Втратили домівку і батька. Історія родини, яка двічі тікала від війни

13 листопада 2022, 14:51
Історія родини, яка двічі тікала від війни (Фото:особистий архів героїнь)

Історія родини, яка двічі тікала від війни (Фото:особистий архів героїнь)

Незважаючи на звістку про смерть, родина сподівається, що Роман — один з бійців полку Азов, досі живий.

В Україні російські війська продовжують обстрілювати міста та селища. Снаряди потрапляють в лікарні, дитячі садочки, школи та житлові будинки. БФ Діти Героїв опікується дітьми, які втратили батька чи матір (або обох) внаслідок війни з російськими окупантами. Зараз під опікою фонду майже 1000 дітей, але щодня звертаються до 20-ти нових підопічних.

Відео дня

Одна з родин ділиться своїм досвідом війни — вона переживає втрату дорогого чоловіка та люблячого батька, мужнього бійця полку Азов.

Війна увірвалася в життя сім'ї ще 8 років тому

Сім'я Романа, Юлії та їхньої донечки Ярослави родом із Донецька. Важко повірити, що таке трапляється у XXI столітті, але це вже друга війна, яку вони переживають. У 2014 році їхнє місто вперше після Другої світової окупували російські війська. Постійні обстріли змусили сім'ю замислитися про негайний виїзд з міста, адже це могло коштувати їм життя.

Першим виїхав чоловік, але не в безпечніше місце чи за кордон — майже одразу Роман вступив в лави полку Азов, бо не хотів навіть уявляти, що в його рідному Донецьку майорітимуть не синьо-жовті стяги.

Згодом виїхала жінка з донькою — у цьому допоміг їм батько знайомого. Найстрашніше було переїжджати блокпости так званої «ДНР» (їх було аж три), на кожному з них російські військові вимагали, щоб їм щось віддали — техніку, гроші, їжу…

Таким чином сім'я виїхала до Харкова, де прожили вже сім з половиною років. Для маленької Ярослави це місто стало рідним.

Нашої квартири в Донецьку більше немає. І майна, що було в ній - також.

ділиться болем Юлія

Перші дні повномасштабного вторгнення

Ярослава (Фото: особистий архів)
Ярослава / Фото: особистий архів

24 лютого Юлія з дочкою прокинулися від вибухів. На годиннику було близько п’ятої години ранку. В Ярослави почалася істерика, а жінка була повністю розгублена, адже Роман в той час перебував у Маріуполі на військовій службі. Вона одразу написала чоловікові, який повідомив їх про початок повномасштабної війни і сказав негайно збирати речі та залишатися в укриттях на невизначений термін.

Юлія зі своєю донечкою та друзями пішли в метро — там вони жили дев’ять днів. Зранку бігли додому, щоб помитися, переодягнутися та нагодувати кішку; одразу після цього поверталися назад — інколи доводилося втікати вже під обстріли та вибухи снарядів. Через кілька днів жінка забрала кошеня із собою. Російські військові безперервно обстрілювали місто, тому додому Юлія з дочкою більше не мали змоги повернутися.

Переїзд з Харкова

Роман періодично виходив на зв’язок та просив, щоб ми виїжджали з Харкова. Я домовилася із подругою про виїзд з міста, але ні метро, ні інший громадський транспорт не працював…

згадує Юлія

Але жінка знайшла інший вихід із ситуації - зібравши речі, пішла з дівчинкою на вулицю, щоб зупинити хоч якусь машину. Через пів години незнайомий хлопець відгукнувся на прохання Юлії та погодився відвезти їх на залізничний вокзал. То було дуже небезпечно, адже звідусіль лунали вибухи. На вокзалі вони простояли десять годин, щоб потрапити в евакуаційний поїзд, який відвозив біженців до Тернополя.

Це була “пекельна” електричка. Люди їхали стоячи, сидячи, на підлозі, у проходах, з собаками, кішками, маленькими дітьми… І так ми добиралися 24 години.

згадує Юлія

З Тернополя жінка з дочкою поїхали до Польщі, де їх прихистили знайомі. Там вони пробули два місяці.

Трагічна звістка сколихнула сім'ю

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Останній раз Роман телефонував 14 березня — тоді він заспокоївся, бо дізнався, що Юля з донечкою приїхали до Польщі. Після цього в Маріуполі пропав зв’язок. Ще кілька днів жінка зв’язувалася із дружинами військових побратимів Романа, але після 23 березня вже не відповідав ніхто. Відтоді в Юлії не було жодної інформації про свого чоловіка.

Невдовзі сім'я отримала трагічну звістку.

Мені подзвонили 1 квітня з патронатної служби полку “АЗОВ” і повідомили, що Роман загинув. Обставини смерті та місцезнаходження його тіла - невідомі.

каже Юлія

Жінка телефонувала усім його друзям, які могли би бути з ним в день його смерті, але нічого їй дізнатися так і не вдалося.

Після цієї трагічної новини вони негайно повернулися до України. В Києві у Ярослави, донечки воїна, брали аналіз ДНК — співпадінь з тілами загиблих не знайшли, тому в сім'ї ще жевріє надія побачити воїна живим.

Натомість з чоловіка вже зняли всі виплати у зв’язку зі смертю. Однак якщо тіла немає - він вважається зниклим безвісти. Через це дружина Юлія не може оформити будь-яку допомогу від держави.

Хто став підтримкою у скрутний час?

Окрім допомоги рідних та друзів, про сім'ю піклується Благодійний фонд Діти Героїв. Родина отримала фінансову допомогу та завдяки донорам фонду Ярослава їздила у табір до Швейцарії, звідки привезла масу неймовірних вражень. Також сім'я отримала для дівчинки пару взуття та канцелярію до школи, а кілька днів тому — ноутбук для навчання.

«Я мрію, щоб якнайшвидше закінчилася ця клята війна нашою перемогою»

Ярослава (Фото: особистий архів)
Ярослава / Фото: особистий архів

Сім'я зараз проживає в Києві в орендованій квартирі. Однак коштів не вистачає, а роботу знайти важко. Зарплата дорівнює ціні за місячну оренду житла. Юлія думає над поверненням у Польщу, адже опинилися з донечкою в скрутному становищі.

Ярослава навчається дистанційно в Харківській школі, закінчує 9 клас. Окрім того, дочка вчиться гри на гітарі та перекладає з японської.

Жінка мріє, щоб якнайшвидше закінчилася ця клята війна нашою перемогою, а чоловік був живим та здоровим. В Польщі Юля зробила собі татуювання, яке символізує обійми зі своїм люблячим чоловіком, а також зустрілася з подругами, з якими не бачилась більше 15 років. Ярослава досі твердо вірить, що її батько — живий. Вона мріє нарешті знайти свій дім, мати власну кімнату, яку б вона декорувала та запрошувала в гості своїх друзів.

На превеликий жаль, таких сімей в Україні вже кілька тисяч, і з кожним днем їхнє число зростає. Щоб допомогти дітям повернутися до звичайного життя, необхідна ваша підтримка. Це можна зробити за посиланням.

Повідомити про дітей, що втратили батьків і потребують допомоги, можна тут або за номером кол-центру +380 44 247 57 88. Якщо ви знаєте таких дітей — передайте контакти фонду їх опікунам. Кожна дитина заслуговує на щасливе життя, сповнене гідності та радості.

Редактор: Кіра Гіржева
Показати ще новини
Радіо NV
X