«Хлопець вже помер, а на його телефоні від мами 28 пропущених». Парамедик «Кава» розповідає, як рятує поранених на фронті

14 червня, 20:05
Олена Ємельянова (Фото:НВ)

Олена Ємельянова (Фото:НВ)

НВ спільно з Жіночим Ветеранським Рухом розповідають історії українок, які пліч-о-пліч з чоловіками боронять нашу країну у війні проти росії і своїм прикладом доводять, що немає такого, що не під силу українським жінкам. Як героїні поміняли офіси, успішну кар'єру, наукову діяльність і власний бізнес на форму і службу Україні — у спецпроєкті Жінки на війні.

Олена Ємельянова

парамедик з Дніпра, у мирний час власниця кав’ярні

Я на війні з 2016 року, починала з волонтерства у шпиталі у Дніпрі.

Тоді Дніпро був максимально залучений у транспортуванні поранених і я якось потрапила у шпиталь. Мене попросили подивитись за тяжким пораненим, медсестра кудись побігла, а у нього почались якісь проблеми, я розгубилась, не знала, що мені робити і тоді виникла ідея пройти курси, щоб вміти допомагати у таких ситуаціях.

Відео дня

Я пішла на курси парамедиків у медичний батальйон Госпітальєри, записалась і вирішила суто для себе навчитися, щоб знати протоколи. Тоді я ще не збиралась на війну. Просто все життя хотіла бути медиком. А на цей час була приватним підприємцем, власницею кав’ярні.

Але після курсів я залишилась. На 4 день зрозуміла, що поїду на війну. Тоді це ще називалось АТО. Я їздила на фронт і проводила там не менше двох тижнів щоразу. Це були мої ротації з неймовірними людьми.

Мій позивний — «Кава». Коли треба було на вишколі швидко придумати собі позивний — я подумала, ну ладно назвусь так, а потім поміняю. Ну, і звісно, що цього не сталось, тому я дотепер «Кава».

особистий архів героїні
Фото: особистий архів героїні

24 лютого я якраз приїхала в Київ до сина. Я тільки закінчила другу вищу освіту і приїхала за дипломом економіста і мала квитки додому в Дніпро. Прокинулась від вибухів. Я знаю звуки цих вибухів — одразу зрозуміла, що це не просто щось таке, а що це, як кажуть у нас, «приходить». Це вже серйозно. Мене набрала комбат і сказала:

— Кава, почалося!

— Я почула!

Після кількох днів у Києві я таки повернулась у Дніпро і вже майже три місяці є начмедом української добровольчої армії. Медичний батальйон Госпітальєри завжди разом з Українською добровольчою армією.

За свої 7 років на фронті я бачила вже багато. Багато зруйнованих життів і будинків — ми в них і жили. В принципі, нічого зараз не змінилось, тільки масштаб змінився. Тепер воює вся країна. Мені завжди вдавалось вмикати холодний розум, це моя робота — просто рятувати поранених. Втрачається чуттєвість. Хоча досі буває: ти бачиш, що хлопець вже помер, а на телефоні у нього від мами 28 пропущених, і мама ще не знає. Ти береш цей телефон, що дзвонить, і складаєш у рюкзак усі речі 200-того для оформлення документів, і потім хтось таки наважується, підіймає слухавку і розповідає батькам, що трапилося. Для мене ці моменти досі складні. Інколи бували такі хлопчики, навіть молодші мого сина і це дуже складно — усвідомлювати, що якась мама втрачає дитину.

особистий архів героїні
Фото: особистий архів героїні

Мої чоловік та син не військові. Вони вже звикли, що для мене війна — спосіб життя. Чоловіку складно зараз особливо, бо з початком повномасштабного вторгнення його не взяли в ЗСУ, а взяли в тероборону, і він не потрапив на війну. А я навпаки на війні, і йому складно усвідомлювати це. Я його заспокоюю, кажу, що це нормально, коли ролі міняються тимчасово.

Син у мене вже дорослий, не військовий, ІТшник. Буває, пришлю йому фото і хвалюсь — дивись, які мої бійці трофеї кaцапські здобули! Звісно, що мої хлопці хочуть, щоб я повернулась додому, але вони і пишаються мною дуже.

В тилу зараз дуже багато людей допомагають. Вони інколи роблять більше, ніж ми тут, умовно кажучи. Є неймовірні волонтери і прості люди, які допомагають чим тільки можуть. Тут не треба всім перебувати, хтось має роботу просту і роботу надскладну в тилу. І це те, що важливо. Кожен має робити своє. Тим, які на фронті — набагато легше, бо вони тут все бачать. Коли їду додому, мені буває страшніше, ніж коли я тут. Наснаги нам усім! Ми розуміємо, за що боремось і сподіваємось, що українці також цінують це.

https://www.youtube.com/watch?v=QkDZqYNvDzY&ab_channel=%D0%9D%D0%92
Редактор: Кіра Гіржева
Показати ще новини
Радіо НВ
X