Жаліти себе - дороге задоволення. НВ в гостях у знаменитого винороба Роберта Гулієва

23 березня 2019, 10:24

Знаменитий український винороб влаштовує екскурсію у своєму будинку на березі моря в Одесі, показує сад, створений парковим архітектором Берлусконі, розкриває тонкощі власного бізнесу і пригощає чудовим шардоне 2016 року з особистого винного льоху.

До будинку відомого одеського винороба Роберта Гулієва, збудованого в закритому котеджному містечку біля моря, веде вимощена гранітною плиткою дорога. Уздовж неї вишикувалися тропічні дерева, дбайливо загорнуті в поліетилен від не надто суворої, але все ж холодної одеської зими. Влітку це скупчення дорогих маєтків, що потопає у зелені пальм і магнолій, можна легко уявити і на Лазуровому березі Франції, й на острові Корфу, і на Сардинії.

Відео дня

І все ж ми в Одесі, а сам Гулієв, зустрічаючи гостей біля порога, з гордістю говорить, що рідні краї залишає всього двічі на рік. Взимку на 10 днів - заради Альп і гірськолижного спорту, а влітку, теж на 10 днів, - заради чистого і теплого моря біля берегів Греції. Весь інший час року він живе в Одесі. А будинку, як місцю, де минає більша частина його життя, приділяє особливу увагу.

— Так багато людей, які тікають від себе, і їм постійно треба кудись їхати, як не до Японії, так до Австралії. Я вже давно це все припинив. За межі Європи навіть не виїжджаю, - широко всміхається бізнесмен, жестом запрошуючи в будинок.

Роберт Гулієв - нащадок виноробів. Виробництвом вина в Одеській області в радянські часи займався ще його батько, а прадід Гулієва володів виноградниками в передмісті грузинського міста Телаві. Мабуть, тому Гулієв, якому батько рихтував військову кар'єру, все ж повернувся до сімейної справи - закінчив Одеський інститут харчових технологій, а після розвалу СРСР став генеральним директором Одеського коньячного заводу, налагодивши виробництво марочного коньяку Шустов.

Наталя Кравчук / НВ
Фото: Наталя Кравчук / НВ

Утім, незабаром коньячний завод Гулієв успішно продав і сконцентрувався на виробництві вина. Сьогодні він співвласник компанії Одесавинпром із річним оборотом у 563 млн грн, а також торгових марок Французький бульвар і Вина Гулієвих. Він першим в Україні налагодив виробництво авторського вина. Його він вже більше 10 років робить із власного винограду, зібраного тут таки, в Одеській області, а своє прізвище на пляшці вважає абсолютним знаком якості.

З обробленого мармуровими панелями просторого холу ми проходимо спочатку до їдальні, де увагу привертають величезні шафи, повні винного начиння - келихів і декантерів усіх розмірів і форм. І тільки потім потрапляємо на невелику кухню. Тут привітний господар одразу пропонує поснідати.

Для цього на широкій стільниці вже розкладено все необхідне - свіжі фрукти, замочені на ніч у домашньому йогурті насіння чіа і мед. У 59-річного Гулієва своя філософія життя і харчування.

— Уже давно я сказав собі: ні вечері, жирній їжі, супчикам і тортикам. Я не хочу перетворитися на руїну. Ми, чоловіки, і так по життю депресивні, а добивати себе поганою їжею - вірний шлях у нікуди.

Гулієв говорить переконливо. Крім здорової їжі, другий його коник - сталість життя.

—  Я рік свого життя подорожував і так втомився від цього вічного свята, що тепер надійно щеплений від суєти. Спокійне розмірене життя, робота, спорт - ось, що дозволяє відчути справжнє задоволення від життя, - підводить він підсумок, нарізаючи апельсини для фрешу.

Аби жити довго, себе треба помістити у стриманість і аскезу

На задоволеннях, особливо гастрономічних, Гулієв очевидно знається. З особливою увагою він розповідає про якісні продукти Бессарабії та демонструє різні технічні новинки, якими наповнив свою кухню, - від спеціального апарату, що підігріває чашки для кави, до диво-штопора, який дозволяє, не розкупорюючи пляшку, налити з неї вина.

Ми прямуємо снідати в їдальню. Її скляна стіна відкриває краєвид на парк, доглянутий, майже англійський газон і лінію Чорного моря до самого горизонту.

Ч им знаменитий лютий у щоденнику винороба? - цікавлюся я, після того, як господар посадив нас за стіл.

— Ми починаємо розливати торішнє вино, - з готовністю відповідає Гулієв.

Він пояснює, що це найвідповідальніший для винороба період, й одразу вихваляється: 2018 рік був вдалим для лози завдяки теплій зимі.

— У березні ми розіллємо наші головні вина - шардоне і каберне, і це буде бомба! - обіцяє він.

Плантації винограду під авторське виноробство Гулієв заклав ще в 2005 році в Саратському районі Одеської області, коли привіз в Україну найкращі зразки французького та німецького винограду. За кілька років саме посеред виноградників виник і новий завод, де вино Гулієвих проходить повний цикл виготовлення.

Сьогодні підприємство розливає 16,6 млн пляшок авторського сухого вина на рік і має намір розширюватися. Уже цьогоріч Гулієв планує закласти ще 130 га виноградника.

— Євроінтеграція грає вам на руку? - зазначаю я, слухаючи розповідь винороба про те, що споживання вина у країні зростає, нехай повільно, але стабільно.

— А ще безвіз, - усміхається Гулієв, - люди поїхали за кордон, в Італію, Іспанію, познайомилися із місцевими гастрономічними культурами і зрозуміли, навіщо існує вино.

— Які свіжі тренди українського виноробства? - цікавлюся.

— Сьогодні ми конкуруємо вже не з місцевим виробником, а з винами інших країн, із фірмачами. На перше місце поступово виходить якість вина, люди вчаться розбиратися у смаках, а наші вина нічим не гірші. А все тому, що ми не стали чекати договору про асоціацію і почали виробляти вино за європейськими стандартами якості ще в 2008 році.

— А чим доведете, що ваші вина не гірші? Тим більше, що слава французьких та італійських вин - факт об'єктивний, - зауважую.

— Я всім пропоную сліпу дегустацію, і вам можу запропонувати. Вона все розставляє на місця, - відбиває Гулієв і пояснює, що в сучасному світі за якість вина відповідальна зовсім не його прописка, а якість виноматеріалу й обладнання. Чим високотехнологічніше виробництво, якісніша технологія, тим кращий результат на виході.

Він поринає в спогади про те, як ще до початку власної справи пив переважно дорогі французькі вина.

— Тоді націнка на французьке вино була величезною, і пляшка вина, яка у Франції коштувала 50 євро, тут вже продавалася мінімум за 200 євро. Іноді ми з друзями навіть у борги залазили. Уявляєте, троє-четверо здорових чоловіків під час обіду п'ють вино? Мінімум дві-три пляшки йшло, - із захопленням згадує минуле.

Втім, власні стереотипи про те, що якісне вино виробляють тільки у Франції, він незабаром зламав, спробувавши білі австрійські вина. Потім пішли поїздки у невеликі виноробні у країни Південної та Центральної Європи. Там Гулієв остаточно переконався, що хороше вино можливе не тільки у Франції, і розпочав його виробляти в Україні.

Наталя Кравчук / НВ
Фото: Наталя Кравчук / НВ

З а останній рік експорт українського вина виріс, згідно з даними міністерства аграрної політики, на 20%. Куди і кому Україна експортує свою вино? - цікавлюся, куштуючи чіа-пудинг.

— Є кілька видів експорту: наші ігристі та тихі вина із задоволенням купують Індія і Китай, а ось виноматеріали ми успішно постачаємо і до європейських країн. Наші виноматеріали кращі, наприклад, ніж іспанські. Їх із задоволенням беруть не тільки Румунія і Польща, але навіть Німеччина, - запевняє винороб.

За його словами, після економічної кризи 2008-2009 років винний бізнес старої Європи помітно збавив снобізм. Недорогі вина, на яких написано "зроблено у Франції", часто виробляються із винограду з плантацій Марокко, французькі виноробні компанії все частіше працюють на не надто спокушений китайський ринок, а німецькі виробники класичного тихого вина одночасно виробляють і слабоалкогольні ігристі вина.

Гулієв від тренду не відстає. На нього серйозно вплинула криза 2014 року. Тому винороб, який залучав доларові кредити, після обвалу національної валюти прийняв рішення розливати на своїх заводах не тільки власне вино, а й продукцію колег і партнерів на ринку. Рішення виявилося успішним, і сьогодні Одесавинпром посідає 32,7% ринку вин України. Зростає й асортимент винної продукції.

— А одного разу я зайшов до місцевого винного магазину і побачив вино кольору берлінської глазурі. Здивувався. Сфотографував і виклав у мережу. Але замість обурення у відповідь посипалися запитання, де таке купити. І я вирішив: у мене ж і можна буде купити, - жваво розповідає Гулієв, як негайно дав завдання технологам виготовити таке вино.

Виготовляють потужності Одесавинпрому і слабоалкогольні напої на основі виноградного спирту.

— Коли я побачив, як італійське слабкоалкогольне вино Fragolino "з'їдає" ринок, то зрозумів: якщо ми не можемо зупинити цей процес, ми його повинні очолити, - пояснює Гулієв.

Тепер такі ігристі вина випускає і його компанія.

— Це бізнес, - розводить руками винороб.

— І все ж, повертаючись до класичного вина, - нагадую я, закінчуючи зі сніданком, - є стереотипи про те, як споживають вино українці: рідко і переважно солодке, запиваючи ним салати й оселедці.

У березні ми розіллємо наші головні вина - шардоне і каберне, і це буде бомба!

— Українець п'є солодке вино з оселедцем не тому, що у нього поганий смак, а тому, що цей смак йому прищепили радянські винороби, - несподівано заступається за споживача Гулієв. Він пояснює, що за радянських часів виноград збирали набагато раніше, ніж він досягав технічної зрілості, так було зручно. Внаслідок у вині з'являлася обпалююча кислота, перебити яку міг тільки цукор, і люди полюбили солодкі вина. Втім, запевняє винороб, ця традиція швидко себе зживає.

— Що б ви порадили людям, які хочуть розвинути свій винний смак? - не полишаю тему.

— Треба бути гурманом, - переконано констатує Гулієв, і додає, що вино для нього - продукт не алкогольний, а гастрономічний, і сам він випиває по два келихи вина на день. - Всі ми отримуємо задоволення від їжі, особливо якщо починаємо ставитися до того, що ми їмо, шанобливо, вчимося смакувати. Хороше вино підкреслює насолоду від їжі. Розібравшись із якісною їжею, ви навчитеся акомпанувати їй винами. Так ви розвинете свій винний смак.

Наталя Кравчук / НВ
Фото: Наталя Кравчук / НВ

Г улієв відсуває від себе тарілку з чіа-пудингом і пропонує пройти у його святая святих - особистий винний льох.

Ми минаємо простору вітальню з довгими рядами келихів на стелажах і проходимо повз величезний камін.

— Він, до речі, працює, - з гордістю зауважує Гулієв і одразу жартує, що якщо в Україні закінчиться газ, то свій будинок він ще довго зможе обігрівати за допомогою цього каміна, відправляючи туди дорогі меблі з вітальні.

Дорогою я встигаю дізнатися у винороба, як виглядає його винна карта в різні сезони.

— Якщо раніше у винах і була сезонність, то сучасні міста її знищили, - пояснює Гулієв, заводячи нас до приємно прохолодного підвального приміщення. Він пояснює, що традиція споживати червоні вина взимку, а білі влітку мала сенс тоді, коли температура приміщень не перевищувала 20 °С.

— Сьогодні в Європі всюди жарко - в ресторанах, кафе, барах. Тому я п'ю біле вино і взимку, і влітку, й іншим рекомендую, воно легше.

В особистому погребі Гулієва нас зустрічають акуратні гірки іменного вина, сформовані за роками, а також скляна скульптура Єва відомого українського художника і скульптора Анатолія Ротаря. Оголена дівчина зі скла тримає в простягнутих руках китицю винограду.

— Скільки коштує найдорожча пляшка вашого вина з вашої ж колекції? - цікавлюся.

— Для мене або на ринку? - хитро перепитує Гулієв.

Він згадує, як продав найдорожчу пляшку свого коньяку за $20 тис. одному з відвідувачів Одеського сигарного клубу. Й одразу, повертаючись до вина, мій співрозмовник називає хороші резервні роки, серед яких особливо виділяє 2009-й.

— Якщо говорити про білі сухі вина, то я б рекомендував пити свіжі. Смак хорошого білого сухого тьмяніє з часом, таке вино не живе довше дев'яти років. От червоне, воно живе довше. Наприклад, ви прийшли до ресторану, хочете молодого вина, візьміть останній рік, ви отримаєте яскравість і аромат. Витримані в дубових діжках вина прекрасні, але це вже зовсім інший продукт.

Розповідаючи, Гулієв обирає пляшку свого шардоне 2016 року. Її, вже у вітальні, він розіллє у келихи.

Також він вчить головним принципам у виборі вина: міцність не менше 12%, оскільки саме таке вино легко п'ється і не обпікає кислотою. Бажано, щоб на етикетці було вказано ім'я виробника або адреса розташування виноградників.

У винопитті, на його думку, особливо важливим є вибір келихів: наприклад, келихи для піно нуар, на його погляд, ідеальні для будь-якого вина, якщо, звісно, ви не плануєте купувати для кожного сорту вина окремий набір посуду.

Уже з розлитим у келихи вином ми виходимо в парк поруч із будинком Гулієва. Парком господар по-справжньому пишається і з задоволенням розповідає, що парковий архітектор у них з екс-прем'єром Італії Сильвіо Берлусконі спільний.

Тут я вирішую задати виноробу останнє питання - про головний принцип життя.

На секунду він замислюється.

— Є такий американський письменник, Тоні Парсонс, він одного разу сказав: жалість до себе гірша, ніж героїн, і це принцип, за яким я живу. Можна пожаліти оточуючих, будь-кого, але жаліти себе - це дороге задоволення. Аби жити довго і померти молодим, себе треба помістити у стриманість і аскезу. А я молодий і планую прожити довго, - з усмішкою промовляє винороб.

Наталя Кравчук / НВ
Фото: Наталя Кравчук / НВ


П'ять запитань до Роберта Гулієва

— Ваше найдорожче придбання за останні 10 років?

— От будинок, його я збудував 10 років тому. Будинок та інтер'єр. Звісно, це все коштувало недешево. Але відтоді я мало витрачаю на себе, фетишизм зник одразу, тому що з'явилася справжня цінність.

— Подорож, яка вразила вас найбільше?

— Напевно, в перспективі ще. Як я вже сказав, далі Європи я намагаюся не їздити. Ось якщо скоро Ілон Маск запустить туристичний маршрут у космос, тоді я поїду до Америки. У космос хотілося б злітати. До того ж на 10 хвилин, полетів і повернувся. 20 тисяч доларів коштуватиме така штука.

— На чому ви пересуваєтеся містом?

— На своєму авто. Це джип Porsche Cayenne, якому 10 років. Перший, який вийшов у цій номінації. Ось я на ньому їжджу і задоволений. Якщо запитаєте, а що далі, все ж машині 10 років, відповім: я чекаю якусь хорошу електричну машину, на якій із задоволенням їздитиму. Я продегустував електрокари - це просто круто, все інше за нинішнього століття - моветон.

— Вчинок у вашому житті, за який вам досі соромно?

— Кілька разів такі вчинки були. Нічого крамольного, словом міг когось образити. Коли ти молодий, і в тебе грають амбіції, ти легко можеш на таке піти, але ж ми, чоловіки, все одно трохи тварини. За такі прояви мені соромно.

— Чого або кого ви боїтеся?

— У всіх є свої страхи, і я не виняток. У мене живі батьки, і я переживаю за їхнє здоров'я.

Цей матеріал опубліковано в спецвипуску №9 журналу Новое Время від 14 березня 2019 року

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X