Зустріч із реальністю. Чому так багато пар розлучаються під час війни — психолог

20 вересня, 17:40
Чому так багато пар розходяться під час війни (Фото:depositphotos/bacho123456)

Чому так багато пар розходяться під час війни (Фото:depositphotos/bacho123456)

Здавалося б, така страшна подія як війна має скріпити людей, їхню пару, їхню родину — аби впоратися з тим стресом, який відбувається у зовнішньому світі. Але ні — багато родин припинили своє існування як сім'ї та народилися окремі суб'єкти. Чому так?

Галина Гладка

Психотерапевт, спеціаліст з психосоматики, коуч, сексолог, психоаналітик

Згадаймо початок 2020 року, коли почалася пандемія через ковід. Усі опинилися вдома на карантині та зустрілися віч-на-віч з тим, що вже давно відбувалося в них вдома. У той період виріс рівень домашнього насильства. Ми можемо припустити, що через зростання домашнього насильства виріс рівень розлучень, але це не зовсім правильно. Опинившись віч-на-віч із партнером, багато пар зіткнулися з тими змінами себе і своїх партнерів, яких воліли уникати. Зустріч із реальністю виявилася нестерпною.

Відео дня

Що відбувається під час війни?

Війна — це сильний стрес із високим рівнем травмування. Людина не просто стикається з реальністю, якої вона, можливо, уникала. Вона натурально відчуває близькість смерті, руйнуються наші базові ілюзії про світ віт — зрозумілий і логічний, у ньому працюють чіткі правила, ілюзія безсмертя дуже впливає на життя), і в цей момент психічне сприйняття і гормональний коктейль підіймають усе, що лежало глибоко на дні.

Також у цей період порушуються екзистенційні питання, і ми можемо зіткнутися з тим, що в критичних ситуаціях наш партнер реагує на те, що відбувається, не так, як ми хотіли б і очікували від нього. Крім цього, у людини порушуються такі питання до себе: «Я хочу й надалі так прожити життя? А чи був я досить щасливим? Що робитиму, коли війна закінчиться? Чого я хочу насправді?»

Бонусом до цього можуть піднятися такі питання: «Що добре, а що погано? Де я хочу бути насправді? Невже мій партнер саме такий? Ми справді підходимо один одному?»

Якщо в парі були конфлікти, які замовчувалися чи обходились (щоб не пірнати в негатив), вони теж актуалізуються. Чому саме в той момент, коли незрозуміло, чи житимете ви завтра? Саме тому вони й підіймаються. Кожен українець кожною молекулою, клітиною свого тіла відчув та усвідомив, як це — якщо завтра може не настати і що таке жити сьогодні. У такій ситуації ми актуалізуємо запит на проживання кожного, саме кожного — дня і хвилини. Якщо, відповідаючи на всі вище поставлені питання, починаємо розуміти, що нам не подобається те місце або точка, у якій ми перебуваємо, ми, як ніколи раніше, чесні із собою. Тепер можемо сказати собі правду: «Я нещасливий/а із цією людиною». У нас є реальне усвідомлення та розуміння швидкоплинності життя та того, що завтра може наступити у когось іншого, і ми діємо. Коли людина нарешті набирається сил і сміливості піти з того місця, де їй вже не дуже добре чи ніяк, вона має багато внутрішнього імпульсу жити життя.

Ще один сценарій: дружина з дітьми поїхали, а чоловік лишився. Здавалося б, тут теж як ніколи потрібно згуртуватися, підтримати одне одного і ці стосунки. Але так відбувається лише в тих парах, де подружжю дорогі стосунки, де обидва роками працюють над ними й де встановлений хороший процес комунікації — загалом міцний фундамент.

Якщо ж стосунки трималися на співзалежності, експлуатації, батьківській позиції когось із партнерів — усе починає валитись, як картковий будиночок. Пара потрапляє в кризу, з якої складно чи практично неможливо вийти, якщо відпадає елемент хворої патології.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Наприклад: дружина знайшла себе в новому місті, добре справляється з побутом, розв’язує потокові проблеми, у контакті з дітьми, улаштовує їх до школи чи садка, усе чудово. Спочатку від такого розвитку подій — радість. Але з такою самостійністю відпадає й потреба в чоловікові, якщо він, наприклад, закривав фінансові питання, вирішував побутові проблеми… тобто він був просто функцією, виконавцем певних дій у парі. І тут може виникати закономірне питання: а навіщо він мені? Його недоліки стають яскравішими, зрозумілішими, і ці взаємини поступово згасають, оскільки потреба в партнері відпадає, а нового для стосунків люди нічого не збудували.

У чоловіка теж може бути такий сценарій: дружина поїхала, залишивши чоловіка із сином 18 років, вона посіла позицію «ви чоловіки, ви розберетеся». Чоловік почувається зрадженим у такій ситуації. Терміни заперечення скорочуються, і він, прокручуючи в голові все спільне життя, може виявити, що експлуатували його вже давно, і приходить до рішення припинити таке подружнє життя. Він теж уже розуміє цінність життя, його скороминущість, і йому хочеться його прожити так, аби дихати на повні груди й на рівних.

Якщо простежити загальну динаміку, розлучення наступають там, де були стосунки з високою часткою експлуатації, багато проблем, які ігнорували та на які заплющували очі, бо боялися, що стане гірше. А від того, що ми ігноруємо проблему, вона не розчиняється сама по собі. Це інфантильна позиція — люди усвідомлюють те, як вони стали різними, дивляться інакше на світ і більше не можуть ігнорувати цю різницю. У такому разі краще відпустити партнера, залишившись один для одного близькими людьми, які вдячні за все, що було.

Варто згадати, що такий травматичний стрес — це ще й криза, через яку необхідно пройти кожній людині. Коли ти у стосунках, ваша пара теж проходить через цю кризу, а мета кризи — або зміцнити те, що є, створивши ще якіснішу взаємодію, або завершити те, що вже й так на ладан дихає.

Чи варто прагнути врятувати стосунки за всяку ціну? Якщо парі дорогі стосунки та партнер — так, варто. Але треба пам’ятати, що це велика праця, у якій є чимало неприємних складних моментів. Тому потрібно запастись силами, ресурсами та сміливістю стикатися та розв’язувати проблеми.

Якщо порятунок взаємин має на увазі не взаємну працю, а жертвопринесення — з позиції психічного здоров’я — ні. Будь-яка жертва — це подорожник на відкритий перелом. Так ви наступаєте на ті самі граблі.

Однозначно, коли стосунки закінчуються чи ви на шляху до цього — це страшно. Страх опісля стихне, а невдоволення та невирішені проблеми залишаться. Здорові стосунки будуються з любові та поваги, а не зі страху та жертв. Якщо так сталося і ваші стосунки завершилися, пам’ятайте, що завжди є можливість зробити аналіз того, що не так. Ви зможете поставити собі питання — чого хочете ви, що надалі робитимете інакше.

Ставши вільною людиною, ви зможете створити ще щось краще.

https://www.youtube.com/watch?v=c-aRuTGaLnE&ab_channel=%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%BE%D0%9D%D0%92
Редактор: Кіра Гіржева
Показати ще новини
Радіо НВ
X