Аналіз особистої історії. Чи варто копирсатися у своєму минулому — що каже психолог

13 січня, 11:41
Чи варто порпатися у своєму минулому (Фото:garetsvisual/freepik)

Чи варто порпатися у своєму минулому (Фото:garetsvisual/freepik)

Порпаючись у минулому, ми знаходимо цілком інші історії та поведінкові моделі, які нам хотілося би прожити та «попрактикувати» у своєму житті.

Крістіна Кудрявцева

психолог, генеральний директор Європейської Школи Психології

Це питання мені ставлять дуже часто. І як аналітичний психолог я знаю на нього єдину правильну відповідь. Без якісного аналізу минулого ми зазвичай позбавляємо себе майбутнього. Ми не можемо рухатися далі з огляду на всі помилки та травми, отримані в минулому. У народі недаремно висловлюються: хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього.

Відео дня

З іншого боку, нам, психологам, часто-густо дорікають, що ми змушуємо своїх клієнтів постійно копирсатися у своєму минулому і, таким чином, регулярно висмикуємо їх із такого корисного і правильного перебування в «тут і зараз». То де ж правда, запитаєте ви? Як завжди, десь посередині.

Психіка як система

У своїй роботі в межах Європейської Школи Психології ми завжди намагаємося донести до студентів розуміння того, що існує психіка індивідуальна та психіка групова (колективна). Аналітичний психолог має вміти працювати з такою психікою, зокрема.

До того ж, якщо з поняттям індивідуальної психіки кожен із нас стикається практично щодня, то поняття психіки колективної у нас доволі розмите і дещо містифіковане. Хоча з цим ми теж маємо справу щодня, але радше на підсвідомому рівні, ніж свідомо.

До ідеї цієї колонки мене стимулювала одна публікація, в якій автор, розмірковуючи про колективну свідомість України як країни, помітив дуже характерну історичну особливість. Виявляється, в історії України практично не відображено історії успіху українських еліт — людей освічених, заможних, успішних, які обіймали високі соціальні позиції в суспільстві та відігравали провідні ролі у процесах становлення української державності.

А якщо зважати на історію більшості успішних народів та держав, то обов’язково побачимо, що там цим історіям успіху приділено забагато уваги. Наприклад, історія США практично вибудувана на таких кейсах та прикладах. І це дуже важливий аспект.

Звісно ж, тут варто враховувати 500 років російського імперського впливу, проте це аж ніяк не скасовує власне факту відсутності таких історій успіху в уже сучасних підручниках історії України. Ба більше, життєві шляхи багатьох таких українських представників еліт подані часто-густо через трагедії, страждання та поневіряння, а часом і через неоднозначні вчинки та навіть зради українського народу чи держави.

Колективне несвідоме

І це, швидше за все, є відображенням наших несвідомих тенденцій як народу. Позитив у цих історіях виявився «витісненим» з нашої історії. Про нього не лише мало згадується — ніби він зник з нашої історії, а й почасти згадується тільки у негативному сенсі.

Що в результаті виходить? Коли ми (а надто наші діти) читаємо нашу історію за традиційними підручниками та офіційною програмою, складається враження, що вся наша історія — це страждання, трагедії та інші негаразди.

Така собі, з погляду психології, типова історія агресора та жертви. А ось історій про те, що люди жили добре, були успішними, освіченими, багатими матеріально та духовно — значно менше. Хоча насправді таких історій було безліч.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

До чого все це зрештою призводить наше суспільство та колективне підсвідоме нашого народу? Щонайменше це унеможливлює самоідентифікацію українського народу на підсвідомому рівні з образом успішної, заможної та освіченої людини. З її моделлю поведінки та яскравою історією її життя.

Українська мрія

Ми, в лабораторії Європейської Школи Психології, нещодавно проводили дослідження свідомості великих соціальних груп і, зокрема, нас, українців, як народу. Й отримали абсолютно очевидні підтвердження того, що в підсвідомості українців немає цього стійкого образу — заможної, солідної, реалізованої, впевненої у завтрашньому дні людини. Від слова зовсім.

І немає його не тому, що його не існувало в історії, а саме тому, що він там просто не зафіксований. Себто в нашому колективному підсвідомому відсутня така історія, що добре працює в усьому світі, як національна мрія.

Спробуйте сформулювати, що таке для нас «українська мрія»? Та й про національну ідею багато хто згадував тільки тоді, коли відбувалося щось негативне та жахливе. Це також можна списати на Росію та її агресивну імперську політику в Україні останні кілька століть. Але це все з розряду «хто винен», а не з розуміння «що робити».

Уся ця ситуація дуже наочно пояснює ситуацію із запитанням — чи потрібно копирсатися у своєму минулому? Або, іншими словами, чи потрібно вивчати свою історію: особисту, як це відбувається в терапії, коли ми порпаємось у своєму минулому, чи колективну, коли ми вивчаємо історію своєї держави та життєвого шляху її народу.

При цьому в колективному несвідомому українців уся ця історія є — вона закодована в нас генетично. Звідси і навички українців за різних екстремальних ситуацій: і здатність згуртуватися, і вміння допомагати, й унікальна самоорганізація, і величезна емпатія — все це не береться звідкись.

Але для переведення всіх цих успішних і чудових властивостей і сценаріїв у свідому площину сприйняття в повсякденному житті, простої їх у підсвідомості часто-густо обмаль. Ба більше, коли ми усвідомлюємо свої патерни та проводимо їх детальний розбір з розумінням причини виникнення, ми ніби промовляємо собі: я більше не хочу проживати ці негативні сценарії.

Так само, навпаки — я бачу інші наративи та образи, які хочу проживати у своєму житті. І тоді я можу з ними поєднатися. Але це стає можливим лише тоді, коли історія ретельно опрацьована та усвідомлена. Тобто переведена з підсвідомого на свідомий рівень сприйняття.

То все ж навіщо порпатися у своєму минулому?

Передусім для того, щоб усвідомити ті образи, наративи та сценарії, від яких ви хочете піти геть. Адже доки ви не розумієте, що це історія, яка циклічно повторюється з усіма вашими предками і родичами, вам здається, що це відбувається тільки з вами. Що це і є ваше справжнє життя і ваш ноша — ваша «доля».

Коли ж ви на власні очі бачите, що це історія, яка багаторазово повторюється, не тільки у вашому житті, то розумієте, що це просто певний архетип, до якого ви підсвідомо долучаєтесь. Це типовий процес для нашої психіки та його дуже важливо зрозуміти і відстежити. Для цього і потрібно це «порпання» в минулому.

З іншого боку цього процесу, копирсаючись у минулому, ми знаходимо зовсім інші історії та поведінкові моделі, які нам, навпаки, хотілося би прожити та «попрактикувати» у своєму житті. Саме вони є основою нової самоідентифікації особистості.

Адже будь-яка зміна — бодай особистісна, бодай зміна цілої країни — це насамперед нова самоідентифікація. Або, простіше кажучи — нові відповіді на запитання «як я про себе думаю» і «що я про себе знаю». Поки що ми, українці, знаємо про себе лише те, що все життя відчайдушно боремося за виживання і боремося за незалежність — так воно й буде.

Коли ми дізнаємося нове про наші еліти — їхню освіченість, успішність та впливовість у Європі — це буде вже зовсім інша історія про себе. Інша модель поведінки, інші наративи та абсолютно інші мета й устремління для себе. Це і є можливість цілком іншої самоідентифікації.

Ті самі процеси відбуваються на особистому рівні. Ви знаєте про себе щось більше і ваші зовнішні результати в житті абсолютно тотожні цим знанням про себе. Якщо ви хочете інших зовнішніх результатів, вам необхідно дізнатися про себе щось інше. І почасти це інше надходить шляхом аналізу, «розкопок» вашої особистої, сімейної та родової історії.

https://www.youtube.com/watch?v=YcuKQXD_ofk&ab_channel=%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%BE%D0%9D%D0%92
Редактор: Кіра Гіржева
Показати ще новини
Радіо NV
X