«Мрія — побачити український Маріуполь». Як хрещена мати стала рідною матір'ю для дівчинки, батьки якої загинули від рук окупантів

4 жовтня 2022, 10:21
БФ Діти Героїв опікується дітьми, які втратили батька чи матір (або обох) внаслідок війни з російськими окупантами (Фото:Діти Героїв)

БФ Діти Героїв опікується дітьми, які втратили батька чи матір (або обох) внаслідок війни з російськими окупантами (Фото:Діти Героїв)

Війна вбиває по-різному: тихо і підступно, з болем, муками, та навіть там, де її ніхто не сподівався зустріти. Тисячі смертей — тисячі історій, про кожну з яких має дізнатися вся Україна і світ.

БФ Діти Героїв опікується дітьми, які втратили батька чи матір (або обох) внаслідок війни з російськими окупантами. Зараз під опікою фонду 820 дітей, але щодня звертаються до 20-ти нових підопічних.

Відео дня

Родина з окупованого Маріуполя ділиться власною історією життя в умовах страшної війни. Батько та матір 19-річної Надії загинули, дівчина перебувала у фільтраційному таборі окупантів, після чого попала на територію РФ. Звідти їй вдалося повернутись до України авіаперельотом через Туреччину та Румунію.

Маріуполь — місто війни, сліз та болю

Тітка Надії має таке ж саме ім'я, як і її племінниця. Родом вона з Маріуполя, в якому прожила 30 років, але після одруження разом із чоловіком переїхали в Нікополь Дніпропетровської області. Там в них народилася дочка, а в Маріуполі залишилися батьки та сестра з чоловіком і донькою.

Неподалік Нікополя знаходиться Енергодар. Через постійні обстріли міста родина вирішила переїхати в безпечніше місце. Зараз мешкають в орендованій квартирі в Ірпені на Київщині.

Надія отримує від держави кошти як внутрішньо переміщена особа. Жінка каже, що цього вистачає лише для того, щоб оплатити проживання та комунальні послуги.

Життя в окупації

Маріуполь почали обстрілювати 24 лютого. Сім'я Надії одразу перебралася жити до підвалу, в кімнаті залишатися було дуже небезпечно.

Понад місяць місто знаходилося під постійними обстрілами. Їжу доводилося готувати на вогнищі у дворі будинку. Електрики, води та газу не було з перших днів війни.

Сім'я не мала жодної інформації про своїх родичів, які мешкали в приватному секторі. Також не знали, що відбувається по цілій країні чи то війна лише в Маріуполі, чи ще в інших містах, адже новин не отримували взагалі.

29 березня почали обстрілювати район, де жила Надія. Ввечері в їхній будинок прилетів снаряд, миттєво почалася пожежа. Її батько Віталій вибіг з вогнегасником на вулицю та одразу загинув. Слідом за ним побігла і мама Надії Катерина, яка була сильно травмована. Разом із сусідами Надія цілу ніч провела в підвалі, рятуючи свою матір від сильного болю. Жодних таблеток в них не було, тому наступного дня Надя віднесла поранену маму до лікарні. Обстріли не припинялися, безупинно «прилітало» і в саму лікарню, тому дівчина весь час перебувала в підвалі, а мама — на другому поверсі.

Написавши знайомому записку, Надії вдалося повідомити свою бабусю про те, що її дочка перебуває в лікарні, але Віталій, її зять та батько Надії - вже загинув.

4 квітня в лікарні почалась пожежа, під час якої Катерина випала з вікна. У неї було багато опіків.

Бабуся, як тільки отримала записку, одразу побігла до своєї дочки в лікарню. Оскільки навкруги точилися запеклі бої, добиратися було вкрай важко — по дорозі доводилося то повзти, то лежати в ямах.

Біля самої лікарні бабуся Надії ще встигла побачити свою дочку, але в опіках та з численними травмами, Катерина померла на очах своєї мами.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

За деякий час її з чоловіком Віталієм поховали біля будинку в парку, і лише через місяць їх перепоховали на кладовище.

Фільтраційний табір

Російські військові насильно вивезли 19-річну Надію в Новоазовськ Донецької області. Звідти дівчина повідомила родичів про загибель своїх батьків. Про бабусю та дідуся Надя нічого не знала.

На території так званої «ДНР» Надію змусили пройти фільтраційний табір, це зайняло декілька днів. Лише після цього дівчина перетнула кордон з Росією, де її зустріли знайомі та купили авіаквиток до Туреччини. На щастя, всі документи разом із закордонним паспортом Надя мала з собою. З Туреччини дівчина полетіла до Румунії, де зустрілася зі своїми українськими родичами, які туди приїхали за нею. Це була тітка Надія (її хрещена мама) зі своєю дочкою. Тоді вже разом вирушили назад до України.

«В Маріуполі померло дуже багато людей — моїх знайомих, друзів, сусідів, мій хрещений батько. Саме місто Маріуполь загинуло!»

У своєму рідному місті Надя проживала в чудовій трикімнатній квартирі двоповерхового будинку в одному зі спальних районів Маріуполя. Зараз цього дому майже немає - дах повністю зруйнований, сильно пошкоджені ванна та кухня. Коли дощова погода — квартиру заливає водою.

За весь час війни ми пережили багато горя: загинула найрідніша для мене людина - моя сестра. Взагалі в Маріуполі померло дуже багато людей - моїх знайомих, друзів сусідів, мій хрещений батько. Саме місто Маріуполь загинуло!

Тітка Надії

Бабуся Надії не мала жодної інформації, де знаходиться та в якому стані перебуває її внучка, аж поки в місті не відновився зв’язок. Лише через два тижні після смерті Надійчиної мами Катерини бабусю повідомили, що дівчина разом зі своєю тіткою знаходяться в Нікополі.

Про допомогу сім'ї та їхні мрії

Від БФ Діти Героїв Надія отримала фінансову підтримку, контактні лінзи, взуття, книжки, мобільний телефон та ноутбук.

Зі слів жінки, єдина позитивна емоція від початку повномасштабної війни — це те, що вони подорожували Румунією та відвідали Замок Дракули, що було однією із найбільших мрій дівчини.

Надія продовжує навчання в Маріупольському гуманітарному університеті за спеціальністю «Культурологія». Зараз вона на 3 курсі, лекції відбуваються в дистанційному форматі, але сам навчальний заклад перенесли до Києва.

Моя найбільша мрія - побачити Маріуполь! Але тільки українським. Мрію, щоб його найближчим часом повернули! Тоді ми з Надією зможемо поїхати хоча б на могили її батьків. А ще ми дуже хочемо побачити всіх рідних і друзів та цінувати кожну хвилину, проведену разом.

ділиться тітка Надія

Дівчина мріє придбати в Нікополі будинок, забрати з Маріуполя свою бабусю і жити разом з нею.

На превеликий жаль, таких сімей в Україні вже кілька тисяч, і з кожним днем їхнє число зростає. Щоб допомогти дітям повернутися до звичайного життя, необхідна підтримка. Це можна зробити за посиланням.

Повідомити про дітей, що втратили батьків і потребують допомоги, можна тут або за номером кол-центру +380 44 247 57 88. Якщо ви знаєте таких дітей — передайте контакти фонду їх опікунам. Кожна дитина заслуговує на щасливе життя, сповнене гідності та радості.

Редактор: Кіра Гіржева
Показати ще новини
Радіо NV
X