Ділитися кров’ю. Як війна змінила донорство в Україні — інтерв'ю з керівницею платформи ДонорUA

5 серпня, 15:41
Ексклюзив НВ
Ірина Славінська (Фото:Ira Slavinska / Facebook)

Ірина Славінська (Фото:Ira Slavinska / Facebook)

Автор: Алла Кошляк

Ініціатива ДонорUA виникла у 2014 році задля популяризації безоплатного донорства в Україні. За час повномасштабного вторгнення Росії база охочих поділитися своєю кров’ю збільшилася вдвічі і сьогодні вже нараховує понад 100 тисяч людей.

Як кров рятує життя та як змінюється культура донорства в Україні, в ефірі Радіо НВ розповіла Ірина Славінська, засновниця та керівниця платформи.

https://www.youtube.com/watch?v=IGutMdm0qLk

— З чого починалася організація ДонорUA і чи могли ви собі уявити масштаби, до яких виросла ініціатива нині? Якщо порівнювати ДонорUA у 2014 і 2022 році, у чому найбільша різниця?

Відео дня

— Різниця в тому, що тепер ми знаємо набагато більше, ніж знали під час заснування. Все, що ми робили і робимо в ДонорUA, на жаль, ми в Україні робимо вперше, і є пілотним проєктом, який пробиває цю стіну. Я радію, що є люди, які це роблять.

Коли починали, ми не усвідомлювали глибину проблеми. Напевно, як і всі чують про те, що хтось шукає кров, усвідомлюють, що проблема полягає в тому, що немає донорів. Ми починали з проблеми, що немає донорів, а зараз живемо в ситуації, коли не існує системи, вона не працює, і саме через це немає у пацієнта вчасно якісної крові і він змушений її самостійно шукати.

Сьогодні ми вже існуємо в цифровому світі, коли ми вперше дані. Наприклад, всі знають цифру, що в Україні 13 донацій на тисячу населення. Так от цю цифру вивів ДонорUA, проаналізувавши статистичні дані, які щороку Центри крові подають Міністерству охорони здоров’я. До цього Україна не оперувала такими даними взагалі.

— А це мало чи багато?

— Це на ⅔ менше, ніж потрібно. Рекомендація ВООЗ говорить про те, що в країні немає дефіциту тоді, коли більше ніж 33 донацій на тисячу населення. Звідси ми і почали рахувати, яка у нас проблема.

Ми до цього часу не знаємо, яка кількість людей не отримала кров або потребує кожного дня. Ми над цим працюємо, це не так легко. Тим не менше, ми вже знаємо реальну потребу за рекомендацією ВООЗ. Україна не дотягує на ⅔. Таку цифру ми вивели, що в Україні приблизно 200 тисяч пацієнтів потребують щороку переливання крові і ⅔ з них або не вчасно (що дорівнює смерті), або ніколи не отримують компоненти крові. Ми в 2022 році живемо в цій реальності, з цією проблемою.

Що поганого, що люди приводять донорів? Я потрапила в лікарню, такі правила — треба привести донорів. А погане в цьому те, що це називається родинне донорство. Людина здає кров під моральним тиском, вона не говорить правду про своє здоров’я і може сказати, що здорова, здати кров, нашкодити собі насамперед, а потім потенційно ще нашкодити пацієнту, передавши їй гемотрансмісивну інфекцію, ВІЛ чи гепатит. В результаті щороку ми маємо ще більшу проблему.

Ми зараз у 2022 році знаходимося на цьому рівні, а починали ми просто з того, що треба розказувати про культуру донорства. Тепер ми точно знаємо що потрібно робити, є конкретний план, тому що проблема у багатьох сферах і її потрібно вирішувати комплексно.

— Про культуру донорства. Досі доводиться розвінчувати міфи, боротися з стереотипами, що це може бути небезпечно чи шкідливо? Чи змінилося у суспільстві усвідомлення важливості теми донорства?

— Загалом думаю, що змінилася ситуація. На жаль, нам у цьому допомагає війна Росії проти України, яка в 2014 році розпочалася і зараз повномасштабна. Люди проявили більше гуманізму, патріотизму, ніж до 2014 року. Це показує кількість громадських організацій, які з’явилися на нашій медичній території. Люди долучаються, іншими шляхами популяризують донорство, залучають свою аудиторію, що дуже класно, тому що чим більше людей, організацій, які популяризують донорство, тим швидше ми зможемо сформувати відповідну культуру населення.

Ми починали з трьох тисяч донорів, зараз в системі більше 100 тис. людей, тобто здобутки відповідні є.

Проєкту всього лиш 7 років. Ми плідно співпрацюємо зокрема і з державою, особливо під час війни. Нас, мені здається, чують, визнають, що є проблема. До речі, визнавати проблему в системі крові почали за часів [міністра охорони здоров’я] Уляни Супрун. До цього не можна було сказати, що у нас є проблеми.

У кінці минулого року ми провели хороше масштабне дослідження, яке показує, які у нас є донори, який рівень їх залученості, чому вони не повертаються. Варто сказати, що міфи відходять на другий план. Люди у більшості випадків на стають зараз донорами за браком часу або незручності.

Більшість Центрів крові вже йдуть на зустріч, виїзні бригади є. [В готелі або торговому центрі] можна було здати кров. Ми хотіли показати, що це так само просто і легко, як купити капелюх чи помаду, з'їсти морозиво. Ось тут, в торговому центрі, ти можеш також здати кров і врятувати життя.

Тобто міфи відходять потроху, але їх позбутися — кропітка робота.

— Є ж все одно ці страхи, що хворобу якусь можна підчепити або просто «буду погано почуватися».

— Я думаю, що ці страхи і до вакцинації можна притулити. Це рух таких людей, які просто проти: не шукатимуть шляхи долучення до чогось, а завжди шукатимуть виправдання, чому вони цього робити не будуть.

Багато хто думає (це міф, який треба завжди розвінчувати): «У мене популярна група крові. Не піду, бо це всі підуть здавати». Є таке питання, яка найбільш рідкісна група крові? Я завжди відповідаю: «Саме та, якої зараз немає». Це може бути найпопулярніша перша плюс і друга плюс.

Донорство — це крок, який може зробити практично кожен. Більшість людей можуть здавати кров. Це варто робити свідомо. Маю на увазі, коли людина піклується про своє тіло, слідкує за здоров’ям, займається вправами, відповідно харчується, добре спить, — сама знаходиться в ресурсі і може своїм ресурсом поділитися для порятунку інших людей.

— Але ж зараз важко знаходитися в ресурсі, зважаючи на те, в якому стресі ми всі перебуваємо. Ви сказали «добре спить», а я подумала про те, скільки українців мають таку розкіш, як хороший сон. Є лайфхаки, як підтримувати свій фізичний стан, щоб мати змогу бути донором крові?

— Розкажу, як роблю я. Наша сфера і в мирний, і під час війни пов’язана зі стресом. З команди перші два тижні майже ніхто не спав, тому що треба було все скоординувати і якось врегулювати. І коли за два тижні вибудувалася якась структура, у кожного члена команди і в мене є правило — я роблю свою задачу, не свою — не роблю. Чим швидше і якісніше я зроблю те, що можу, тим швидше і якісніше хтось зробить наступну дію.

Я відокремила себе від інформаційного простору, бо якщо хоч одну новину прочитаю протягом дня, то все — я не робоча людина.

Ми зараз возимо кров в ті точки, куди ніхто не возить. Я не робоча людина на день — ми не відвеземо ту кров, куди потрібно. Я не можу собі цю розкіш дозволити.

Я працюю з психологом, щоб справитися з цим жахіттям.

Ця публікація створена НВ за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст матеріалу не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X