Лише українською чи й також російською? Відомі українці — про те, чи обов’язково під час війни переходити на українську мову

9 листопада 2022, 07:28
Ексклюзив NV
Згідно з опитуванням соціологічної групи Рейтинг, за час повномасштабної війни кількість громадян України, які стали постійно спілкуватися українською, збільшилася з понад половини до 64% (Фото:REUTERS / Gleb Garanich)

Згідно з опитуванням соціологічної групи Рейтинг, за час повномасштабної війни кількість громадян України, які стали постійно спілкуватися українською, збільшилася з понад половини до 64% (Фото:REUTERS / Gleb Garanich)

Напередодні Дня української писемності та мови НВ розпитав відомих співвітчизників, чи вважають вони обов’язковим під час війни з Росією переходити на українську, та як ставляться до тих, хто й далі розмовляє російською

Всеволод Кожемяко, командир добровольчого підрозділу Хартія, генеральний директор групи компаній Агротрейд, засновник благодійного фонду Україна ХХІ:

Ще зовсім недавно я сам спілкувався переважно російською, тому як я можу ставитись? Рівно, звісно, за умови, що це не росіяни, які прийшли в Україну вбивати й грабувати. Єдине, що іноді дратуюсь, коли працівники сфери послуг не переходять зі мною на українську, як це передбачає закон. Таке ще доволі часто трапляється в Харкові через позицію міського керівництва.

Відео дня

Питання в іншому: нам треба усвідомити, що, на жаль, сьогодні російська мова є однією з підстав, які привели до нас війну. Не всі це розуміють, але це так. Їхня [російська] пропаганда каже, що в Україні притискають тих, хто розмовляє російською, і що їм потрібен захист. А якби у нас не було російськомовних, то й «захищати» окупантам було б нікого. Я ненавиджу війну, тому мені, російськомовному з дитинства, легше повністю перейти на українську, ніж доводити, що мені не потрібен їхній «захист». А вам?

Владислав Чечоткін, співзасновник інтернет-магазину Rozetka.ua:

Я не відчуваю різниці між тими, хто говорить українською чи російською. Сам я з російськомовної родини, але з дитинства мене навчили батьки — використовуй мову співрозмовника. Так само і я навчаю своїх дітей.

Наразі я ставлюся до української, як до рову з крокодилами навколо замку. Мова слугує клеєм для всіх імперій, і зміна мови спілкування відразу будує бар'єри в усіх сферах.

Також українська є захистом/фільтром від інформаційних атак та ускладнює роботу ворожої пропаганди.

Зізнаюсь, у повсякденні зміна мови спілкування для мене не дається легко, я й досі не можу розмовляти українською на такому ж рівні як російською.

З іншого боку, не розумію, чому Росія привласнює собі права на російську мову.

Зоя Казанжи, консультантка з комунікацій агентства E’COMM:

Я би розрізняла публічне й приватне вживання мови. Публічно — виключно українська. Плюс, дуже бажано, англійська як мова міжнаціонального спілкування. В усіх сферах. Від сервісів до наукових зібрань. І ми прямуємо цим шляхом, на мій погляд.

Приватно кожний із нас може розмовляти будь-якою мовою. Українці в Канаді, наприклад, розмовляють англійською чи французькою, виходячи із провінції, де проживають. Вдома, як правило, українська. Точно так вдома рідною мовою розмовляють практично всі етнічні групи населення. У багатьох країнах світу. В Одесі знаю сім'ю вихідців із В'єтнаму, де вдома — рідна мова, а донька займала свого часу призові місця на олімпіадах з української мови.

Російська пропаганда нам довго розповідала про те, що «какая разница, на каком языке?» Насправді різницю ми вже побачили. Якщо її не існує, давайте тоді українською, будь ласка.

Сергій Рибік, клубний МС, гастроблогер:

Я вітаю тих, хто вирішив перейти на українську мову, й чудово розумію тих, хто розмовляє російською. Дивує, коли людина в соцмережах пише однією мовою, а в житті спілкується іншою. Схоже на лицемірство. Багато українців воюють, волонтерять та лікують людей російською, і при цьому люблять свою країну анітрохи не менше. Історія показує, що людство вело війни всіма мовами світу: англійською, французькою, японською, німецькою, etc. Однак ми не називаємо ці мови мовами вбивць.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Ігор Захаренко, генеральний директор турфірми Феєрія:

Пам’ятаю, як на першому курсі в Запоріжжі кепкували з моєї української мови, адже я взагалі не розмовляв російською. Потім казали, що я вже тоді був тренді. Так, українська в тренді.

Я завжди говорив своїм туристам: за кордоном розмовляйте українською мовою. Адже коли ви розмовляєте російською, то до вас і ставлення, як до росіян. Розмовлятимете українською, ставитимуться, як до гостей. А зараз ситуація ще кардинальнішою буде.

Українська — це гордість, слава. Російська — все навпаки.

Я не можу зрозуміти, як можна (це ж яким ідіотом треба бути), щоб розмовляти російською з дітьми? Це ж забирають майбутнє в дітей! Гаразд, я можу ще зрозуміти спілкування російською з грузинами, вірменами та іншими, хоча є ж англійська. Пам’ятаю, як грузини одного разу сказали нашому туристу: ми не розмовляємо з окупантами.

Державна мова — однозначно одна!

Люди, які не можуть в Україні вивчити українську й розмовляти українською, — або неуки, або ледарі, або ж ідіоти.

Дмитро Кримський, співзасновник компанії Бюро Вин (магазини Good Wine, Bad Boy, фудхол Garage):

Переходити на українську мову важливо. Мова в тому числі є ідентифікацією нації. У той же час я проти примусовості. Ми воюємо за свободу, вибір мови є така ж свобода. Українська мова має стати брендом, який потрібно постійно будувати. Тоді це буде усвідомлений вибір людини.

Савва Лібкін, власник корпорації Ресторани Савви Лібкіна (Дача, Компот, Тавернетта):

Я і сам до 24 лютого говорив у публічному просторі російською. Весь цей час активно вивчаю українську. Допомагає у вивченні дружина. В компанії всі говорять українською, що теж стимулює. У публічному просторі зараз усі без винятку спілкуються українською.

Як я ставлюсь до тих, хто спілкується російською? Навчаюсь правильно й красиво говорити [українською] сам. Моє ставлення — особистий приклад.

Андрій Іллєнко, військовослужбовець батальйону Свобода, заступник голови ВО Свобода:

Якщо йдеться про приватне спілкування — [до російської мови] ставлюсь нормально. Хоча намагаюсь делікатно спонукати переходити на українську.

Якщо ж ідеться про публічний простір, про політиків, медійних персон — принципова російськомовність зараз виглядає як поза і намагання зберегти в Україні рештки «русского міра».

Борис Херсонський, поет, психіатр:

По-перше, напередодні Дня української писемності та мови хочу привітати тих громадян моєї країни, для кого ця мова рідна, які розмовляють і пишуть українською протягом свого життя, для кого російська — одна з іноземних мов.

По-друге, повинен сказати, що моя рідна мова — російська, я виховувався в російськомовній родині, вчився в школі та інституті, де мовою навчання переважно була російська, і, що важливо, місто, де я жив усе своє життя, було переважно (може, майже виключно) російськомовним. Тобто моя українська — книжкова, архаїчна, вивчена. Я б сказав навіть, що це суржик освіченої людини.

Я ставлюсь толерантно до носіїв російської мови, бо частково сам такий. Але не толерую тих, хто «принципово» не бажає розмовляти українською, вважає її «недомовою» й підтримує російський наратив щодо української культури. Для мене важливе те, що говорить людина. Російська мова може мати український контент. Це спостерігаю у своїх російськомовних друзів. Але наполягаю на тому, що вчити українську — необхідно, й відмова від цього є зневагою до культури й держави. Тобто мій меседж до російськомовних такий: потрібно вчитися й удосконалювати українську. Потрібно відчувати її красу. Не ухиляйтеся від навчання, навіть якщо ви вже пенсійного віку. Ви відкриєте для себе чудовий світ української культури.

Андрій Худо, голова наглядової ради Холдингу емоцій !Fest (креативні проєкти й ресторани, зокрема львівська Криївка):

Якщо ми говоримо про українців, то маємо розуміти свою ідентичність, знати історію та дивитися в майбутнє. Із сусідом не пощастило, тож якщо мова стає хоч якимось аргументом для розв’язання війни, то всім — і людям для котрих це була мова батьків, — варто задуматись.

У Львові ми звикли до української. Але зараз, думаю, переосмислення того, наскільки ідентичність є важливою, міняється в межах всієї країни на очах. І мова — це одна з фундаментальних ознак нації, котра відбулась. А українці — точно така нація!

Показати ще новини
Радіо NV
X