Жінки після війни. У чому знаходять себе українські ветеранки?

7 березня 2021, 12:23

Військовослужбовиці, волонтерки, ветеранки. Жінки теж за покликом їдуть на Схід, мобілізуються, допомагають армії, виконують завдання поруч та разом із чоловіками. І повертаються до мирного життя.

Як проходить реабілітація та повернення до суспільства у жінок, які пройшли через війну? Чим відрізняється їхній досвід та у чому вони знаходять себе? Разом зі студією DocNoteFilms, що вивчає історії повернення до мирного життя ветеранів АТО у документальному проєкті «Крутий Заміс», ми розповімо історії трьох жінок-ветеранок.

Відео дня

Майя Москвич до 2014 року активно брала участь у громадському житті, працювала в Луцькому центрі національно-патріотичного виховання молоді, брала участь у Революції Гідності. Коли ж розпочалися бойові дії, Майя вирушила на Схід — як вона зізнається, перед нею навіть не постало питання, чи треба, адже активно боронити свою країну було для неї очевидним рішенням.

Доброволицею вона потрапила до батальйону Кульчицького, батальйону Гарпун і полку Миротворець. Але війна підірвала здоров’я, і 2017 року прийшлося звільнитися. Повернення не було легким — Майї здавалося, що вона забула все, що вміла раніше, не мала ані роботи, ані дому. Якось ветеранка потрапила на тренування Ігор Нескорених — міжнародного параспортивного проєкту, покликаного підтримувати військових на шляху реабілітації.

Спорт допомагав відновитися та знайти в собі нові сили. І згодом Майя заснувала клуб стрільби з лука «Луцькі Соколи»: «Я вирішила: не можу нічого в цьому світі змінити, але можу зробити щось дуже маленьке для кількох людей в Луцьку. І так створила таке місце. Це не мало бути ні власною справою, ні бізнесом, просто реабілітація для ветеранів. Але до нас приєдналися і цивільні, і діти, стало багато людей, і зрештою це вже переросло у власну справу». Клуб поступово розвивається — знайшлося нове приміщення, стрільбою займаються уже понад 30 осіб, а ветерани готуються до Ігор безкоштовно.

Тетяна Чудновець (Фото: DocNoteFilms)
Тетяна Чудновець / Фото: DocNoteFilms

Тетяна Чудновець з Вінниці - педагог, журналістка, письменниця. До війни працювала в журналістиці, написала книжку «Притаманна» на основі рукописів свого діда — політв'язня сталінських таборів та власних спогадів про дитинство. Коли розпочався Майдан, її чоловік та син обидва поїхали до Києва, зрештою опинилися в лавах Правого Сектору — та згодом і на війні. Тетяна ж була вдома з найменшою донькою, якій тільки виповнилося 4 місяці. А от уже 2015 року почала їздити на Схід як волонтерка та мріяла допомогти своїй країні як військова.

У 2017 Тетяна потрапила до 46 окремого батальйону спеціального призначення «Донбас — Україна», спочатку діловодом, потім стрільцем у штурмовій роті, якийсь час виконувала обов’язки замполіта. Друга ротація стала для неї дуже важкою психологічно — загинули побратими. «Я рішила якось, що померти за Україну це дуже геройські, але треба ще пожити і якось побудувати цю країну для тих, хто чекає вдома. А вдома малишня», — розповідає Тетяна.

Ветеранка вирішила допомагати ветеранам на шляху реабілітації і ресоціалізації. Тетяна закінчила магістратуру з психології та цього року розпочала приватну психологічну практику. До занять запрошує всіх, а особливо радіє, коли до неї приходять побратими.

Ірина Цвіла (Фото: DocNoteFilms)
Ірина Цвіла / Фото: DocNoteFilms

До 2014 року Ірина Цвіла займалася вирощуванням троянд. Але Революція Гідності кардинально змінила її життя, і вже 2014 року Ірина доброволицею записалася до батальйону «СІЧ», також служила в полку поліції «Київ» — загалом 3 роки 7 місяців бойових дій. Була у Пісках та Авдіївці - місцях найгарячіших боїв.

Повернутися до мирного життя було важко, проте допомогли групи підтримки для ветеранів, зокрема жіночий тренінг «Посестри». А власний ключ до реабілітації знайшовся в улюблених квітах.

Ірина почала створювати прикраси з рослин, епоксидної смоли та металу. Кульчики, кулони, броші та інші аксесуари майстерні VERBA існують в єдиному екземплярі, як, власне, і самі квіти. Ірина говорить:

«Що для мене тепер моє хобі? Це моє повернення. Мій шлях до себе нової. Чому саме це? Тому, що рослини, творчість і спосіб самовираження. Мої вироби творяться під музику. На самоті або в колі рідних і близьких, з якими можна і поговорити та помовчати. Ця краса для творця і тих, кому цей виріб адресований. Тобто для тих, хто відчув ціну життя, потребує любові, закарбованої в мій витвір. Бо кожна рослинка, зібрана з нашої рідної української землі, увічнена в сльозі ювелірної смоли, збереже нам пам’ять про наше надважливе сьогодення. Цвісти! Незважаючи ні на які обставини. Цвісти!»

Показати ще новини
Радіо НВ
X