Турбота, підтримка, єднання. Як працюють низові феміністичні організації в Україні під час війни — три реальних кейси
Активістка ініціативи FemSolution під час вуличної акції (Фото:Фото надане Юлією Лютий-Мороз)
Жінки, на плечі яких найчастіше лягає догляд за дітьми, літніми родичами та господарство, гостро відчувають вплив війни на своє життя. Активістки українських феморганізацій допомагають їм тимчасовим житлом, засобами гігієни та медикаментами
Феміністична ложа
Створення Феміністичної ложі
Ініціативу Феміністична ложа було засновано студентками провідних українських вишів у 2017 році. Основним напрямком її діяльності стала культурно-просвітницька робота серед жінок на теми фемінізму, інтерсекційності та емансипації.
«Нас об'єднали спільні бачення світу та той факт, що у 2017 році фемінізм ще не був на піку популярності в Україні. Нам бракувало ком’юніті однодумиць. По суті, ми робили заходи, яких не вистачало нам самим. Нашою аудиторією були такі ж молоді жінки, яких не влаштовували застарілі уявлення про роль жінки у суспільстві та пов’язана з цим дискримінація, і які шукали альтернатив», — розповідає в інтерв'ю NV феміністична активістка Анастасія Чеботарьова.
Перші заходи проводили в Києві. Починали з лекції та дискусії про фемінізм «для чайників» для студентів КПІ. На лекцію прийшло понад 70 осіб, що стало для всіх приємною несподіванкою. Тоді зрозуміли, що варто продовжувати.
Наступним кроком стала серія кінопоказів феміністичного короткого метру. Організаторки шукали короткометражки з феміністичних кінофестивалів та писали їх авторам і авторкам з проханням надати дозвіл на некомерційний кінопоказ. Зібрали програму на різні теми, як-от: стосунки з тілом, менсплейнинг, насильство над жінками, трансгендерність, ЛГБТКІ+, низовий активізм, жіночий досвід біженства, менструація, тощо. Хотіли показати якомога більше різноманітних людських досвідів, згадує Анастасія Чеботарьова:
«Ми провели понад десяток показів у різних містах: Харків, Житомир, Запоріжжя, Вінниця, Кременчук та інші. У Києві ж мали три покази. Аудиторія реагувала по-різному: від вдячності, що вони мають змогу безкоштовно подивитись кіно, недоступне в Україні, до бажання дискутувати. Кілька разів люди виходили з зали».
Співрозмовниця згадує випадок, який трапився у Вінниці: тоді під час перегляду фільму про активістку, яка почала збирати жіночу гігієну для біженок, кілька чоловіків вийшли з зали. Та додає: за останні роки цей показник змінився.
«Зараз волонтери і волонтерки розуміють, що прокладки не є чимось табуйованим, не соромляться їх купувати, передавати, видавати як для ВПО, так і для армії. Загалом з 2017 року ми помітили позитивні зміни — наше суспільство стало все більш відкритим та європейським», — пояснює Анастасія Чеботарьова.
У період локдаунів Феміністична ложа провела низку заходів, спрямованих на покращення психоемоційного стану жінок, таких як психологічної взаємопідтримки в Києві. Цей проект згодом за рахунок навчання психологинь у сфері організації таких груп для різних категорій жінок масштабували на вісім областей України. Після завершення навчання кожна випускниця проекту проводила свою групу під супервізією експертки. Анастасія Чеботарьова переконана: зараз ця тема — ще більш актуальна, а культура проведення груп взаємопідтримки продовжує зростати.
Ланцюжок взаємопідтримки
За кілька днів до початку повномасштабної війни, 21 лютого 2022 року, Феміністична ложа влаштувала кіноклуб з переглядом феміністичного стендапу. Вже тоді було зрозуміло, що це останній мирний вечір, згадує Чеботарьова. Через початок повномасштабної війни частина активісток ініціативи виїхали з Києва, частина ж обрали залишитись. Коли минули перші дні й тижні адаптації, кожна стала робити те, що може, на своєму місці.
«Ми почали займатись різноманітними задачами для військових і ТрО. Хтось закупала необхідне з-за кордону, хтось збирала аптечки, а хтось координувала процеси. За деякий час ми зрозуміли дві речі: по-перше, волонтерська діяльність в Україні у перші місяці, й навіть зараз — це низовий рух, який став кровоносною системою всієї країни. Ця система працює як ланцюжок: тобі не обов’язково виконувати всі дії від А до Я, проте ти можеш стати частиною такого ланцюжка і робити щось одне», — згадує Анастасія Чеботарьова.
Чимало жінок тоді, особливо з вразливих категорій, опинились у скрутному становищі, додає вона. Великі міжнародні фонди, які мали б їм допомагати, були занадто повільними та бюрократичними, їм було важко охопити певні групи чи потреби: наприклад, тих, хто живе у невеликих містах, селах, ближче до фронту чи в окупації. Також фонди рідко займаються ліками. Феміністична ложа ж сфокусувалася саме на допомозі жінкам, дівчатам та їхнім родинам.
«Кризи часто найбільше вдаряють по жінкам. З одного боку, вони менш захищені соціально, а з іншого — беруть на себе доглядову роль за меншим та старшим поколінням у родині», — розповідає Анастасія Чеботарьова.
Турбота про найбільш вразливих
Протягом весни та літа 2022-го Феміністична ложа сфокусувалася виключно на закритті базових потреб жінок і дівчат. Передавали гуманітарку партіями в Краматорськ, Запоріжжя та окуповану Запорізьку область, а також у Херсон.
«В особисті повідомлення нам почали писати жінки з проханням про допомогу. Тоді ми зробили невелику онлайн-анкету, аби збирати їхні потреби і, за можливості, розсилати допомогу поштою, — говорить Анастасія Чеботарьова. — На жаль, допомагали не всім через брак ресурсів, але фокусувалися на найбільш уразливих групах: хронічно хворих, з маленькими дітьми, ВПО у невеликих містах і селах, багатодітних матерях та матерях дітей з інвалідністю».
Загалом ініціативі тоді вдалося закрити 209 індивідуальних запитів. Плюс — великі партії, які відправляли у різні міста. Надсилали дорогі, життєво важливі ліки для хронічно хворих, дитяче харчування, гігієнічні засоби. Часто жінки просили про допомогу не для себе, а для тих, хто не мав змоги звернутися по неї самостійно, як-от дітям, старшим родичам, сусідкам та сусідам похилого віку.
За спостереженнями Анастасії Чеботарьової, в той період стало помітно, як змінюється ставлення до ідей фемінізму загалом. Жінки, які потребували підтримки, не були типовою аудиторією Феміністичної ложі, тому що не цікавилися фемінізмом. Ба більше, можливо, навіть мали негативні стереотипи про феміністок. Та зрозуміли, що феміністичні цінності та діяльність є гідними поваги.
«Анекдотичний випадок стався, коли ми передавали партію ліків у окупований Бердянськ. Водій, який їхав з ліками із Запоріжжя, побачив на коробці нашу назву. Сказав: „Я раніше думав, що феміністки якоюсь дурнею займаються, а тепер бачу, що помилявся“. Впевнена, що до того він не міг би відповісти на питання, чим же займаються феміністки, але його реакція наштовхнула нас на думку про важливість активного висвітлення нашої діяльності», — згадує співрозмовниця NV.
Феміністична ложа почала показувати результати гуманітарної роботи та простою мовою пояснювала в соцмережах, чому вони роблять саме це на базі феміністичних цінностей. Від великих гуманітарних фондів діяльність цієї ініціативи вирізнялась тим, що вони почали збирати актуальні потреби і по максимуму їх закривали:
«Часто потреби збігаються: наприклад, якщо це ліки для дітей, для хронічно хворих, засоби гігієни, дитяче харчування. Подекуди нам доводилось шукати рідкісні ліки за кордоном чи у спеціалізованих столичних відділеннях медзакладів. Такий індивідуальний підхід займає багато часу та ресурсів, але ми віримо, що допомога вимірюється також в її якості».
Допомога для Херсона
Активістки Феміністичної ложі також організували допомогу для Херсона, який на той момент перебував у окупації. Загалом передали чотири партії з ліками, засобами жіночої гігієни та дитячим харчуванням у Херсон. Про потреби тамтешніх жінок дізнавалися від волонтерок, які залишалися в місті. Системно співпрацювали з ініціативою Котики-патріотики за рекомендацією знайомої фемактивістки з Херсону Марини Усманової.
«Це був найважчий досвід передачі гуманітарної допомоги. Одного разу водій стояв між блокпостами три тижні. В чистому полі, з купою ліків та іншої допомоги. Ми розуміли, що нашу допомогу можуть „віджати“ рашисти. Ховали дорогі ліки під дешевими, клали прокладки поверх коробок з ліками для дітей, тощо. Розуміли ризики, але прийняли їх. Та ми не прогадали. Допомога потрапила в Херсон», — так згадує про той період Анастасія Чеботарьова.
Були періоди, до Херсона не виходило нічого доставити тижнями — тоді надавали невелику грошову допомогу матерям з немовлятами, щоб ті могли купити засоби гігієни або ліки. Одного разу допомогли купити дитячий візочок для двійнят. Не забувають про Херсон і зараз: через ініціативу Фонду Онуки передали партію ліків. Частину з них закуповували в Україні, частину отримали від закордонних фемактивісток. Також відправили посилку з новими теплими речами.
«Досі не віриться, що допомогу в Херсон вже можна пересилати вільно. Я розплакалась на вокзалі, коли почула оголошення про прибуття потягу Київ-Херсон», — ділиться спогадами Анастасія Чеботарьова. Вона додає: пишається тим, що співпрацювала з видатними жінками нашого часу. Так, до прикладу, Ірина Саліхова, з якою Феміністична ложа систематично співпрацювала по херсонському напрямку, нещодавно отримала відзнаку Золоте серце від Володимира Зеленського.
Сила у єднанні
«На початку вторгнення ми побачили велику хвилю єднання. Не важливо, ким ти є чи була, що ти робила, головне — що ти робиш зараз в період екстремального виживання. І феміністичний рух показав свою спроможність швидко реагувати на кризи, мобілізувати ресурси та підтримувати людей в різні способи: гуманітаркою, житлом, психологічною, юридичною допомогою, евакуаціями», — пояснює Анастасія Чеботарьова.
Така робота, як і загалом жіноча праця в українському суспільстві, часто залишається невидимою, додає вона. Ці зусилля існують поза кадром для великої частини суспільства.
«Вже зараз можна спостерігати спроби наших політичних опонентів, які не розділяють європейські цінності й підтримують те, що ми ідентифікуємо як рашистські патріархальні „скрєпи“, поширювати неправдиву інформацію, спрямовану на маргіналізацію активісток. Та ми будемо продовжувати нашу діяльність, тому що бачимо Україну вільною, суверенною, демократичною державою, де дотримуються права та свободи усіх громадян — на противагу авторитарним режимам РФ та РБ», — резюмує активістка.
FemSolution
Феміністичні рішення
«Мені хотілось робити світ кращим, безпечнішим і справедливішим», — так розповідає про свою мотивацію приєднатися до ініціативи FemSolution активістка Юлія Лютий-Мороз. Вона стала частиною цієї спільноти у 2016 році. На той момент займалася активізмом у Прямій дії, а також зоозахистом, почала цікавитися фемінізмом та зрозуміла, що повістка FemSolution близька їй.
FemSolution — це інтерсекційна група лівого спрямування, яка позиціонує себе як FLTI, тобто ініціатива без цисгендерних чоловіків. Проте в групі є небінарні персони, тож Юлія Лютий-Мороз просить використовувати варіант «учасни_ці». Зараз їх — вісім, і, хоч кожн_ій близький певний напрям фемінізму, є те, що об'єднує усіх — спільні цінності на повага одна до одної.
Як і інші феміністичні ініціативи, до повномасштабного вторгнення FemSolution займалися просвітницькою діяльністю: проводили воркшопи та кінопокази, організовували фестивалі й протестні акції. Так само, як і Білкіс, долучалися до протестів проти заборони абортів у Польщі. Також організували акцію «яНеБоюсьДіяти» — продовження флешмобу #яНеБоюсьСказати.
«Тоді ми вивели на вулиці проблему сексуального насильства, сексизму, кетколінгу. До нас доєдналося близько 300 людей, — згадує Юлія Лютий-Мороз. — також гучною подією стала акція „Ні насиллю в університеті“, яка піднімала проблему сексуальних домагань у виші. Першу акцію зірвали праворадикали, тож її повторили ще раз наступного дня».
Як й інші феміністичні організації, FemSolution також займаються створенням зінів — власноруч виготовлених друкованих не періодичних видань на визначену тематику.
Period box та інша гуманітарна допомога
Повномасштабне вторгнення змусило FemSolution змінити напрямок діяльності на гуманітарний, і саме гуманітарна допомога наразі складає 95% діяльності. Проте Юлія Лютий-Мороз каже: на їхню думку це — теж активізм. Своєю діяльністю ініціатива привертає увагу до таких тем як менструації, а також ментальне здоров’я.
«Ми зосередилися на допомозі засобами менструальної гігієни, бо тема менструацій все ще дуже табуйована, самостійно жінки нерідко соромляться просити прокладки, — розповідає Юлія Лютий-Мороз. — Ми вважаємо, що менструальна гігієна не має бути привілейованою. Доступ до відповідних гігієнічних засобів має бути в кожн_ої. І така допомога — це про турботу крізь феміністичну оптику».
На початку повномасштабної війни, каже активістка FemSolution, засоби менструальної гігієни були недоступними для багатьох жінок. Їх стало складніше знайти на полицях магазинів. Особливо гостро ця проблема стосувалася евакуйованих жінок та жінок з окупованих територій. Так FemSolution почали розсилати спершу індивідуальні period box — набори на одну людину, до яких входили прокладки, тампони, трусики, знеболюючі, презервативи, серветки для інтимної гігієни, інтим-гель, та додаткові товари за особистими проханнями. А ще передавали великі партії прокладок в різні регіони України: Херсонську, Донецьку, Запорізьку, Харківську області.
Зараз period box розширився: до нього додалися також свічки, а ще засоби загальної гігієни та господарські товари. Щоб сформувати потреби, активіст_ки спершу опитують жінок та дізнаються про потреби їхніх сімей. До прикладу, перед початком навчального року деяким сім'ям також надсилали канцелярське приладдя.
«Також розсилаємо ліки. Пріоритетний напрямок — медикаменти для ментального здоров’я. Повномасштабна війна вдарила по психіці ледь не кожно_ї з нас. Ми надаємо можливість стабілізуватись тим, хто зараз є вкрай вразливими. Багатьом допомагали неодноразово. Адже ліки коштують дорого, та й не всі через такий стрес можуть одразу повернутись до „нормального“ життя», — пояснює Юлія Лютий-Мороз.
Запитів, додає вона, дуже багато. У соцмережах FemSolution — майже 7 тис підписниць, і більшість з них — це ті, хто потребує допомоги. Всі запити закрити не вдається через брак ресурсів. Та наразі ініціатива фокусується на наданні допомоги жінкам ВПО, а також жінкам з прифронтових територій. Юлія Лютий-Мороз підкреслює: здебільшого вони — у скрутному становищі, їм потрібно все:
«Багато з них втратили дім або не можуть повернутися додому, проте намагаються по крихтах відбудовувати життя. Хтось просить каструлю, а хтось — теплі шкарпетки. А ще вони дуже прагнуть спілкування та підтримки. Ми намагаємось створювати теплу атмосферу в листуванні з ними, питати, як вони почуваються і чого потребують».
Білкіс
Активізм до і після початку війни
Білкіс — низова феміністична ініціатива з Харкова, заснована у 2019 році. В той період діяльність ініціативи була сфокусована на інформаційно-просвітницьких активностях: лекції, кінопокази, створення інформаційних матеріалів про жінок, які пережили гендерно-зумовлене насильство.
Пізніше — на вуличному активізмі, приуроченому до 16 днів активних дій проти гендерного насильства. Наприкінці січня 2021-го, коли в Польщі повністю заборонили аборти, влаштували акцію солідарності під польським посольством у Харкові.
«Повномасштабна війна кардинальним чином вплинула на те, що ми робимо. Жодна з нас до 24 лютого 2022 року не займалася гуманітарною допомогою, не шукала шляхи вивезти людей із Сєвєродонецька, можливості розмістити їх у більш безпечних містах, житло для українських жінок з дітьми в Європі», — так згадує про початок війни активістка, феміністка Женя Дзекун, одна з учасниць Білкіс.
Після вторгнення частина колективу вимушено переїхали з Харкова на західну частину України. Женя разом з ще однією активісткою, Яною, виїхали до Німеччини, та пізніше повернулися до України. Ті членкині колективу, які залишились в Україні, з березня почали займатися гуманітарною діяльністю. З травня запрацювали активніше.
«Наш дірект розривався від повідомлень з трагічними історіями жінок, які виїхали з Маріуполя, Бучі, Ірпеня, інших деокупованих, окупованих міст, містечок та сіл, або ж з тих, які знаходяться у зоні бойових дій. Загалом допомогу від нас отримали до тисячі людей», — розповідає Женя Дзекун.
У липні ініціатива Білкіс відкрила Простір речей: будь-хто може прийти і взяти будь-яку річ, або ж принести те, що не потрібно. Такі речі можуть стати в нагоді зокрема і внутрішньо переміщеним особам.
«Ми допомагали продуктами, ліками, іноді одягом. Одній жінці купили милиці. Якось відправили 16 посилок у Чугуїв для мешканок і мешканців одного будинку. Ми ніколи не мали досвіду гуманітарної діяльності, тому на початках це було важко в організаційному плані. Але потім система налагодилась, і стало легше», — ділиться досвідом активістка, учасниця Білкіс Яна Вольф.
Переїзд до Львова та співпраця з однодумицями
Через повномасштабне вторгнення активісткам довелося покинути Харків, у якому зародилася ініціатива Білкіс. Попри те, що це місто не є рідним ні для однієї з учасниць, ініціативу і досі часто асоціюють саме з ним, розповідає Яна Вольф.
Зараз активістки мешкають у Львові. Після переїзду деяким з них довелося пожити у прихистках, доводилося багато переїжджати. Однією з найбільших проблем став пошук житла в новому місті через нерегульований ринок та високі ціни на оренду, спричинені великим напливом внутрішньо переміщених осіб.
«Війна і підсвітила, і загострила питання бідності, економічної нерівності, відсутність широкої соціальної підтримки від держави. І це теж феміністичне питання, бо жінки, жінки з дітьми, жінки, які опікуються хворими або літніми людьми — одна із найвразливіших груп», — продовжує Яна Вольф.
Для неї та її колежанок викликом стала необхідність працювати, волонтерити та займатися активізмом в умовах постійного стресу, пов’язаного з війною. А коли Білкіс налагодили зв’язок із європейськими ініціативами та активістками, було складно знаходити аргументи, щоб пояснити їм, чому Україні потрібна зброя, або — чому українські активістки не працюватимуть з «опозиційними» росіянками і росіянами.
Попри це, Білкіс відкриті до співпраці з іншими організаціями та окремими активістками — тими, які розділяють спільні з ними цінності. Учасниця ініціативи, активістка Іванка Куценко перелічує ті кооперації, які їм вже вдалося організувати раніше. Влітку відбувся фемінтенсів для підліткового клубу ГО Феміністична майстерня, ініціатива Львівська веганська кухня допомогла під час організації подій для Простору речей власноруч спеченими слойками, а Львівська веломайстерня Підкова провела майстер-клас з ремонтування поломок велосипедів.
«Інколи об'єднує несподіване. Нещодавно на Білкіс, ГО Феміністична майстерня та ГО Соціальний рух подав заяву до СБУ депутат Львівської міської ради Ігор Шолтис. Ми скооперувалися задля того, аби зрозуміти, як спільно діяти й яких ще перешкоджань суспільно орієнтованої діяльності очікувати від чиновника», — наводить ще один приклад активістка, учасниця ініціативи Білкіс Таня Винська.
Реакція суспільства
В грудні 2022 року активістки Білкіс взяли участь в пікетуванні мережі П’яна вишня у Львові.
«Ми пікетували цю мережу через сексизм й заклики до зґвалтування жінок в їхній рекламі. Також роздавали флаєри з інформацією про домашнє насильство, розклеювали по місту листівки про культуру згоди. Учасниці ініціативи провели лекцію про гендерно зумовлено насильство й насильство в мистецтві. На своїй сторінці в інстаграмі нами було зібрано й опубліковано історії 19-ти жінок, які пережили насильство», — говорить Таня Винська. Вона додає: важливо давати голос тим, кого часто не хочуть чути.
Активістки Білкіс розмірковують, чи змінилося ставлення українського суспільства до їхньої діяльності, та до феміністичних рухів загалом. На думку Яни, один із найбільш розповсюджених аргументів серед тих, хто виступає «проти» їхньої діяльності, звучить так: «Це — не на часі». Зараз — через війну.
«Питають, чому ми не на фронті, чому не плетемо сітки. Це класичний приклад знецінення і whataboutism-у. Проблеми жінок не заперечують існування війни, так само війна ніяк не нівелює щоденну дискримінацію та насильство над жінками. Що стосується прав людей, то це ніколи „не на часі“. Україна воює із країною, для якої права людей взагалі нічого не означають. Чи хочемо ми, щоб у нас було так само? Ні», — розмірковує Яна Вольф.
Тетяна Винська згадує, що на пікети проти П’яної вишні бігала під час своєї годинної робочої перерви. Вона працює у львівському прихистку для внутрішньо переміщених жінок та дітей. Зізнається, що засмучувалася через те, що, проходячи повз, люди кидали фрази на зразок: «Вас би на фронт».
«Під час війни цивільні займаються різним: вчаться, працюють, волонтерять, протестують проти сексизму в рекламі. Лицемірно засуджувати одне, роблячи інше», — підкреслює співрозмовниця NV.
Часто люди не сприймають той факт, що ті ж феміністки, які виборюють рівність під Пʼяною Вишнею — ті ж самі, які організовують тонни гуманітарної допомоги постраждалим від війни, говорить Женя Дзекун:
«Якщо ти плетеш сітки, допомагаєш ВПО, займаєшся гуманітарною допомогою, то на тебе ніхто не звертає уваги. Ти стукаєш у всі можливі двері, щоб тебе почули і задонатили для подальшої допомоги людям, але майже ніхто не чує. Проте коли виходиш з протестом проти гасла, яке підтримує гендерно зумовлене насильство над жінками, та проти сексуально обʼєктивуючих зображень, знайдуться тисячі людей, які обовʼязково викажуть свою „цінну“ думку, нібито твій активізм не на часі».
В більшості, каже Женя Дзекун, суспільство не сприймає фемінізм. Та навіть попри це активісткам все одно вдається знаходити однодумиць, солідаризуватися з іншими феміністичними та жіночими ініціативами.
