«Не знаю, як перезимую». В Україні стартувала ініціатива із забезпечення дровами та паливними брикетами
Благодійний фонд Карітас України планує зібрати 55 500 000 гривень пожерт, аби забезпечити 3000 домогосподарств у 8 областях дровами та паливними брикетами.
Оцінюючи ризики зими 2023 — 2024 років, ми передбачаємо, що Росія продовжить атакувати об'єкти енергетичної інфраструктури.
Зимовий холод становить таку ж небезпеку для життя і здоров’я людей, як і постійні обстріли. На територіях наближених до зони бойових дій відновити комунікації не вдається — ці регіони вже понад півтора року без води, світла і газу. Та і навіть в глибокому тилу є багато малозабезпечених та літніх українців, які покривають свої базові потреби лише завдяки городу та домашньому господарству, і не мають змоги сплатити за опалення чи придбати паливні матеріали.
Благодійний фонд Карітас України на основі досвіду минулорічної зими розробив плани дій, логістику, процедури закупівель і дистрибуції опалювальних матеріалів — дров чи паливних брикетів — для надання їх у якості благодійної допомоги. Фонд планує зібрати на це 55 500 000 гривень пожертв. Дрова та брикети отримають 3 000 домогосподарств у 8 областях.
Розповідаємо історії тих, хто потребує цієї зими допомоги з опаленням.
«Бог нас виніс на руках»
«Ми хотіли жити вдома та спати на своїх ліжках, але настав час, коли обстріли досягли такої інтенсивності та частоти, що витримати їх вже було неможливо», — зізнається пані Олександра.
Жінка родом із селища Врубівка, що на Луганщині, де нині тривають активні бойові дії. Разом із мамою Галиною Митрофанівною вони прожили десять днів у підвалі, а потім їх вивіз сусід Василь Іванович.
Збиратись часу не було: встигли взяти лише документи, відпустити з ланцюга собаку та випустити на волю курей. «Бог нас виніс на руках: виїжджали під гучними обстрілами. Слава Богу, залишилися живими та неушкодженими», — зі сльозами на очах згадує жінка.
Сусіди вирішили оселитись разом — так виживати легше. Їх прийняла громада села Малярщина Кам’янського району Дніпропетровської області. Місцеві волонтери знайшли вільний будинок. Втім, це виявився такий дім у якому вже 10 років ніхто не мешкав: трава виросла у зріст людини, на подвір'я заходили з косою, щоб прокласти собі шлях. А у самому будинку з трьох невеличких кімнат, окрім двох ліжок, яким вже точно більше пів століття, нічого не було.
«Меблі та інші побутові речі нам збирали всім селом, — ділиться Олександра. — Хто стільці приніс, хто каструлі. Дуже дякую небайдужим людям, які відгукнулися нам допомогти».
Всі троє нових мешканців Малярщини — пенсіонери. Отримують лише мінімальні пенсії та державні виплати для переселенців. Пані Олександра все професійне життя присвятила культурній сфері: працювала хореографом, завідуючою бібліотеки та директоркою Будинку культури. Пенсію встигла оформити ще у рідному регіоні. Василь Іванович — колишній працівник міліції, також вже давно не працює, вдома займався сільським господарством. Тож за літо втрьох вони виростили свій врожай: картоплю, помідори, огірки, перець тощо.
У маленькому селі, маючи поважний вік, ці люди позбавлені можливості знайти собі додатковий дохід. «Виживаємо завдяки гуманітарній допомозі від благодійних фондів та організацій, інколи допомагають також місцеві органи самоврядування», — розповідає жінка.
Дві жінки і чоловік змогли привести до ладу занедбаний двір та будинок, але окрім пічного, іншого виду опалення в будинку немає. Тому зараз переселенці стурбовані тим, як пережити холодну пору року. Щоб обігріти дім їм потрібно витратити близько 20 тисяч гривень на закупівлю дров. Це просто нереально велика сума для трьох пенсіонерів.
«Хочу додому!»
На барвистому, ще зеленкуватому подвір'ї у селі на Бродівщині, похилену хатинку підпирає паличка. Ніби старенька бабуся зупинилася на перепочинок. Поруч хлів, дровітня. Колись, мабуть, вони мали доброго господаря, а зараз все потребує ремонту.
Разом зі старенькою сестрою тут живе 70-річна пані Марія. Жінки родом із Маріуполя. На жаль, самотні. Війна застала їх у потязі - додому бабусі вже не повернулися.
Пані Марія перенесла чотири інсульти, але працює від ранку і до вечора — на городі, корівку доглядає, курчаток. По господарству двом літнім жінкам приходить допомагати Анна, працівниця проєкту Карітасу Догляд вдома.
Бабуся обіймає Аню і показує їй врожай гарбузів. Намагається підняти найбільшого гарбузика — не виходить. Усміхається. А кілька хвилин тому не могла стримати сліз. Спогади. Нахлинули так сильно, що ніхто й не зупинив би — думками жінка з рідним Маріуполем, з ними вона, мабуть, прокидається і лягає спати. Бо в те коротеньке, яке вдалось почути, — «Хочу додому!» — вона вклала все.
Купка червоногарячих гарбузів палає на весь двір. Торкнутися б, зігрітися, але ж не гріють вони. Хату пані Марії можна обігріти лише дровами — там досі пічне опалення.
«Поставити на ноги чотирьох»
Енергодар — місто-супутник найбільшої в Європі атомної електростанції - Запорізької АЕС. Із 4 березня 2022 року український Енергодар тимчасовою окупований російськими військами. Контролюючи атомний об'єкт, загарбники погрожують загрозою ядерної катастрофи.
Саме з Енергодару до села Мар’янівка, що на Житомирщині, виїхала родина із чотирма дітьми. Сім'я зазнала великого горя — під час окупації міста ворожий танк переїхав маму та наймолодшу доньку. Жінка, на жаль, загинула на місці. Дитину — вдалося врятувати, але на це пішли всі заощадження родини.
На новому місці батько багатодітної родини — Володимир — зміг влаштуватись на найстаріший, з діючих в Україні, завод скловиробів. Однак, потрапив під скорочення штату, через неможливість збуту продукції підприємства. На даний момент чоловік шукає роботу та самотужки доглядає чотирьох дітей.
Сім'я знаходиться у дуже складних життєвих обставинах, війна забрала у них дім та все надбане майно. Найстарший син родини зараз навчається онлайн в Дніпровському технікумі, менші - відвідують місцеву школу: 11, 8 та 2 класи. Всіх треба нагодувати, вдягнути та взути на зиму.
Карітас Житомир допомагає родині з продуктами харчування, надав теплі ковдри, подушки та постільну білизну, однак, з настанням холодів постане гостра потреба в дровах та паливних брикетах, адже будинок, який орендують Володимир та його діти, має пічне опалення.
«Ніхто нам сюди не хоче привозити»
За 20 км від лінії бойового зіткнення у Запорізькій області знаходиться село Блакитне Комишуваської громади. Незважаючи на це, у населеному пункті продовжують жити майже усі місцеві мешканці - їх майже сотня. Це і родини з дітьми, і люди похилого віку, і особи з обмеженою мобільністю та інвалідністю.
Села цієї громади не газифіковані, тож взимку тут всі обігрівають оселі дровами або брикетами.
78-річна Алла Михайлівна живе одна. Вона вимушена дуже економити на опаленні, розповідає, що в будинку не буває більше 18 градусів. «Більше, ніж 7000 гривень на зиму на опалення я просто не можу відкласти зі своєї мінімальної пенсії, а один причіп дров коштує 2500 грн. Тож навіть не знаю, як перезимую, адже ціни зростають кожного сезону. Вже треба купувати, а просто не маю грошей», — бідкається жінка.
Однак, придбання опалювальних матеріалів для жителів села Блакитного зараз вкрай складне не тільки через фінансову неспроможність вразливих верств населення, а також через наближеність громади до військових дій. Домініка і Петро, обоє старші за 70 років, мають дорослого сина з інвалідністю, розповідають, що купувати дрова починають з літа, бо взимку грошей зовсім не вистачає. «Але цього року не змогли знайти постачальника, ніхто нам сюди не хоче привозити», — зітхають вони.
За зиму на дрова у них йде 10−12 тисяч гривень. Поки шукали постачальника дров, з’явилися додаткові витрати — Домініка розтягнула меніск. «Зробили операцію, тепер багато грошей йде на ліки та реабілітацію», — уточнює жінка.
Автор Ольга Ситнік
