили, небо над Україною закрили і нас відправили у Варшаву. Потім стало зрозуміло, що ситуація не завершиться швидко, і вже в аеропорту Дохи ми дистанційно закривали київський готель.

Все своє життя я працюю в готельній сфері: магістратуру отримувала в Швейцарії, працювала в готелях Таджикистану й Казахстану, а останнє місце роботи — генеральний менеджер готелю Bursa на Подолі. Сім років я намагалась знайти роботу в Європі, проходила співбесіди, але з українським паспортом це зробити не вдавалося через важку бюрократичну процедуру для негромадян ЕС.

А тепер з Польщі я переїхала в Гамбург до подруги, де півтора місяці шукала нову роботу. Оскільки маю багато контактів в готельній індустрії, написала всім європейським колегам, і нетворкінг запрацював: за два тижні я пройшла більше інтерв'ю, ніж за все своє життя. Мені дзвонили по п’ять-шість роботодавців на день з питаннями про резюме.

Я зрозуміла, що в Німеччині не залишусь, бо мала пропозиції від Мальдів до Барселони, і дозвіл на працевлаштування могла отримати в будь-якій країні. Тут зіграв роль і COVID, бо готельна індустрія в ЕС цього року тільки починає відновлюватися і не може знайти працівників, яких загубила за два роки локдаунів. Тут люди [ті, хто втратив роботу через пандемію] отримували 70% своєї зарплатні від уряду та не поспішають братися до роботи. Тому в індустрії дуже великий попит, і готелі зараз потребують працівників різного рівня.

Тож з Брюсселю мені надійшла найкраща пропозиція, і я погодилась. До того ж це міжнародне місто, і для роботи тут знання англійської достатньо, тому займаю аналогічну позицію як і в Києві. Для мене це навіть трошки левел-ап, бо керую вже не двома ресторанами та готелем-бутіком на 33 номери, а комплексом на 284 номери. Мати в резюме роботу в брюссельському готелі - це великий плюс.

Оскільки у мене позиція доволі висока, роботодавець оплатив переїзд з Німеччини, апартаменти та допоміг пройти процедуру оформлення в Бельгії. Зарплатня також вища, ніж вдома, але ж і Брюссель доволі дороге місто з цінами на рівні Швейцарії. Маленька квартира на двох буде коштувати мінімум 1−1,5 тис. євро, кава — близько 4 євро, обід — 30 євро. Тож щоб жити на київському рівні й іноді харчуватись не вдома потрібно ще мінімум 1,5 тис. євро на життя. Тобто заробляти треба мінімум 3 тис. «чистими».

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

У Бельгії ще є такий нюанс: зарплатні озвучують в форматі gross, тобто без вирахування податків. Навіть роботодавець не може сказати, скільки ти будеш отримувати в форматі net, тобто на руки. Тому що це залежить від багатьох факторів — чи заміжня, чи є діти, чи працює партнер. В цілому податки складають 40−50%, і, щоб не прогадати, озвучену суму требі ділити навпіл. Наприклад, офіціант отримує 2,5 тис. євро брудними, тобто чистими вийде 1,5 тис., і, якщо з кимось ділити квартиру, то прожити можливо. Але при аренді житла тут маєш заплатити за три місяці вперед, 150−200 євро комунальних і ще 150 євро третій стороні для оцінки житла.

У Брюсселі я надовго, бо на мою позицію наймають мінімум на два роки. Мене добре прийняли, але найтяжче дається розуміння життя і законодавства Бельгії. Наприклад, на високому рівні тут захист прав трудового колективу, і з точки зору менеджменту це — кропітка робота. Тобто персонал може не прийти на роботу через стрес, і я не можу їх звільнити.

Ще тут дуже мало персоналу, порівняно з Україною: в готелі на 33 номери в мене працювало 76 людей, а тут на 284 номеру працює 65 людей. Тобто фокус на оптимізацію: в готелі не маю бухгалтерів, кадровиків і айтівців — це все на аутсорсі.

Тільки виїхавши з України я зрозуміла, наскільки в нас круті люди з точки зору роботи — працьовиті, розумні та швидкоадаптивані. Вони не шукають легких шляхів, і тому їх тут цінують. В українців є всі навички для роботи в Європі, і зараз є можливість працювати в плані документів. Від комплексу меншовартості треба позбуватися, це я кажу, як експерт з менеджменту.

Сергій Ковалик, 35 років, бізнесмен, спеціаліст з меблевого виробництва, переїхав в Ірландію

Власник меблевого виробництва з Києва Сергій Ковалик розповідає, що в Ірландії  високий попит на майстрів його рівня (Фото: DR)
Власник меблевого виробництва з Києва Сергій Ковалик розповідає, що в Ірландії високий попит на майстрів його рівня / Фото: DR

Вранці 24 лютого я вийшов на балкон з видом на Вишгородську дамбу, випив каву під вогні збитих ракет, повернувся до квартири, вдягнув трьох своїх маленьких дітей та відвіз родину на дачу під Корсунем.

У Києві у мене було своє невелике виробництво: ми виготовляли меблі преміум-сегменту та працювали на ринку B2B — виконували великі комерційні проєкти замовників, на кшталт UNIT.City.

З кожним днем ​​евакуації міцніло відчуття, що до нормальної роботи повернутися не вдасться. Те, чим я займаюся, навряд чи комусь знадобитися в умовах війни, хіба вікна ставити або мобільні будинки майструвати. Але в мене троє дітей, їх треба годувати та водити у садочки.

Тому через місяць ми з дружиною почали шукати країну для переїзду. Перше, що хотілося — не просто приїхати, а одразу почати працювати та засилати гроші в Україну. У результаті підійшла Ірландія, де, на відміну від інших країн ЄС, з перших днів активували вже існуючу програму допомоги біженцям, розроблену за часів Югославії. Подаєш заявку у соцслужбі і за три дні вже отримуєш податковий номер, медстраховку, право на роботу та дитсадок для дітей.

Фінансову допомогу тут надають у розмірі стандартної пенсії - 200 євро на тиждень для дорослого. На родину у нас виходить близько 2 тис. євро щомісяця та ще 400 євро — на дітей від іншої суборганізації.

Українцям місцеві віддають у користування свої літні будинки, так пощастило і нам. Дружина зробила пост на Facebook, на який відгукнувся наш теперішній власник та запропонував безкоштовно будинок на півроку у маленькому містечку.

Вже за тиждень після переїзду я знайшов роботу. Оскільки Ірландія — це велике село, то майже всі побутові питання тут вирішуються не через інтернет, а через сарафанне радіо. Якщо ти хочеш якихось преференцій, потрібно йти і знайомитись із сусідами. Вони одразу ж запропонували хорошу роботу в меблевій майстерні в 1,5 км від дому. Її господар змушений був відмовлятися від двох третин замовлень через те, що їх нікому було виконувати. Це тому, що раніше у сфері будівництва Ірландії працювало дуже багато поляків та угорців, які поїхали з початком COVID-пандемії. Тому люди з моїми навичками надзвичайно затребувані.

Тепер я виконую замовлення до курортного сезону для місцевих туристичних бізнесів — будинків відпочинку, ресторанів, готелів. Так, у мене майстерня зараз менша, немає того асортименту матеріалів, який був в Україні, і я більше не працюю на себе. Зате є купа крутих інструментів, комфортний ритм без київського поспіху і помірні стандарти якості, якими тут не морочиться ніхто.

Взагалі жити в Ірландії дуже добре, але якщо є де. Бо житло фантастично дороге. За вартість оренди цвілої кімнати в Дубліні можна зняти, наприклад, хорошу квартиру в центрі Лондона й при цьому заробляти там більше. В Ірландії себе добре почувають землевласники, навіть місцевим із середньою зарплатою доводиться туго без власної нерухомості. Зате їжа вся органічна, на кожному полі випасаються корови, тому м’ясо і молоко дешевше, ніж у Києві.

Оскільки житлом ми забезпечені, моїх доходів родині цілком вистачає. Більш того: вони вважаються досить пристойними в межах країни. Я заробляю близько 20 євро на годину, для порівняння: прибиральнику платять 10 євро.

Але зараз моя робота, як не крути, сезонна. Тому її розглядаю, як місточок до розуміння місцевого бізнесу з подальшим прицілом на запуску власної майстерні. Бо ми розглядаємо можливість залишитися в Ірландії.

Заліна Беслекоева, 39 років, шеф-кухар, переїхала до Греції

Киянка Заліна Беслекоева запевняє, що на острові Крит, де вона зараз живе та працює, темпи ділового життя значно повільніші, аніж в українській столиці. (Фото: DR)
Киянка Заліна Беслекоева запевняє, що на острові Крит, де вона зараз живе та працює, темпи ділового життя значно повільніші, аніж в українській столиці. / Фото: DR

Коли вперше чоловік запропонував поїхати з України, я сказала своє категоричне «ні». Але з кожною випущеною ракетою моя категоричність танула. Тож було прийнято рішення їхати і, лишивши в Києві близьких, ми з сином вирушили на острів Кріт до друзів. З ними знайомі тоді буди досить умовно: колись чоловік у подорожах зустрів грецьку волонтерку, їхня розмова тривала не більше 15 хвилин. А коли в Україні почалась війна, вона запросила мене з дитиною пожити у її неймовірних батьків.

Їхали з Києва евакуаційним потягом до Львова, потім — Польща, ночівля у волонтерському хабі в Перемишлі, безкоштовний потяг до Австрії й літак через Марсель на Крит.

Весь процес легалізації для українців тут швидкий і дуже простий. Для отримання тимчасового захисту в Греції достатньо заповнити онлайн анкету та за два тижні прийти на прийом до міграційного центру за карткою із податковим номером, а також номерами соціального та медичного страхування. На Криті, на відміну від материкової Греції, не дуже багато українців, але кожному з них держава виплачує фінансову допомогу у розмірі 100 євро на місяць.

Наступний крок — банківська картка і санітарна книжка. В Греції дуже серйозно ставляться до оформлення всієї документації належним чином, тож готівки в конверті не буде. Також для українців дозвіл на роботу є обов’язковим, з ним вакансії можна знайти без проблем, але дуже бажано говорити англійською.

Вдома я багато років будувала кар'єру в продажах, але потім змінила сферу кардинально і працювала в одному з преміальних столичних ресторанів кухарем.

Тут на Криті з роботою мені також пощастило не менше — люди, у яких ми живемо, мають власний ресторан. Тож, проблем із працевлаштуванням не було, а платня виявилась вищою, ніж в Україні. Але, якщо орендувати квартиру, то було б добре заробляти кілька тисяч євро, бо за оренду доведеться віддавати щонайменше 500 євро на місяць.

Зараз я працюю вісім годин на день в автентичному ресторані, який знаходиться в історичному центрі міста Ханья. А якщо порівнювати з умовами роботи в Україні, то вдома робочий день кухаря становив більше дванадцяти годин інтенсивної, досить важкої праці. А тут і робочий день коротший, і персоналу більше, і ніхто нікуди не поспішає.

Але як би добре нам не було на Криті, ми плануємо повернутися в Україну — це наша земля, там лишились усі рідні. Що до термінів, то, чесно кажучи, будувати якісь довгострокові плани важко. Але одне знаю напевне — ми повернемося додому.

Показати ще новини
Радіо NV
X