Жінки на війні. Ми маємо справу з дуже підлим ворогом, який не відчепиться, доки існуватиме росія — парамедик Юлія Шевчук

16 липня, 07:10
Юлія Шевчук (Фото:facebook.com/pichjuls/НВ)

Юлія Шевчук (Фото:facebook.com/pichjuls/НВ)

НВ спільно з Жіночим Ветеранським Рухом розповідають історії українок, які пліч-о-пліч з чоловіками боронять нашу країну у війні проти росії і своїм прикладом доводять, що немає такого, що не під силу українським жінкам. Як героїні поміняли офіси, успішну кар'єру, наукову діяльність і власний бізнес на форму і службу Україні — у спецпроєкті Жінки на війні.

Юлія Шевчук

парамедик медичного батальйону "Госпітальєри"

Мені 28 років. На війну я вперше приїхала в 2014-му як волонтер, а уже з 2015-го почала працювати як інструктор і безпосередньо парамедик на швидкій.

Мною керувало відчуття, що так робити правильно. Я на війну прийшла фактично з Майдану. Під час Революції гідності ми мали певні втрати і було відчуття, що не можна залишатися осторонь того, що в твоїй в країні відбуваються настільки масштабні і важливі для неї події.

Відео дня

В 2016 році у мене було поранення, крайня ротація відбулася у 2018. І ось я знову на фронті. Я давно розуміла, що якщо почнеться загострення — знову піду. Тут питання не стояло в мотивації. Мотивація сильно не змінилася. Це вже просто обов’язок.

За декілька тижнів до початку повномасштабної війни я попросила свою сім'ю збирати речі. Планували, щоб я провела їм невеличкий тренінг по домедичній допомозі. Я не думала, що все почнеться настільки швидко.

Думала, що в мене є ще в запасі хоча би місяць. Мої речі були спаковані. Залишився тільки наплічник і завезти собаку рідним. Я родом з Полтавської області, з міста Лубни, але в Києві проживаю 13 чи 14 років.

Коли все почалося — мене реально дуже вразили черги під військоматами. Місцями навіть трошки задівало, що тільки з початком повномасштабної війни люди масово почали любити все українське, але потім я зрозуміла, що це правильно, і дуже щаслива, що нарешті до певних людей почало доходити, що своє — все-таки ближче. Дуже шкода, що такою ціною. Але може нарешті люди почнуть цінувати те, що в них є.

Мені дуже подобається фраза про те, що війна — це не жіноче і не чоловіче. І, в принципі, не дуже й людське.

Бути жінкою на фронті… в цьому є певні особливості, тому що хлопці переживають за тебе набагато більше, ніж за будь-кого іншого. Це певна відповідальнісь. Тому що і ти маєш відповідати певному знаку якості. Своїм професіоналізмом. Ще в 2014 році для певних людей був прям такий розрив шаблону: «Хто пустив ту дитину на фронт?», а зараз вже такого немає. І я виросла, і з’явилось багато жінок на війні.

Дні на війні бувають часом тихими, а часом дуже важкими. Я працюю парамедиком в медичному екіпажі, плюс я старша групи в цьому екіпажі. У нас зазвичай команди на одному або на декількох транспортах з чотирьох або шести людей. В нашій команді чотири людини. І в нас поки що один медичний транспорт. Збираємо на інші. Я відповідаю за комунікацію з різними військовими підрозділами. Фактично в разі, якщо є поранені, то повідомляють про це найперше мені. Машина до виїзду завжди готова. Ти просто береш певні речі, які завжди тримаєш біля ліжка, і їдеш працювати.

Зараз я на Півдні. На деякий час приїхала у Запоріжжя, щоб перевірити автівку на СТО і самій набратися сил на наступний захід. Це дуже важливо для того, щоб правильно приймати рішення під час евакуації і рятування життів.

Мені дуже шкода, що в Збройних Сил України немає такої можливості перепочити. Але в нашому випадку ми маємо цю можливість, бо ми всі добровольці. Ми все-таки стараємось проводити хоча б невеликі ротації.

Я дуже вірю в перемогу. Саме тому в мене на літо оплачена квартплата за зйомну квартиру. В мене проплачена комуналка і я дуже чекаю перемоги. Але я б нікому не давала надії, що це буде швидко. Це надовго. Це важко. І інколи мені здається, що ми тільки на початку. Саме тому треба цілитись на те, що попереду великий шлях і марафон.

Жінкам і чоловікам, які на фронті, я би сказала: «Бережіть себе! Пам’ятайте, що ви важливі. Пам’ятайте, що ви все робите правильно. Я сподіваюся, що ми всі виживемо і разом будемо святкувати Перемогу».

А людям в тилу я би радила теж піклуватися про себе, але не забувати, що війна йде. Щоб не забували ті уроки, які вони отримали на початку цього загострення. Не забувайте, хто працює над вашим захистом і яка ціна сплачується. Ми маємо справу з дуже підлим ворогом, який від нас, мені здається, не відчепиться, доки існуватиме росія. Тому треба бути готовими до того, щоб знати навички медичної допомоги, вміти стріляти. Тому що треба іноді розуміти, в яких умовах ти живеш.

Редактор: Кіра Гіржева

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X